З 1 квітня в Україні запускають другий етап медреформи. Тепер вона стосуватиметься не сімейних лікарів, а спеціалізованої допомоги, тобто лікарень. Держава платитиме медзакладам за 27 пакетів послуг, які вони надають пацієнтам. Сюди входить лікування в стаціонарі, хірургічна допомога, допомога при пологах, реабілітація, лікування інфаркту, інсульту тощо. Більше тут. Як запевняють у Національній службі здоров’я, за ці послуги пацієнти, що мають підписані декларації з сімейним лікарем і направлення, доплачувати не повинні.
Медики ж налаштовані не так оптимістично.
Як це працюватиме на практиці та що зміниться для пацієнтів, «Перший» розпитав директорку Луцької міської клінічної лікарні (в рамках реформи заклад отримав статус підприємства) Ларису Духневич.
«На медицину цього року виділили втричі менше від обіцяного»
– Наскільки сильно змінюється система фінансування лікарні?
– Система змінюється радикально. Якщо раніше ми отримували субвенцію з державного бюджету за «ліжко-день», яка включала в себе зарплату медичних працівників, витрати на утримання лікарні, то тепер буде оплата за конкретну надану послугу, наприклад, зроблену операцію чи лікування в стаціонарі.
Реформа спрямована на те, щоб вижили ті лікарні, які реально працюють і надають допомогу. Зрозуміло, що заклад, в якому хірург робить 10 операцій на рік, так далі існувати не може. Його навіть хірургом важко назвати. Чи лікарня, в якій з 60 заповнено 20 ліжок, а фінансувати потрібно всі. Якість послуги у таких закладах значно нижча, ніж у лікарнях, де потік з тисяч пацієнтів.
Логіка в реформі безперечно є – більше фінансування повинні отримати ті заклади, які, по-перше, надають якіснішу допомогу, а по-друге, обслуговують більшу кількість пацієнтів. По суті, це страхова система, але страхувальником виступає держава, а не приватні компанії.
Проте є дуже багато питань до впровадження реформи. На реформу первинної ланки виділялось додаткове фінансування. Зокрема, на Волині за кошти Світового банку були збудовані нові і реконструйовані старі амбулаторії, закуплене обладнання, комп’ютери, програмне забезпечення. Також було чітко прописано функції первинної ланки: що роблять лікарі, які аналізи безплатні для пацієнтів і так далі. В результаті реформа пішла дуже гарно: у лікарів зарплата підвищилась, оснащення покращилось, всі задоволені.
Натомість на вторинному рівні реформу почали, зовсім не виділивши додаткового фінансування.
Більше того – відповідно до закону «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», на охорону здоров’я потрібно виділяти мінімум 5% ВВП. Відтак цього року влада повинна була виділити 226 мільярдів гривень на медицину, а виділила всього 72 мільярди – втричі менше обіцяного.
– За цих умов лікарням вистачить коштів, аби для пацієнтів послуга була безоплатною?
– В цьому й проблема. І Міністерство охорони здоров’я, і Національна служба здоров’я всюди анонсують, що медична допомога для пацієнтів з 1 квітня буде безоплатною, в медичних працівників підвищиться зарплата і все буде добре.
Коли ж ми отримали тарифи, за якими держава оплачуватиме послуги, ми зрозуміли, що це не так.
Наприклад, за будь-яку операцію, незалежно від її виду, передбачено всього 4 625 гривень. Що таке операція? Це робота хірурга, асистента, іноді – двох, операційної сестри, анестезіолога та анестезиста, санітарки, це медикаменти, перев’язувальний і шовний матеріал, наркотичні препарати, інтубаційні трубки, катетери та інші розхідні матеріали. Усе це коштує немало. Наприклад, перша година наркозу обходиться в 1,5 тисячі гривень. А якщо операція триває 3-4 години? Після операції пацієнту ще ж треба дати антибіотики, знеболювальні, шприци, робити перев’язки та забезпечити медичний догляд. А в цей тариф ще вкладена і зарплата персоналу.
Візьмемо до прикладу операцію при апендициті. Залежно від виду і складності, лише розхідні матеріали і медикаменти коштують 5-7 тисяч гривень. А нам пропонують 4,6 і при цьому сюди повинна входити зарплата (не лише медперсоналу, а й економістів, бухгалтерів тощо), прання білизни, харчування. Де решту грошей брати лікарні, незрозуміло, тому що просити у пацієнтів за начебто гарантовані державою послуги ми не матимемо права.
