Святослав Кравчук більше двадцяти років провів у чиновницьких кабінетах, працюючи у команді керманичів Луцька та області. Останні кілька років – він на заслуженому відпочинку, але звичне життя пенсіонера Святославу Кравчуку не до вподоби, тож чоловік активно займається депутатською діяльністю, а також працює на одній із приватних фірм.
У розмові з «Першим» Святослав Євгенович розповів, чому багатьох можновладців пов’язують з корупційними схемами, у чиїй команді йому працювалося найліпше, що думає про політичну кризу у Луцьку та як зустрічатиме Новий рік.
- Ви відійшли від чиновницьких буднів ще у 2015 році. Чим зараз займаєтесь, окрім депутатської діяльності?
- Я працюю у компанії «Пан Курчак» на підприємстві, яке опікується утриманням інфраструктури, і займаюся роботою, яка пов’язана з депутатством. Завантаженість роботою, звісно, не така, як була, коли я працював в міській чи обласній радах, тому я маю можливість більше читати та цікавитися політичними процесами, які відбуваються в Україні, світі. Іншими словами – я зараз займаюся самоосвітою.
- В обласній раді Ви працюєте у складі фракції «Наш край». Чому обрали саме цю політичну силу?
- За своє життя я не був членом Комуністичної партії і намагався не вступати в ті чи інші партії взагалі, але стежив за діяльністю багатьох з них. Можу сказати, що стабільними політичними силами, хоч вони мені і не дуже симпатизують, є «Свобода» та «Батьківщина». По-різному складалася їхня доля, але ці дві партії протягом 26 років стабільно працюють в Україні, мають свою позицію та людей, які їх підтримують.
Я був членом партії «Фронт змін». З моєї точки зору, Яценюк був молодим і перспективним політиком, людиною, яка не виросла в радянській системі, мала відповідну освіту, була головою Національного банку… Тому я думав, що саме він зможе, прийшовши до влади, зробити ті кроки, які, наприклад, відбулися у Польщі, аби Україна впевненою ходою почала розвиватися у демократичному напрямку. На жаль, я помилився…
Напередодні виборів до обласної ради, мені запропонували очолити політичну силу «Наш край». Вона мені імпонує, бо тут нема єдиного лідера, є політрада, яка складається з багатьох людей, є плюралізм думок, а головне – немає політичної заангажованості.
А ще я вважаю, що на рівні області взагалі не повинно бути політики, яка б не давала можливості не голосувати за певні рішення, особливо коли вони користі для громади. На жаль, в «Батьківщині» і «Свободі» існує так звана політична дисципліна і вказівки, які часом звучать з Києва не дають можливості депутатам голосувати за рішення, які корисні для мешканців області чи міста.
- «Наш край» не рекомендує депутатам, як саме вони повинні голосувати?
- Ні. Нам надають аналітику певних законодавчих актів, наприклад, бюджету 2018 року. У цих даних показані позитивні та негативні сторони. А депутати на місцях повинні самі визначитися, на скільки корисним може бути рішення для громади.
«Наш край» не має політичної вертикалі, бо треба робити усе можливе, аби людям жилося краще, а Україна розвивалася як демократична, стабільна, процвітаюча держава.
- А чи все робиться на користь громади Волині, зважаючи на відсутність порозуміння між обласною радою та адміністрацією?
- На жаль, є проблеми у взаєморозумінні депутатського корпусу та адміністрацією. Але, знаєте, я розумію голову ОДА, бо працював в адміністрації певний час. Він – людина, яка призначається Президентом.
Події, які відбулися чотири роки тому, мали б змінити менталітет керівників державних структур. Та вони досі не розуміють, що в Україні існує громадянське суспільство, яке зобов’язує їх передавати повноваження на місця.
А роль місцевих керівників законодавчої та виконавчої влади якраз і полягає у тому, щоб знайти золоту середину і приймати рішення, які підуть на користь територіальної громади, не нівелюючи інтереси держави.
Якщо ми хочемо бачити Волинь процвітаючим краєм, то треба, аби усі гілки влади на місцях працювали в першу чергу на людину.
- Більше 20 років ви віддали державній службі. Як думаєте, ця система не псує людей, які в ній працюють?
- Все залежить від людини, яка йде працювати на посаду чиновника. Найперше, треба пам’ятати, що посада – не вічна, рано чи пізно доведеться піти з неї, але жити в місті чи навіть області, якими колись керував, доведеться і потім. І показником того, на скільки хорошим був чиновник, є ставлення людей до нього, щоб люди не переходили дорогу, побачивши його, віталися, спілкувалися.
Але, повірте, зараз багато речей робиться, які принижують роль чиновників, їх часто пов’язують з корупційними схемами. Без чиновників не обійтися сьогодні, бо це люди, які можуть допомогти вирішити проблему. У нас все переводиться у площину корупції, у чому винні і самі люди.
