Яручик – певно, одне з найвідоміших прізвищ у Луцьку та Луцькому районі. Особисто в мене воно асоціюється з депутатом Луцької міської ради Миколою Яручиком, який підкорив місцевих мешканців своєю простотою, доброзичливістю та відбірним гумором. Але багато хто знає, що в Миколи є рідний брат Сергій, – пише Конкурент.
Він чимало років успішно керує Боратинською сільською радою та філігранно уникає зайвої публічності. Ідея одночасно поспілкуватися з двома політиками (і Сергій, і Микола помітно нервують, коли їх називають політиками. Вони себе такими не вважають та постійно наголошують на своїй аполітичності) виникла влітку. Але через мою лінь та зайнятість братів реалізувати задумане вдалося аж восени...
Дорогою до Боратина Микола багато розповідає про Сергія та його здобутки, демонструє нещодавно встановленого їжака в селі та кілька разів відповідає на телефонні дзвінки.
Приїхавши, близько 10 хвилин чекаємо в приймальні голови сільської ради, поки Сергій спілкується з людьми.
"Заходьте", – посміхаючись, каже старший Яручик та запрошує у свій кабінет…
– Два брати, обидва успішні та відомі політики. Як так сталося? Хто на кого повпливав? Чи бажання працювати з людьми і для людей у Яручиків у крові?
– Сергій: Я б не називав себе політиком, дистанціююся від цього. Я вважаю, що сільський голова – це людина, яка повинна об'єднувати усіх людей та представників різних політичних сил. Я менеджер…Менеджер сільської ради.
– А як ви до цього прийшли?
– Сергій: Виграв вибори, прийшла хороша команда, депутати хотіли змінювати стан речей. Нам вдалося багато. Звісно, що не все залежить від обранців громади. Є багато дуже активних людей, які проявляють ініціативу. Ми залучаємо активістів, бізнесменів – всіх. Хто бажає – двері сільської ради відкриті.
– Микола: З досвіду міської ради, то політики там дуже багато. Але фактично я нею, як такою, ніколи не займався. Мене більше цікавить господарство.
На рахунок рекомендацій один одному, то ніхто нікому не говорив йти або не йти в політику. В нашій сім'ї цього не було. Роль зіграло внутрішнє бажання кожного. Життя складається таким чином, що коли досягаєш однієї мети, з'являється наступна.
Така собі вільна течія й занесла нас. Сергій був вчителем, а я займався і займаюся підприємницькою діяльністю, заснував благодійний фонд, а потім, завдячуючи лучанам, моя громадська діяльність переросла в статус депутата міської ради.
Зараз переді мною стоять нові завдання. Мені подобається вирішувати та опікуватися проблемами людей. Я отримую від цього задоволення.
– Сергію, ви багато років керуєте Боратинською сільською радою. Комусь відомі ваші успіхи, комусь – ні. Розкажіть, чим можете похизуватися чи занести собі в актив як сільський голова?
– Сергій: В актив потрібно занести наших хороших людей та потужний депутатський корпус, який старається працювати на розвиток та над вирішенням проблем. Завдяки їм нам вдалося збудувати сучасну амбулаторію, ми маємо чудовий спортивний комплекс, який отримав відзнаку Європейського Союзу, там проводяться різноманітні змагання.
Зараз ви знаходитеся в адмінприміщенні, сільській раді, яка теж отримала нагороду від Євросоюзу – "Кришталеву цеглу". Тут люди можуть отримати нотаріальні послуги, є відділення банку, сучасна бібліотека.
Великі кошти було вкладено в ДНЗ "Сонечко", там проведено капітальний ремонт. За останні роки вдалося збудувати чудову школу в Рованцях. Тепер місцеві діти не змушені їздити до Луцька, щоб здобувати середню освіту. Чималі кошти залучили і для боратинської школи. Вона перекрита та утеплена.
Ми прекрасно розуміємо, що невдовзі відбудеться історичний момент, ми станемо об'єднаною територіальною громадою. Рішення прийнято, вибори призначено. Тому й дивимося на перспективу.
– За спиною у вас дуже багато різних нагород, кубків. Це що?
