Цей чоловік написав на редакційну пошту:
«Ваші північні сусіди мають намір мити свої чоботи в Шацьких озерах. Отже, треба їм дипломатично натякнути, з ким вони тоді будуть мати справу, і запропонувати їм значно більш слушну альтернативу цьому.
Для цього прошу оприлюднити на сайті моє есе «Божественне військо», в якому я закликаю китайців і білорусів стати на сторону цивілізованого світу і допомогти українцям зламати хребет підступній варварській недоімперії.
Ця стаття ґрунтується на результатах мого всебічного і докладного дослідження походження як українців, так і всіх спадкових слов'ян. Ці результати викладені в моїй значно більш об'ємній статті «Історія племен і народів, що сформували український етнос і державу Україну».
Я, Павло Іванович Данильченко, народився у місті Макіївці Донецької області 9 серпня 1951 року. Отже, пенсіонер. І мешкаю більше сорока років у Вінниці. За інженерним фахом я розробник оптико-механічних та оптико-електронних приладів (працював на заводі «Аероприлад», Вінницькому політехнічному інституті та в ДНВП «Геосистема»). Але маю великий досвід з теоретичної фізики, астрофізики, космології, філософії, психології, психолінгвістики, історії стародавнього світу. Добре орієнтуюся в антропології, генетиці, археології, філології, лінгвістиці.
А ще я багато разів був у Луцьку і на Шацьких озерах, де проходили конференції, в яких я брав участь як науковець».
Я уточнила інформацію про нього. Й оскільки переконалася, що це – реальна людина, вирішила опублікувати текст. Як наголошує Павло Данильченко, на Волинському напрямку залишається високою ймовірність залучення армії Білорусі до війни проти України. Він хоче протистояти цьому словом.
Отож, текст подаємо без змін
Божественне військо
Українці, як і їхні пращури баньшунські мані – ба-ді та інші сармати-дісьці (чи-ді – червоні ді, бей-ді – білі ді, жун-ді – велетні ді, шаньжуни – горці-велетні, юечжі – гутії) за думкою стародавніх китайців, є «божественним військом».
Вільнолюбні пращури українців не терпіли не лише утисків і пригнічення, а і будь-якого підпорядкування. Тому-то вони споконвічно й воліли перебиратися на вільні землі. Але ж зараз придатних для існування вільних земель ніде не має і, отже, треба героїчно захищати свою батьківщину від психічно інфантильних нелюдів:
«Хань-чжунський полководець Шан-цзі зробив одного разу наступну промову на захист ба-ді: «Ба-ді семи родів мають заслугу в тому, що вбили білого тигра. Ці люди – хоробрі, войовничі та добре вміють битися. Колись цяни, вступивши до округів та повітів Хань-чуань, зруйнували їх. Тоді нам на допомогу з'явилися ба-ді, і цяни були розбиті на голову і винищені. Тому-то баньшунських манів (пра-і.є. *moung / *манд / *манж = ман – «горець, мужня людина», – П.Д.) і прозвали «божественним військом». Цяни відчули страх і передали іншим родам, щоб вони не рухалися на південь.
Коли ж згодом цяни знову вторглися з більшими силами, то ми тільки за допомогою тих же ба-ді кілька разів завдавали їм поразки»... Що «ді» не були схильні до підкорення, найвище ставлячи особисту свободу, видно з того, що вони без вагання кидали свою поневолену батьківщину і розходилися – одні на північ, інші на південь, туди, де ще був простір, куди не добиралися китайці зі своїм державним устроєм, чиновниками та правилами гуртожитку. Так вони, з плином століть, дісталися з одного боку до басейну Брахмапутри, Іраваді та Салуїну, з іншого до Алтаю та південного Сибіру (і далі до Скандинавії [алани-торки, готи: гаути, грутунни = руси та інші] і навіть до туманного Альбіону [англи, юти, фризи та данці], – П.Д.). …як північні, так і південні дісьці (пращури чорноволосих і смаглявих слов'ян, германців, французів, іспанців і італійців, – П.Д.) відрізнялися одними й тими ж рисами свого племінного характеру: гарячим темпераментом, зневагою до смерті, рішучістю і надзвичайною відвагою; це були воїни за натурою, за покликанням: вони вступали у боротьбу заради самої боротьби і, дорожачи своєю особистою свободою, не виносили підпорядкування, в якій би формі останнє не виявлялося.
Будучи рухливими, енергійними, діяльними і в той же час, не відрізняючись великою прихильністю до батьківщини, вони залишали останню, коли умови життя в ній змінювалися, і розходилися все далі у пошуках країн, де їхнє соціальне життя, у формі дрібної громади, керованої виборними старшинами, могло мати ще місце.
