28-річний Володимир Криволапчук із селища Дубище Рожищенської громади понад половину життя присвятив службі в Збройних Силах України. Нині він капітан і начальник відділу планування у 81-й окремій аеромобільній бригаді. Разом із побратимами Володимир брав участь у численних успішних операціях, зокрема у звільненні окупованих сіл на Запоріжжі та штурмових діях.
Сьогодні його бригада воює на Донеччині, утримуючи селище Білогорівка на Луганщині — крайній населений пункт на Сіверському напрямку, який залишається під контролем України. Попри постійні заяви російської сторони про "взяття" Білогорівки, десантники 81-ї бригади продовжують героїчно тримати оборону, стримуючи ворожі атаки, пише Район.Рожище.
Найбільша нагорода – збережені життя
Свій шлях у військо Володимир Криволапчук розпочав у 15 років, коли вступив у військовий ліцей, потім – Одеська військова академія, факультет повітрянодесантних військ – став офіцером.
Такий вибір ще у підлітковому віці Володимир зробив, бо займався спортом.
«Я спортом займався, тож був вибір – або спорт, або військо. Вибрав військо, цей напрям більш мені подобався. Батьки не зовсім в цьому підтримували, та згодом змирилися. Про такий вибір у житті я жодного разу не пошкодував й можу назвати захист України – справою свого життя», – розповідає офіцер.
За час служби він має чимало нагород. Це і відзнака Президента України «За оборону України», і медаль «За військову службу», і нагороди з часів АТО. Захисник вдячний за визнання його внеску та високу оцінку досвіду й вмінь, проте головною нагородою вважає збережені життя – власне та побратимів.
«Я не особливо слідкую за цим, не збираю колекцію нагород. Я і не пам'ятаю все, що я й коли отримував. Щось є вдома у батьків на Волині, щось у знайомих. Для мене найкраща нагорода – це збереженні життя», – відзначає офіцер.
Володимир каже, що нині військова справа в Україні – дуже перспективна галузь, де люди з відповідною освітою, підготовкою та навичками можуть збудувати хорошу кар’єру. Проте треба бути готовим до того, що життя зміниться.
Захисник додає, що військова служба повністю змінила його коло спілкування та спосіб життя. Вже чимало років він живе на Донеччині, до рідного дому вдається приїжджати раз чи двічі на рік.
«Вирватись вдається рідко. В основному один раз на рік, хоча бувало так, що й один раз на два роки. Хоч я вже на Донбасі живу, візити додому залишаються для мене дуже важливими. У мене росте донька, їй зараз майже три роки, а я її бачив чотири рази», – каже Володимир.
З колишньою дружиною він розлучився, нині дівчинку виховують батьки Володимира.
Під час війни зустрів справжнє кохання
Уже під час військової служби на Донеччині Володимир Криволапчук одружився з військовою. Його дружина Олена з Харківщини, працює психологинею. Вони служать в одній бригаді, проте через особливості роботи бачаться не дуже часто.
Олена пригадує, як познайомилась з Володимиром у 2017 році.
«Я у військовій частині на той час була психологом, а Вова прийшов з академії юним лейтенантом. Близьких відносин у нас не було, ми товаришували, співпрацювали у службових питаннях, десь пересікались в компаніях, але не більше. Потім я звільнилася, працювала в обласному військкоматі міста Дніпра психологом. Вже під час повномасштабного вторгнення у 2022 році мене запросили на посаду до нього в частину офіцером-психологом», – розповідає Олена.
Вона додає, що разом пережили багато, і від градів тікали, поділяли радість і горе.
«Згодом Вова вже почав проявляти до мене симпатію, то десь квіточку мені зірве, підкладе, то щось смачненьке привезе, то мене повозять по моїх справах. Але я не розглядала ці стосунки й взагалі сумнівалася, що у нас може щось скластися. Я до нього ставилася саме, як до свого знайомого, побратима, офіцера, не більше. Відносин як таких у нас не було, Вова довго не наважувався запросити мене кудись на побачення», – пригадує жінка.