«На лікування інфаркту інколи треба до 100 тисяч гривень, а нам дадуть 16»
– Частину послуг, як лікування інфаркту та інсульту, НСЗУ визнала пріоритетними і обіцяє для них збільшене фінансування. Тут ситуація краща?
– Попередньо повідомлялось, що на лікування інсультів буде виділятись 19 тисяч гривень. При цьому, якщо пацієнт поступає до нас з ішемічним інсультом в терапевтичному вікні (перші 4,5 години після появи симптомів), за протоколом, ми повинні ввести йому два флакони препарату «Актилізе». Один коштує 14 тисяч гривень! Тобто два флакони вже сильно перевищують виплату НСЗУ. А де брати гроші на зарплату, інші ліки? В НСЗУ пояснюють, що не всі пацієнти потребують цього препарату. Так, не всі, але кілька таких хворих - і грошей не вистачить ні на що.
На лікування гострого інфаркту міокарду виділяється 16 тисяч гривень. Часто таким хворим потрібно встановлювати стенти (трубки, які не дозволяють судинам закриватись і відновлюють кровотік). Держава виділяє нам стенти вартістю близько 9 тисяч гривень. Так, вони рятують життя, але у багатьох пацієнтів з часом судина може знову закриватись. Щоб цього не сталось, можна використовувати стенти нового покоління зі спеціальним покриттям, які коштують вже 24 тисячі гривень. Часто потрібен не один, а декілька стентів. Інколи держава виділяє їх, але, на жаль, замало. Тому нерідко пацієнти змушені купувати їх самостійно. Тут зволікання смертельно небезпечне.
З таким стентуванням лікування інфаркту може коштувати до 100 тисяч гривень, а держава виділяє всього 16. Якщо ж стентування непотрібне, держава виділятиме лише 5 896 гривень, при тому, що на лікування такого інфаркту йде близько 30 тисяч гривень. Різниця величезна.
Актуальне зараз питання – лікування пневмоній. Держава виділятиме 6 270 гривень, а наші затрати з зарплатою і накладними витратами – близько 25 тисяч гривень.
НСЗУ визначила рівень фінансування послуг, але при цьому в Постанові Кабінету міністрів України «Деякі питання удосконалення реалізації програми державних гарантій медичного обслуговування населення у 2020 році» навпроти кожної послуги з’явився коефіцієнт, на який потрібно множити суму фінансування. Вартість деяких послуг він підвищує. Наприклад, коефіцієнт для ендоскопічної маніпуляції – 1,35, тобто лікарня отримає більше грошей, ніж заплановано у пакеті. Але вартість більшості послуг він знижує!
(Автори постанови пояснюють, що застосування коефіцієнту допоможе врахувати складність клінічного випадку та інтенсивність використання ресурсів лікарні. Частина процедур має підвищуючий коефіцієнт, - ред.)
Лікування того ж інсульту, який є серед пріоритетних послуг, має понижуючий коефіцієнт 0,704. Лікування апендициту має коефіцієнт 0,669, діагностика злоякісних утворень у дорослих – 0,905, хоча ці послуги також повинні бути пріоритетними. Лікування цукрового діабету у дорослих – 0,638, хронічні ревматичні хвороби серця – 0,640, виразка шлунку – 0,667 і так далі.
При цьому ж у нас є протоколи – інструкції, що і як лікувати. Ми мусимо їх виконувати. Водночас реальна вартість послуг вища запропонованих тарифів.
– А звідки з’явився цей коефіцієнт і від чого він залежить?
– Методика цих розрахунків нам невідома. Зрозуміло тільки те, що це автоматично визначатиметься якоюсь програмою. Очевидно, що ми не отримаємо того фінансування, яке передбачене тарифами. На кожну послугу накладеться коефіцієнт і в результаті ми отримаємо дефіцит у десятки мільйонів гривень.
Згідно з розрахунками, ми отримаємо на 18 мільйонів гривень менше, ніж у 2018 році. Два роки тому! За цей час двічі піднімалась зарплата, зросла вартість медикаментів. То, про які безоплатні послуги може йти мова?
Це чистий популізм, який призведе до напруги в суспільстві. А винним, хто буде? Як завжди, медпрацівники.
Як на мене, було б чесно, якби держава сказала: беремо на себе фінансування ургентної та екстреної допомоги, а решта – співфінансування з пацієнтом. Натомість виходить так, що держава декларує безоплатну медицину, але при цьому її недофінансовує. Але ж нічого безплатного не буває, хтось мусить за це платити: держава, пацієнт чи страхова компанія. Те що є безоплатним для пацієнта, закладу повинна оплатити держава.