Де б, проте, (пращури українців, – П.Д.) дісьці не мешкали, їх головними і улюбленими промислами завжди були полювання і рибальство, які цілком задовольняли їх бродячі схильності, їх заповзятливу натуру, найвищою мірою самостійну та лицарську. ...вони не виносили деспотизму, а й самі ніколи не були деспотами ні в родині, ні в колі своїх рабів і підлеглих.В силу цих расових особливостей характеру, а також відсутності в їх натурі хтивості, дісьці є в Азії єдиним народом, у якого моногамія становила первинну і основну форму шлюбу…
Наскільки можна судити тепер за уривчастими звістками про релігію дісьців, що дійшли до нас, ми повинні вважати, що у них одночасно існували всі три стадії релігійного мислення, а саме – поклоніння природі (тотемізм), шаманізм і, нарешті, поклоніння пращурам, яке не розвинулося до антропоморфізму, можливо, завдяки саме тій обставині, що діській громаді були тоді чужі монархічні принципи» (Г.Ю. Грумм-Гржимайло, «Чому китайці малюють демонів рудоволосими?», http://www.litmir.net/br/?b=128057&p=176, http://archive.li/TPE47; http://www.velesova-sloboda.org/antrop/grumm-grshimaylo01.html, http://www.uhlib.ru/nauchnaja_literatura_prochee/_russkaja_rasovaja_teorija_do_1917_goda_tom_2/p30.php).
Білий тигр – підступний, жорстокий і кровожерливий звір, вбитий пращурами українців.
Російський військовий броньований позашляховик ГАЗ-2330 (АМН 233114) «Тигр», знищений вже в кількості декількох сотень божественним військом українців.
Підступна і ненажерлива Росія, психічно інфантильне населення якої звикло споганювати свої землі і тому споконвічно потребує нових, зараз передислокує до Європи навіть із Далекого Сходу свої війська з амурськими «Тиграми». Тому керівники Китаю будуть недалекоглядними, якщо не скористаються такою слушною нагодою і не приєднають саме зараз до Китаю Східний Сибір разом із Далеким Сходом нинішньої Росії:
«Щодо Пекіна, то хоча він і не має претензій, але, як пишуть російські ЗМІ, за неофіційними китайськими картами, весь Далекий Схід РФ – це територія КНР, а в офіційних підручниках історії в Китаї стверджується, що «Сибір – тимчасово втрачена територія Піднебесної»…» (Кореспонденти «Белсату», «Не тільки Смоленськ та Курили. Хто і як малює Росію на своїх національних картах», https://belsat.eu/ru/news/05-03-2022-ne-tolko-smolensk-i-kurily-kto-i-kak-risuet-rossiyu-na-svoih-natsionalnyh-kartah/).
Китай за вторгнення своїх військ саме зараз на територію Росії не зазнає не тільки санкцій, а навіть і міжнародного осуду. Бо Росія сама порушила територіальну цілісність сусідньої держави і, отже, перетворивши підписаний її керівництвом Будапештський меморандум, щодо гарантування територіальної цілісності України, в нікчемний папірець, сама напросилася на такі ж дії сусідніх держав.
До того ж вона порушила і майже всі міжнародні норми, розпочавши геноцид цивільного населення України. Тому-то, те що Китай раніше підписав з Росією якісь там угоди не має зараз ніякого значення. Бо будь-які угоди з державою терористом повинні автоматично розриватися після запровадження нею геноциду цивільного населення.
Проблема ж Тайваню не є зараз настільки нагальною для Китаю, що б не скористатися можливістю отримати природні багатства Сибіру, які психічно інфантильне холопське населення Росії не здатне екологічно освоїти і раціонально використати.
Адже для приєднання до Китаю цих раніше втрачених ним земель є зараз безліч приводів. І не тільки звільнення від російської окупації земель споріднених китайцям евенків (тунгусо-маньчжурів), евенів, нівхів, якутів та інших монголоїдів, яких російськомовні холопи презирливо називають «вузькоглазіками», але навіть і необхідність припинення геноциду українців, пращури яких сармати-дісьці неодноразово вставали на захист китайців від набігів північних варварів цянів:
«Китайці скажуть: «ок». Так і бути, ми вам допоможемо. Але ми маємо одну умову: заміна народу. Ми до росіян жодних претензій не маємо, але у нас народ ефективніший. Тут немає нічого особистого, це просто бізнес.
Поміркуйте самі: коли ви берете в управління ферму і бачите, що там стадо складається з корів середньоросійської породи, то ви розумієте, що його потрібно замінити на корів голштинської породи. Просто тому, що голштинці дають більше молока за тих же самих витрат. А це стадо треба відправити на ковбасу. Адже у вас немає жодної неприязні до середньоросійських корів. Просто вони вам не потрібні для ваших завдань.
Так і тут: які можуть бути аргументи? Нам потрібні ваші ресурси. Ми їх освоїмо без вас. Ви нам не потрібні. Навіщо нам вас годувати та зберігати? Ідіть на ковбасу. Наші китайці з нашими завданнями впораються краще…» (Альфред Кох, «Росію чекає втрата суверенітету та розпад», http://www.charter97.org/ru/news/2014/10/4/119049/).