З власного досвіду скажу, що не всі чиновники, ходячи на роботу, думають, як заробити «ліву» копійку. У більшості – це порядні люди, які працюють за невелику зарплату, жертвують сім’єю заради роботи.
Але… От візьмемо ситуацію з пожежою у таборі «Вікторія», про яку говорить вся Україна. Знайшли крайнього, цапа-відбувайла, на якого вішають усю провину. Журналісти з’ясували, що виявляється є схема, за якою з об’єкта, у якому трапилася пожежа, не можна напряму зателефонувати до пожежників, а треба сповістити про це фірму посередника, і лише тоді приїдуть рятувальники!
А власниками тих фірмочок є практично усі керівники обласних служб надзвичайних ситуацій. Такі речі треба присікати! А цього не робиться, що не додає рейтингу ні президенту, ні уряду… Однак, такі негативні моменти ототожнюють з усіма чиновниками, чорні плями лягають на тих, хто жодним чином не причетний до беззаконня. Люди кажуть: «А то ж чиновники – всі злодії, всі крадуть…». Від цього втрачається віра в людей, в державу, в справедливість.
Звичайно, є запитання до тих чиновників, які заробляють невеликі гроші, але розкошують. То їм земельну ділянку подарували, то їм тітка з Америки мільйони переслала. Але ще раз наголошу: проблеми зазвичай творяться зверху, а відповідають за них люди на місцях.
- У 2015 році ви добровільно пішли з посади першого заступника Луцького міського голови. Чому? Втомилися?
- Я вже був на пенсії, і у той час якраз вийшов закон, згідно з яким треба було визначитися, або працювати і отримувати заплату, або звільнитися і отримувати пенсію. Тогочасна заробітна плата моя була на рівні пенсії, тому я вирішив звільнитися, написав заяву, яку Микола Романюк підписав без проблем.
- До сьогодні місто немає мера, політична криза затягнулася і невідомо, коли усе налагодиться. Що думаєте про усю ту катавасію, яка триває у міській раді?
- Люди, які приходять до влади на місцях, їм складно і вони повинні внутрішньо бути готовими до того, щоб відноситись до міста як до своєї оселі. Мер – господар у всьому.
От Антон Кривицький, не зважаючи на усе те, що зараз про нього кажуть, був у першу чергу господарем. Він знав місто, відчував людей, знав, що треба зробити для міста, аби мешканці пишалися тим, що вони лучани.
У нас же склалася ситуація, що багато людей хоче зайняти крісло мера, не розуміючи до кінця усієї відповідальності, яка на них ляже. Зробити доріжку чи дорогу – це ще не все, що повинен зробити міський голова. Неправильна позиція і бачення посади.
А до всього ж додалася політична складова, інтереси лучан взагалі не враховуються, існують лише амбіції двох-трьох політичних партій, а від цього страждає місто Луцьк.
Навіть у 90-х – 2000-х роках, у часи кризи та безгрошів’я, вдавалося утримувати позиції Луцька як обласного центру. Кривицький з тодішнім губернатором Клімчуком і проспект Волі зробили, запустили тролейбуси на Вересневе, продовжили вулицю Володимирська, облаштували тролейбусну лінію в Гаразджі.
Так, було важко, але поступово робота йшла, бо всі розуміли, що Луцьк – це обличчя області. Сьогодні, на жаль, про це забувають, і я боюся, що Луцьк невдовзі стане провінційним містечком.
Наші місцеві проблеми перейшли вже на рівень Києва, столичні амбіції не дають оголосити вибори мера. Ніхто не хоче відступати.
- Ви не раз говорили про те, що у Луцьку є можливості розвивати туристичну привабливість, але у цьому напрямку мало що робиться.
- На жаль, і у цьому випадку політика переважає над реаліями. Влада зробила велику помилку, надавши частині Старого базару статус ринку. З іншою частиною зараз пробують щось робити, але реформи вимагають оперативності.
Колись був ринок, де зараз стоїть «Гостинець», на Львівській теж. Але рішення було прийняте, швидко втілене в життя, і на сьогодні самі люди переконалися, що так краще. Така ж проблема і зі Старим ринком.
Крім того, за останні роки в Старому місці нічого не збудовано. Чому? Бо не враховуються інтереси міста. Та дайте можливість там побудуватися людям, які можуть це зробити, але з умовою, щоб перші поверхи були відведені для туристичної інфраструктури… Поки Старе місто не заживе, поки там не збудують якісь готелі, кафе, ресторани, магазинчики, стати туристично привабливим Луцьк не має шансів. Приходять туристи в замок, а куди далі? Там немає чого більше робити.
От біля будиночку Лесі Українки скільки часу стоїть котлован. Не дають людині будувати, називаючи різні причини – то розкопки не провели, то ще якась біда. А де влада? Це вона має поставити крапку. Керманичі міста не повинні боятися брати на себе відповідальність.