– Сергій: Це досягнення жителів нашої сільської ради. Багато людей займаються спортом. У 2011 році Боратин назвали найкращим спортивним селом України. Окрім бюджету, маємо підтримку від підприємців: Степан Москвич, Юрій Цейко, ТМ "Вілія", будівельна компанія "Інвестор", "Кромберг енд Шуберт Україна" та багато інших соціально-відповідальних представників бізнесу.
– Миколо, ви, можливо, найпопулярніший депутат в Луцьку, особисто мені важко знайти якийсь негатив щодо вас. В чому ваш секрет і як цьому навчитися?
– Микола: Дякую за комплімент (сміється). Я себе найпопулярнішим не вважаю та й оцінку собі давати не маю жодного права. Буває важко, коли не можеш допомогти. Важко сказати правду. Але я навчився це робити. Треба говорити, коли не вистачає коштів чи нема можливостей вирішити питання, з яким до мене звернулися.
– Ну що ж, мінімальний портрет Яручиків ми сформували і можемо переходити до обговорення актуальних питань. Розпочну з близького для вас двох, а саме – з об'єднання громад. Ведеться робота над приєднанням Прилуцького до Луцька. Миколо, чи потрібно це робити зараз і чому?
– Микола: З березня у Луцькій міській раді розпочалася політична криза, в якій я участі абсолютно не брав. Я сказав, що своїми руками владу знімати та призначати не буду. Я за те, щоб влада була обрана людьми, а не депутатами. Я одним з перших почав говорити про перевибори усіх, а не лише міського голови, який нам конче необхідний.
Ймовірне об'єднання, за яке Прилуцька сільська рада вже й проголосувала, переросте у формат перевиборів (Пізніше, в день запису інтерв'ю, стало відомо, що голова Прилуцької сільської ради Валентин Арчибасов наклав вето на об'єднання з Луцьком). Я підтримую та вважаю, що люди повинні висловити своє ставлення до усіх політичних сил та кандидатів і призначити нового міського голову. Як вони виберуть, так і буде. Надіюся, що прийдуть гідні люди, і місто почне розвиватися ще швидшими темпами.
– Сергію, вас теж чекає об'єднання. Мені цікаво, чому ви та ваша громада вирішили об'єднуватися з іншими селами, а не з Луцьком?
– Сергій: Ми вже на фінішному етапі. Наш головний принцип – добровільність. Наші жителі вирішили об'єднатися з Промінською та Баївською сільськими радами. Хоча за перспективним планом формат був зовсім іншим.
Чому так? Це рішення людей. Ми розуміємо, що обласний центр повинен розвиватися і готові в цьому допомагати, але хочемо, щоб на нашій території була максимально розвинута інфраструктура.
– Після смерті Миколи Романюка луцькі депутати розпочали битву за право керувати містом. Ви, Миколо, доволі показово продемонстрували, що участі в цьому не бере…
– Микола: Я пішов білити дерева (посміхається).
– …Так-так, я пам'ятаю це. Як розцінювати ці ваші дії: це виважена позиція чи якийсь піар-хід?
– Микола: Піаром у міській раді я не займаюся і ніколи не буду. Лише висвітленням своєї діяльності. Я це роблю переважно через соціальні мережі. Так само я ніколи не відмовляю журналістам. Я люблю прямі ефіри. Часто пропонують попередньо надати перелік питань, але я завжди відмовляюся. Не треба мене попереджати, не треба заготовлених питань. Я на все дам відповідь в межах розумного…
Щодо міської ради. Це моя позиція. Позиція глибока. Я не міг по-іншому, я не можу зрадити людей, які віддали за мене свої голоси. Краще я вже не буду депутатом, але сміливо дивитимусь людям в очі.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: Микола Яручик розповів, чому лідирує у рейтингу депутатів
– Сергію, чи торкнулися політичні баталії у Луцьку вашої вотчини? Можливо, з'явилися якісь труднощі в комунікації з владою Луцька? Чи вона відсутня взагалі?
– Сергій: Можливо, мінімально. Боратинська сільська рада живе своїм звичним життям та готова розглядати питання співпраці на умовах добросусідства.
– Все ж таки є речі, які вашої сільської ради торкнулися. Тривалий час лучани та мешканці прилеглих сіл потерпали від смороду. Ви озвучили позицію вашої громади з цього приводу. Яка ситуація зараз, якщо дивитися з вашого боку?