Згодом вона поїхала у тримісячне відрядження за кордон. Тоді Володимир добряче задумався над майбутнім та почав листуватися з Оленою, цікавився, як справи.
«Після мого повернення Вова запросив на побачення. І після того побачення зізнався мені в почуттях. Сказав, що хоче чогось більшого, аніж просто бути знайомим. Так ми почали зустрічатися, а згодом одружилися», – розповідає Олена.
Як партнерам підтримувати одне одного на відстані
Олена каже, що бути дружиною військовослужбовця – почесно та відповідально.
«Я відчуваю піднесення та пишаюся, що мій чоловік стоїть на захисті Батьківщини, що він виконує гідно громадянський обов'язок, що він захищає територіальну цілісність, незалежність, суверенітет, що він допомагає і робить великий внесок в нашу Перемогу над ворогом», – розповідає жінка.
Вона додає, що бути дружиною військовослужбовця – це тримати нерви в тонусі, це тримати себе в руках, це з розумінням ставитися до того, що в чоловіка є свої службові зобов'язання, що вони можуть не співпадати зі спільними планами.
«Ситуація постійно нестабільна, динамічна, і інколи не співпадає з тим, що ти там собі напланував. І це є нормою, така у нас зараз реальність. І тут важливо, щоб здоровий глузд і свідомість перемагали емоції», – каже Олена.
Як психологиня вона багато працює із сімейними проблемами військовослужбовців, допомагає зберегти довіру та стосунки. За статистикою фахівчиня бачить багато розлучень, проте є й приклади створення нових сімей. Війна – це випробування, яке не всі можуть пройти.
«Нещодавно проводила заняття з військовослужбовцями на тему, як зберегти відносини на відстані. Це одне з тригерних питань у військовослужбовців, я це вбачаю за кількістю звернень щодо тем близькості, відстані, розлучень, зрад. Як на мене, то всі ці аспекти відіграють важливу роль, і вони всі взаємопов'язані», – каже психологиня.
Вона наголошує, що дружини та партнерки військовослужбовців мають розуміти, що очікування і реальність насправді не співпадають.
«Має бути розуміння того, що чоловік, син, дружина, сусід, родич, який знаходиться на війні, не повернеться вже таким, яким він був раніше. Змінюється світогляд людей, змінюються їх цінності, змінюються установки, змінюються пріоритети в житті. І це є нормою», – наголошує фахівчиня.
Вона називає і ще один важливий аспект збереження стосунків – це здорова й довірлива комунікація між партнерами.
«Біда, коли нема комунікації між партнерами. Ставиш питання: чи задавали ви своїй дружині, чоловіку таке й таке питання, яке вас турбує. Відповідь – ні, не задавали. А чому не задавали, чому ви це не проговорили, чому ви соромитесь, що вас стримує обговорити свої почуття, емоції, тривогу?» – резюмує Олена.
Одним із найважливіших складників психологиня називає довіру.
«Якщо немає довіри, то не буде і комунікації, не буде розуміння. Також я б виділила такий аспект, як повага. Коли, чоловік з повагою відноситься до того, що партнерка виховує дітей, доглядає батьків, проживає на мирній території, продовжує виконувати певні свої функції та перебирає на себе певні зобов'язання, які мав чоловік.
Повага також має працювати й в іншу сторону. Коли жінка поважає вибір чоловіка, те, що він знаходиться на війні, що він в лавах ЗСУ, з повагою ставиться до тої роботи, яку він виконує», – пояснює Олена.
Також вона наголошує, що дуже важливо цінувати й не знецінювати внесок кожного й кожної.
«Ми не знецінюємо чоловічу роль, ми не знецінюємо бойовий досвід, бойовий шлях, і ми не знецінюємо жіночу роль, можливості, побажання, виховання дітей. Ми з гідністю приймаємо і ту, і ту сторону», – каже Олена.