- Ви заговорили про Старий ринок і кажете, що треба рішуче діяти, щоб вирішити проблему з ним. Але мова про його перенесення не нова. Чому ж раніше, коли ви ще були при владі, не вдалося розібратися з ринком?
- У 90-х – 2000-х роках існувала проблема масового безробіття – ВОЛТЕКС, пластмасовий, приладобудівний заводи закрилися і люди лишилися без роботи. Виживали як могли, і ринок у той час був чи не єдиними способом прогодувати сім’ю. Старий ринок виконував стратегічну соціальну функцію і закрити його тоді не можна було.
Сьогодні ж – ситуація інша. Знайти роботу – не є проблемою. Не думаю, що оці кібідки, які стоять на ринку, приносять великі прибутки. Скажу більше: даю гарантію, що у тій частині ринку, що з лівої сторони на вулиці Замковій, 10-15 людей є власниками контейнерів і самі торгують з них.
Все решта – це наймані працівники, які працюють на підприємця, у якого таких контейнерів купа і не лише на Старому ринку. І не треба говорити, що хтось у когось забирає останній кусок хліба.
А стосовно цілого ринку, то я не думаю, що його перенесуть кудись. З нього треба зробити щось подібне до київської Бесарабки.
- А з ким із керівників Луцька чи області вам працювалося найкомфортніше?
- Я знаходив спільну мову з Кривицьким… Гарно працювалося мені з Миколою Романюком, хоч він і мав інший підхід до вирішення проблемних питань. Він більше приділяв увагу економіці, інвестиціям, може не мав великої наполегливості, але не вважаю це вадою.
З 1994 року я працював з Борисом Клімчуком протягом багатьох років. По-різному його називають ще й зараз – «регіоналом», «кучмістом», а для мене він - просто волинянин.
- Що думаєте про децентралізацію? І взагалі, як розцінюєте шанси Луцька стати у перспективі конкурентоспроможним містом з тим же Рівним.
- Мені подобається досвід Польщу у цьому напрямку. Там на перше місце поставили інтереси держави, а згодом і територіальної громади. У нас же пішли іншим шляхом. Я впевнений, що більшість людей, які знаходяться при владі у селах, вони не горять бажанням об’єднуватися. Їм так добре, вони є царьками, які тримаються за посаду. Саме тут і повинна втрутитися держава.
А те, що стосується Луцька, його об’єднання, це взагалі нонсенс. Кожен сільський голова, який знаходиться біля Луцька вирішує – хоче він чи не хоче об’єднатися. Почекайте, є інтереси держави, області. Липини, Підгайці, Гаразджа та інші села повинні бути територією Луцька. Добровільно ніхто не об’єднається, бо кожен захищає свої інтереси і людям розповідає, що так буде краще. А краще не буде.
Якщо взяти Рівне, то воно набагато краще виглядає, аніж Луцьк. Територія у них більша. Рівне розвивається, а це вже головний критерій претендувати на роль обласного центру у разі об’єднання областей.
- На балансі обласної ради перебуває близько сотні комунальних установ. Частина Ваших колег-депутатів переконана, що треба закривати ті, які не приносять прибутків. Яка Ваша думка?
- Не зовсім згідний з таким твердженням. Бо комунальні установи усі різні і не кожна може заробляти гроші. До прикладу – будинок пристарілих. Він не може заробити, бо виконує соціальну функцію.
Звісно, що санаторії повинні працювати ефективно та наповнювати бюджет. Згідний, що є кілька об’єктів, які треба зняти з себе чи продати, але більшість комунальних закладів, наприклад, лікарні, несуть соціальну значимість для населення, тож відмовитися від них тільки через те, що вони не приносять грошей в казну, не можна.
- У 2015 році навколо житлового кооперативу «Вишенька», що у Луцьку, розгорівся скандал. Мешканці кооперативу, серед яких і Ви, виборювали своє право отримати у власність землі у фірми-забудовника «Домінанта». Чим закінчились ці «розбірки»?
- Не люблю на цю тему говорити. Усе на совісті тієї людини, яка це заварила. Я не претендував на той клаптик землі, а лишень хотів спокійно добиратися до своєї ділянки площею в 10 сотих і щоб нормально функціонувала каналізація та була вода.
Проблема залишилася у підвішеному стані, ця ділянка, через яку усі мешканці кооперативу проїжджають, у власності фірми. Ми хотіли забрати цей проїзд у спільну власність, але як є, так є. Поки ми без перешкод добираємося до своїх будинків, а як буде - не знаю… Може вертоліт треба буде купувати…
- Наближаються новорічні свята, як будете святкувати?
- Ніколи не виїжджав на курорти чи вікенди і не збираюся цього робити. Моя дружина навіть паспорта закордонного не має. Святкуватимемо традиційно – у колі сім’ї, прийдуть внуки чи ми до них у гості заглянемо.
Спілкувалась Ірина Костюк