Йшов п’ятий день навчання і ми, першокурсники, ледве виживали…
Мене обрали старостою і все було справді класно (організація людей на розважальну хвилю, в основному), допоки мені не вручили журнал, сказали заповнити його і запросили на старостат. Щоб додати фарб у життя і поборотись із близькою осінньою депресією я пофарбувала волосся в темно-бірюзовий. Відчуваю, це було не востаннє.
Моя група складається з двадцяти п’яти дівчат і одного хлопця, всі ми в майбутньому отримаємо диплом філологів, проте досі не знаємо, що з ним робитимемо. Сьогодні на лекції, коли нам сказали, що доведеться вчити читати алфавіт всіх 16 слов’янських мов, заледве змогли оговтатись і крізь нервовий сміх повернутися на робочу хвилю.
Звичайно ж шок і хвилювання перед неуявним майбутнім змогла скрасити новина про скасування двох лекцій, завдяки чому ми мали час поговорити про майбутні свята до яких треба готуватись і які в певний момент, мабуть, перетворяться на вид особливо витонченої каторги, особливо для мене, обговорення посвяти і його святкування, а також коментарі до почутої новини про вечірку в “Версалі”. Раптом один з студентів середньої освіти згадав, що нам потрібно реєструватись і брати книжки в студентській бібліотеці. Я починала відчувати, що всі плани можуть знову ж таки накритись мідним тазом. Після бібліотеки прийти змогли лише вісім людей. Логічно, що ми навіть не пробували почати щось обговорювати. Плюс, додалася ще одна погана новина, що всі в першому семестрі стипендію отримувати не будуть. На цій сумній ноті ми і розійшлися.
Здавалося б, що може підняти настрій в такий жахливий день? Але, як нам всім постійно говорять, студентство – це не лише навчання, це ще й дружба, розваги і нові емоції.
Зі свого корпусу ми виходили близько другої і звичайно ж просто-таки помирали від голоду. Я, згадавши де найближча піцерія, повела туди свою тезку, також Юлю. І тут почалась найкраща частина дня і поки що всього мого студентства. До сьомої години я дізналась, що гойдалки можуть витримати сімнадцятирічних дівчат, дощ на початку осені такий же ж теплий, як і влітку, порахувала скільки книжок з книжкової крамниці я вже прочитала, напланувала зустріч через 10 років і дізналася, що я білка. Власне діалог щодо білки відбувся приблизно такий:
“- З якою твариною ти мене асоціюєш?
- Яка тварина дурнувата?
- Білка? Точно білка. – Сміємось і лякаємо оточуючих, а тоді ще й думаємо хто вона:
- Сова рахується за тварину?
- Припустимо. А чому сова?
- Бо я студентка! – відповідає Юля і ми знову вибухаємо сміхом.”
Тоді я ще й напросилася в гості, ми спільно купили синю фарбу для волосся і домовилася з «тепер моєю подругою» пофарбувати один одну.
День закінчився надзвичайно чудовою новиною. Мобільний інтернет в поєднанні з гуглом творить дива, мабуть, тому ми їх так і любимо. Ми прочитали, що стипендія усе ж нараховується в першому семестрі всім, поділилися цим в бесіді в Вайбері і розійшлися, аби завтра зустрітися знову.