Якщо ж китайці, сидячи на березі Амуру, чекатимуть, коли ж нарешті повз них пропливе труп Росії, то вони знову втратять свої землі Сибіру і Далекого Сходу. Бо ж сибіряки, згуртувавшись і не гаючи часу, утворять на цих землях свою креативну суверену державу:
«Я почуваюся сибіряком, – каже красноярський блогер Олександр Коновалов. – Я багато їздив Росією і зрозумів, що ми інші. Це важко пояснити, але це так. Я взагалі вважаю, що ми не знаємо, хто такі росіяни. За часи радянської влади ми втратили російську культуру і стали «радянським народом».
Сьогодні «руський» – це якась абстракція. Навіть країна у нас Росія, а зовсім не Русь. Сибіряк – це конкретніше. Коли я жив в Індії, мене часто питали, чому я не схожий на інших росіян, які були там. І мені було найпростіше сказати, що я – сибіряк, а вони – московити. Тоді в індійців не залишалося запитань. Імідж росіян і в країні, і за кордоном дуже поганий. Але на сибіряків він не поширюється. Напевно, з боку помітно, що ми таки різні» (Володимир Антипін, «Громадянин Сибіру», «Російський репортер», №7 (185), 24 лют. 2011, http://expert.ru/russian_reporter/2011/07/grazhdanin-sibiri/);
«Сибірська ідентичність відчувається у Новосибірську скрізь – інші люди, інша манера водіння на дорогах, навіть інша, сибірська говірка. «У тебе московський акцент» – дорікають московському журналісту знайомі з Омська. Сибірські компанії, що експортують щось за кордон, вважають за краще засновувати свій бренд на сибірському походженні. Те саме стосується і сибірських туристів за кордоном – на стандартне запитання «Звідки приїхали?» вони відповідають: «З Сибіру»...» («Сибіряки говорять про відокремлення від Росії», https://golbis.com/pin/sibiryaki-pogovarivayut-ob-otdelenii-ot-rossii/; http://2fimage.politiko.ua/blogpost91438; https://oleg-leusenko.livejournal.com/854294.html);
«Зверніть увагу: північні помори і перша хвиля сибіряків – біла кістка російської нації – крадіжки не знали, не заведено було. Це жили люди вільні, своїм розумом і за себе відповідальні, і якщо що розправа була швидка і сувора. Закон тайга, ведмідь прокурор. До Петра народець ще намагався перебиватися. Хоча вже з часів Олексія Михайловича відзначають заїжджі в Московію іноземці злодійкість і шахрайство російського люду.
Зауважте – ні Антверпен, ні Гамбург, ні Лондон не були зразками чесності. Місто пізнього Середньовіччя було набите злодіями і всіляким нічним людом. Але все відносно. Ось щодо Європи Росія була злодійкуватою і в XVI столітті теж. А з чого б інакше? Народ перебував у стані рабському. А рабство формує рабські звичаї та уявлення. СТЯГНУТИ – ЗАВЗЯТІСТЬ РАБА» (Михайло Веллер, «Великий останній шанс», https://lib.misto.kiev.ua/WELLER/r_poslednij_shans.p07.dhtml ).
Зовсім не схожі на психічно інфантильних росіян (не здатних облаштовувати своє життя без тотальної опіки жорстокою авторитарною владою) і колишні литвини (лютичі) – білоруси. Підсвідомі лінгвопсихічні установки бидлоутворюючої російської мовної картини світу ще не встигли знівечити їх, як і українців, а, отже, і перетворити їх (на відміну від більшості росіян) на агресивно слухняне бидло. Тому-то:
«Пара, пара! Паважаныя сябры» згадати про свою офіцерську честь та чесноту і нарешті скинути зі свого народу ярмо холуїв московитського пахана, як це зробили ваші доблесні і хоробрі пращури в Могильові у 1661 році. Та й зовсім не гріх забрати вам зараз свої землі Смоленщини у холопів цього пахана. Бо саме їх держава перша порушили статус кво, окупувавши землі сусідніх країн і, отже, спровокувала зробити те ж саме своїх сусідів відносно до себе. Нехай позаздрять вам нерішучі китайці:
«Ігумен Орест пише: «На той крик бурмістр Леонович із катівським мечем, вибігши з ратуші, перехрестившись, крикнув: «Пора! Пора!» Задзвонив вічовий ратушний дзвін, і дзвони дзвіниці Богоявленського братського монастиря, здіймаючи загальноміську тривогу. Бургомістр Леонович, з товаришами, перший почав перед ратушею на ринку великим катівським мечем рубати Московських солдатів, а міщани, почувши тривожний дзвін, по всьому місту, по всіх будинках і вулицях, несподівано напавши, били, кололи, різали бердишами, сокирами, молотками і чим хто міг, винищуючи Московських солдатів без жодної пощади»…» («Пора! Пора!: як у 1661 році білоруси показали, чий Могильов», https://charter97.org/ru/news/2022/2/5/453599/).
На згадку про повстання один із музеїв Могильова прикрашає мальовнича і досить кривава картина про побиття московитів вашими славетними і хоробрими пращурами, а вашим нацбанком навіть була випущена в обіг ювілейна монета, на якій зображено ратушу та білоруські слова «Пара! Пара!», якими, за переказами бургомістр дав наказ почати повстання.