– Сергій: Дуже приємно, що міська влада почала будівництво каналізації в мікрорайоні Вересневе. З Гіркої Полонки теж ведеться каналізація. Як ці роботи завершаться, то питання смороду повинні зникнути. Так кажуть фахівці.
– Миколо, депутатський мандат ви отримали за рахунок підтримки жителів мікрорайону ЛПЗ. Саме там був один із головних осередків, де люди найбільше страждали від смороду. Чи доводилося вам працювати над вирішенням цього питання та яка ситуація зараз? Люди продовжують скаржитися?
– Микола: Коли був пік проблеми, то люди скаржилися дуже потужно, постійно телефонували, я комунікував всіх з міською владою. Телефон був "гарячим". Цей район приймав першу атаку смороду. В результаті люди добилися. Влада виділила потрібні кошти, і проблема вирішується. Зараз скарг немає. Надіюся, що ми більше ніколи до цього не повернемося.
– Сергій: Хоча питання до кінця не вирішено. От коли каналізації підключать – тоді можна буде ставити крапку.
– Сергію, ви в органах місцевого самоврядування вже близько 20 років. Вашу сільську раду часто називають взірцевою, до вас приїздять з різних куточків України. Які поради ви даєте відвідувачам та які зворотні відгуки отримуєте?
– Сергій: Ми приймали делегацію зі Сходу. Такі обміни досвідом повинні бути частішими. Мені здається, що наші гості були приємно вражені побаченим. Але найголовніше, на мою думку, те, що вони поверталися з посмішками. По відгуках, які вони розміщали в інтернеті, – все позитивно. Надіюся, що і ми зможемо кудись поїхати та повчитися.
– Миколо, а от ви радитеся зі своїм досвідченим братом-управлінцем? (Сергій сміється)
– Микола: Досить часто спілкуємося, маємо спільні теми щодо роботи місцевого самоврядування, хоча й є різниця між містом та селом. Але кінцевий результат один: допомога людям.
Мене цікавить його бачення, а Сергія – моє. Це допомагає. Я, як прийшов в депутати, то взагалі досвіду не було. Мав лише бажання допомогти. Але цього замало.
Сідав та вчився. Поки розібрався в системі роботи міської ради, то пройшов майже рік. Багато чого не міг зрозуміти. Але, коли дізнався, яким чином можна допомагати, – відразу "розійшовся" (посміхаються).
– Миколо, ви бізнесмен. Часто кажуть, що підприємці йдуть в політику, щоб захистити свою діяльність. Говорячи про вас, я не схильний так думати, але все ж якими були ваші мотиви, коли ви майже 8 років тому вирішили стати депутатом?
– Микола: Мій бізнес не настільки потужний, щоб там було що захищати. Я представник маленького бізнесу, але зараз він займає вагому нішу в нашій країні. "Без срібників в житті не буває", але щоб я хотів збільшити межі свого бізнесу за рахунок депутатської діяльності…Такого не було.
Проте підприємницька діяльність допомагає. Я знайомлюся з багатьма людьми. Як правило, такі знайомства переростають у дружбу, а друзі стають моїми клієнтами. Як казав Рокфеллер: "Чим більше у тебе знайомих, тим більше у тебе грошей".
Бізнес та депутатська діяльність не заважають одне одному. Якби в мене не було бізнесу, я б не зміг зробити багато речей. Всю допомогу намагаюся надавати відразу після виборів. Не перед, а після.
Була ситуація, коли я зателефонував в два садочки (ДНЗ № 21 та ДНЗ №26) та сказав, що даю їм сертифікати на техніку по п'ять тисяч гривень, щоб вони змогли придбати якусь нагальну річ. Це дуже здивувало людей, бо лише три дні тому завершилися вибори.
Це моя принципова позиція. Багато тримається на плечах соціально відповідальних людей. Добре, що вони є і допомагають.
– Сергію, ви не настільки публічний, як ваш брат, про вас не дуже багато відомо широкому загалу. Розкажіть, як прийшли в органи місцевого самоврядування? Чим ви займалися до цього?