Я запитую в НСЗУ, що робити, а там відповідають – скорочуйте персонал. Добре, але, як тоді лікарня працюватиме цілодобово? Є ж норми трудового законодавства, за яким на один пост медсестри треба 4,75 ставки. Кажуть: розвивайте платні послуги. Які? Немедичні. Немедичні – це що? Прання білизни? Так ми і так по 7 тонн білизни на місяць перемо. Ми вже скоротили 50 ліжок і, думаю, будемо ще скорочувати.
– Скільки загалом плануєте скоротити?
– Було 700 ліжок, зараз – 650. Думаю, ще близько 50 скоротимо. Але це тягне за собою ряд проблем. Люди вже інколи на коридорах лежать. Ургентних хворих ми не зможемо не брати, а це означає, що відмовлятимемо в госпіталізації плановим пацієнтам. Будуть утворюватись черги на госпіталізацію.
На масажі, фізіотерапію фінансування не передбачено. Без сумніву вони перейдуть у платні послуги. Інакше ми просто не зможемо їх надавати.
«Ніде не передбачено грошей на харчування і обладнання»
– В НСЗУ повідомляли, що реформа може зменшити час перебування в стаціонарі, мовляв лікарням буде невигідно довго тримати хворих. Це так?
– Не може, а мусить. Але є ще один нюанс. Передбачається, що, якщо пацієнт перебуває в лікарні довше 10 днів, то далі за нього платять лише 300 гривень на день, незалежно від захворювання і лікування. А у нас є пацієнти, які тільки на 10-ий день з коми виходять, а то й пізніше! І як ми маємо його лікувати в реанімації за 300 гривень в день? Може, додому його виписувати?
– Що буде з харчуванням – реформа передбачає збільшення фінансування на нього?
– В жодному документі про харчування ні слова немає! Хоча ніхто з нас цього обов’язку не знімав. Досі ми мусили годувати пацієнтів за 14 гривень на день. Але, що у нас за харчування? Перловка, буряк, капуста, хліб. На харчування атовців і пацієнтів з інвалідністю доплачував міський бюджет, то там є і м’ясо, і риба.
Керівник підприємства вільний у прийнятті рішень. Хочеш – плати зарплату, хочеш – лікуй пацієнтів, хочеш – скорочуй працівників. Але при цьому – потрібно виконувати протоколи лікування та надавати якісну медичну допомогу. Фінансове навантаження лягатиме на місцеві бюджети.
– Купівля нового обладнання десь передбачена?
– Не тільки купівля, а й обслуговування непередбачене. Це дуже болюче питання. Нас часто питають, чому за обстеження на обладнанні, яке купувалось за державні гроші, потрібно платити? Відповідь дуже проста: будь-яке дороговартісне обладнання потребує технічного нагляду. Робити його можуть лише певні сертифіковані компанії.
За один огляд комп’ютерного томографа ми повинні заплатити 26 тисяч гривень, а їх потрібно 2-3 на рік. Без цього ми не маємо права використовувати це обладнання. І це ще за умови, що нічого не зламалось. А ще розхідні матеріали. Та ж плівка, один аркуш якої коштує 80 гривень. Метрологія та стандартизація обходиться закладу у 1,5 мільйони гривень на рік.
– Що плануєте робити?
– Поки – виступати в ЗМІ, відповідати на питання, розмовляти з людьми і чесно дивитися їм в очі, тому що не медичні працівники будуть винні в тому, що їм врешті доведеться платити за лікування.
Це найтяжче в цій ситуації. Очікування людей дуже великі. Держава нечесно чинить з нами, кажучи, що все буде безплатно і не даючи на це грошей.
Ми з такою політикою скоро дограємось, що державних лікарень просто не буде – лише приватні. Ми порахували, що при такому фінансуванні лікарні не вистачатиме 160 мільйонів гривень на рік. І це при зарплаті лікарів у 6-8 тисяч гривень! Це просто розвал галузі і чистий популізм.
Сподіваємось, що якісь зміни все ж будуть. Можливо, нам дадуть чітку специфікацію послуг або збільшать тарифи та коефіцієнти. Можливо, доплачуватимуть місцеві бюджети. Бо поки це все виглядає дуже страшно.
Текст: Віта Сахнік
Фото: Ірина Кабанова