Він сам написав сценарій свого похорону. У буквальному сенсі: написав сценарій. Він створив ескіз своєї «суперматичної» труни. І лишив заповіт: поставити на могилі вежу з телескопом, щоб «дивитися Юпітер».
Він помер після страшних катувань та допитів НКВД. Кажуть, на допитах йому... вводили воду у сечовивідний канал. Від того він захворів на простату і швидко згорів. Українця Казимира Малевича поховали у Москві, але сліду від могили не лишилося. Ті, хто знають його творчість, кажуть: «...Бо квадрат перетворюється в круг, круг – в точку. А точка – це нуль». І думають, що навіть це він зміг передбачити... Бо нема могили, є – нуль.
Не перетворити Малевича на «нуль» у нашій пам’яті. Точніше – повернути його «з нуля». 31 травня у Луцьку показали документальний фільм про життя художника Казимира Малевича «Малевич: народжений в Україні».
Творці фільму про художника навмисне не зачіпали страшних подробиць його смерті. Вони створили картину, що схожа на творчіть її героя. Щоб дивитися і... думати.
7 суконь для Луцька
Але спочатку були дівчата. У просторій залі музею Корсаків український дизайнер Федір Возіанов по черзі вбирав їх у чорні квадрати, перетворюючи ці квадрати з легкої тканини на гарні сукні. 7 суконь він створив спеціально для показу в Луцьку. А ще не так давно свій перформанс про Малевича і свої сукні-квадрати показував у... Парижі та Мілані.
Як народилася ідея з сукнями?
«Та все просто: з «Чорного квадрата» Малевича. Колись я спробував перетворити його на сукні. Коли вийшло, я зрозумів, що Малевич заклав у свій квадрат і сукні теж», - розповів «Першому» відомий дизайнер.
Федір Возіанов - дизайнер із Києва. Каже, тому, може, йому Малевич і цікавий, що теж народився в Києві. Давно займається цією темою. Малевич йому цікавий як творець. Першу колекцію на основі творчості Малевича він створив ще у 2009 році. Потім час від часу повертається до нього. У Луцьку був вперше.
Сильно і страшно – про Малевича
«Ви знаєте, коли ми говоримо про Малевича, ми постійно кажемо про сучасне мистецтво. Але ж то не сучасне мистецтво, бо він помер 100 років тому! А ми досі вважаємо його сучасним. У тому весь Малевич», - каже продюсер фільму про художника-українця, якого світ знає більше, ніж Україна, Олег Щербина.
Фільм про Малевича знімали півтора року. Знімали в Україні, Польщі та США. Це унікальна і до цього багатьма нечута і небачена історія про життя і творчість українського художника-авангардиста.
Продюсер Олег Щербина та режисер цього фільму білорус Володимир Луцький приїхали на Волинь, аби презентували свою роботу місцевому глядачеві.
У Києві документальний фільм «Малевич: народжений в Україні» вперше показали у лютому цього року. Відтоді він об’їздив уже чимало міст України. Його показують в першу чергу в тих регіонах, де діють кінокомісії. Нещодавно таку кінокомісію створено в Луцьку.
ГО «Волинська кінокомісія» очолює активістка і радника Луцького міського голови Мар’яна Сорочук. А створені кінокомісії для того, аби організовувати у різних куточках країни покази для українських фільмів. Бо знімають їх не так і мало, але далеко не всі «приходять» у регіони.
І кінокомісія, і Малевич, і автори цього фільму 30 травня згуртували довкола себе кілька десятків лучан. Перегляд фільму відбувався у стінах Adrenalin City. Надзвичайно правдива, емоційна стрічка схожа на новелу про Малевича. Бо – сильно і страшно. Бо це доля одного із українських авангардистів, яких для доби, в яку вони жили, не було.
«Чому він такий є»
Казимир Малевич народився у Києві. Під час зйомок фільму авторам вдалося зробити багато відкриттів: наприклад, знайти будинок, де він мешкав. Він багато подорожував Україною разом із батьком, який був інженером цукроварень і їздив по тих місцях, де тоді були цукрові заводи. Він любив село і вважав, що справжнє мистецтво народжується не в містах, а – там, в селах.
Малевич мав польське коріння. Їхня родина походить зі збіднілої польської шляхти. Але він розмовляв українською. Наприкінці свого життя він мав змогу викладати у Києві. Закривав вікна шторами і в художньому інституті у 30-ті роки, роки Сталіна та СРСР, вчив художників-початківців тому, що аж ніяк і поруч із соцреалізмом не стояло…
Очевидно, саме тому совєти згодом назвали Малевича шпигуном. Він пережив допити. Повернувся додому. Але після них важко захворів. Фактично більше не творив. Його останньою роботою стала його... труна.
«Цей фільм надзвичайно інформативний. Він дає розуміння не тільки про саму фігуру Малевича та його українське коріння. На мій погляд, можливо, це більш цікаво зараз: він пояснює основи авангардизму для тих людей, які ніколи не стикалися з цим. Можна зрозуміти, чому він такий, яким є. Це – перше. А друге: фільм показує абсолютний вплив українського мистецтва на світовий авангард», - каже Олег Щербина.
«Дуже сумна історія»
Мистецтвознавиця Зоя Навроцька після перегляду фільму поділилася своєю студентською історією про Казимира Малевича.
Ще у студентські роки вони з друзями любили блукати коридорами Київського художнього інститут мистецтв у пошуках тієї майстерні, аудиторії, де викладав Малевич. Про авангардиста тоді уголос у тих стінах не говорили. Але пошепки…
Тому їм дуже хотілося знайти і побачити, де творили ті, про кого не говорять. Під час таких пошуків у майже вечірню пору, коли у коридорах інституту вже панують тіні, молодь раптом попадається дуже строгому викладачеві.
Той, ясно ж, питає, що вони роблять там, де їх не має бути. Студенти зізналися: шукають аудиторію, в якій міг викладати... Малевич. І насмілюються спитати: «А раптом ви щось про це знаєте?».
Викладач замовк. Все, що зміг сказати: «Це дуже сумна історія». І пішов.
Справді сумна.
Текст і фото: Олена ЛІВІЦЬКА.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.