– Сергій: Я працював у Боратинській загальноосвітній школі вчителем української мови та літератури. У 2002 році разом з командою пішли на вибори, і з того часу обіймаю посаду голови. Головне, щоб люди знали (сміються).
– Про зміну виду діяльності не задумувалися? Можливо, піти в бізнес чи попрацювати директором школи?
– Сергій: Не так просто стати бізнесменом. Це людина, яка заробляє кошти не лише для себе, але й дає робочі місця іншим. Таких людей потрібно цінувати. Вони – основа нашої держави. Завдання сільського голови – залучати їх сюди.
В найближчий час змінювати вид діяльності не планую і буду балотуватися на посаду голови Боратинської об'єднаної територіальної громади. Хочеться ще попрацювати. На нас чекає набагато більший обсяг робіт та зовсім інші підходи. Це буде набагато важче, але й, надіюся, цікавіше.
– Ви подали свою кандидатуру і будете боротися за крісло голови ОТГ. Від якої політичної сили висуваєтеся?
– Сергій: Я аполітичний. Всі роки йшов як самовисуванець, і цього разу теж. Я ніколи не був у жодній партії.
– А чи є якась співпраця з політичними партіями? Можливо, вас підтримують як самовисуванця чи пропонували йти під їхніми стягами, не вступаючи в партію?
– Сергій: Я надіюся, що співпраця та підтримка буде від всіх політичних сил, але головне, щоб вона була від людей.
– Миколо, я не зовсім впевнений, але здається, що вперше ви стали депутатом як "свободівець", щонайменше, ви були членом їхньої фракції. З часом ваші відносини з цією політичною силою зіпсувалися, і ви перестали працювати в унісон з ними. Чому так сталося?
– Микола: Насправді зі "Свободою" у мене й зараз дуже дружні та гарні відносини. Потрібно було балотуватися від якоїсь політичної сили. Мегаконфлікту не відбулося, лише деяке розмежування поглядів та думок. В мене зі всіма чудові відносини.
У 2015 році я був єдиним позапартійним та позафракційним депутатом. Як кажуть експерти, це єдиний випадок на всю країну.
Мені краще не бути депутатом, але мати власну думку та відповідати за свої слова. Я ніколи не шукав захисту в олігархів. Мені цікаво працювати самому. Люди це бачать. Вони знають, що Яручик прийде і буде говорити ті речі, які приходять в голову, а не ті, що йому нашіптуватимуть збоку.
– З Сергієм ми про виборчі плани поговорили, тепер черга спитати й вас. Не відомо, коли Луцьк обиратиме міського голову, ви казали, що вам набридло відповідати на це, але все ж... Чи були пропозиції та чи маєте ви особисте бажання стати міським головою?
– Микола: Далеко ходити не треба. Достатньо зайти на "Фейсбук" – там в стрічці повно закликів, що Яручик повинен стати мером.
Особисто для себе рішення не прийняв. Треба дивитися по ситуації. Це не так просто. Потрібно мати свою команду, виконком, більшість в раді. Час та життя покажуть.
Але приємно, що певний відсоток лучан оголошує про свою довіру. Це ще краще спонукає до виконання депутатських обов'язків.
– Ви кажете, що є пропозиції-заклики від лучан. А чи були пропозиції від політичних сил?
– Микола: Були пропозиції від впливового бізнесу. Але я категорично відмовився. Бути керованим – це не моє. Я не можу відстоювати чиїсь інтереси, крім лучан. Я можу сідати за стіл переговорів із будь-ким, але вони повинні виливатися лише на користь лучан. Я не марю кріслом міського голови. Проте зарікатися не буду.
– Наостанок подумайте та озвучте кілька тез чи епітетів, якими можна охарактеризувати братів Яручиків.
– Сергій: Я не буду цього робити (сміється). Нехай люди кажуть.
– Не треба ж хвалити себе, виокремте просто якісь риси.
– Сергій: Бажання працювати.
– Микола: Самостійність, впертість, наполегливість. Відповідальність! Я погано можу спати, якщо чогось не зроблю. Нам двом також притаманна фінансова відповідальність.
– Сергій: Для себе найголовніше – то відповідальність. А інше – вирішувати людям.
Автор: Руслан ПИЛИПЧУК
#БудьПершим – підписуйся на нас у соцмережах : facebook instagram telegram youtube