«Ви приїхали сюди вижити, а не померти»
Володимир Криволапчук розповідає, що саме під час військової служби зустрів друзів на все життя, які стали побратимами. Каже, достойні воїни та патріоти є з усіх регіонів України.
«Коли я прийшов на службу, в мене 70% особового складу були люди з Донецької й Луганської областей. Я спочатку переймався, чи не мають вони сепаратистських поглядів. Та всі вони виявились більшими патріотами, аніж деякі з західних областей», – каже Володимир.
Він спростовує стереотипи й маніпуляції про те, буцімто нині бракує відповідного навчання та підготовки для новобранців.
«Зважаючи на особливості воєнного стану, то абсолютно усі мобілізовані отримують нормальну підготовку. Окрім того, коли новий боєць приходить до нас у частину, то він отримує ще додаткову підготовку, яка дає розуміння, що його буде чекати на полі бою. Ніхто з першого дня не йде на позиції. Коли досвідчені колеги вже навчили, розказали, показали, новобранці потрапляють у підрозділи до людей, які уже давно на позиціях, вони їх вводять, розказують, показують», – розповідає офіцер.
Володимир зауважує, що дуже багато залежить й від морально-психологічних аспектів, коли воїн розуміє, готовий він захищати чи не готовий.
«А ще є наративи, що там нас всіх посилають на смерть. І я завжди новобранцям кажу, що ви приїхали сюди вижити, а не померти. І кожен саме з такою установкою має йти в бій. Бо якщо зразу думати, що ти приїхав сюди померти, то шансів мало. Головна ціль – це вижити, і можна відійти, можна поміняти позицію», – пояснює захисник.
Володимир вважає, що багато людей досі не розуміють реалій війни. А все через те, що на початку повномасштабного вторгнення людям не дали розуміння, що це надовго і легко все не минеться.
«Піднесення війни на самому початку було неправильним. На мою думку, дуже велика шкода була від того, що телебачення усім казало, що ми всіх зараз переможемо й закінчимо війну за три тижні, мовляв, зараз нам допоможуть, все буде добре і так далі. І от тому люди не готувалися до гіршого. І звісно вони втомилися від очікування, що все закінчиться», – розмірковує військовий.
Він вважає, що натомість варто було людей готувати, що попереду складний час, складний процес, і всім треба допомагати, гуртуватися, а не просто сидіти й чекати.
«І ще досі у нас багато людей нічого не роблять, а чекають, коли ж то воно вже буде, та перемога. А багато й таких, що вже перестали допомагати війську, перестали донатити й стали максимально пасивними. Ці люди перегоріли», – каже Володимир.
Надійний тил – це волонтери та донати людей
Волонтерська підтримка та підтримка суспільства залишаються дуже важливими для захисників. За роки служби багато підрозділів напрацювали міцні зв’язки із перевіреними волонтерами. Володимир та його побратими – не виключення. Багато запитів вони закривають завдяки донатам людей та систематичній підтримці волонтерських організацій.
«Я увесь час працюю з Вірою Шварцкоп і рожищенською «Самообороною» загалом. Завжди можу на них покластися, вони допомагають мені з огляду на їх можливості. Працюємо й з фондом Сергія Притули й з іншими великими фондами, коли багато всього треба і є серйозні запити. Ми готуємо усі необхідні документи, запити від військової частини, надсилаємо й приймаємо усе офіційно», – розповідає капітан.
Постійною потребою 81 бригади, у якій служить Володимир, залишаються дрони. Їх присутність й кількість значно впливає на розвиток бойових дій.
«Дрони зараз – це дуже актуально, тому що вся війна будується на дронах. Не так важливі самі солдати та їх переміщення, як важливі дрони. Можна сказати, що створилась така собі буферна зона, у якій всі воюють дронами. Для солдата це добре, бо він залишається у відносній безпеці. Дрон може відстежувати зміну обстановки, вести розвідку та завдавати ударів. Через вагому роль дронів відбувається й велика їх розтрата. Дрони збивають, глушать, виводять з ладу. Якщо порахувати всі дрони, які у нас були і які ми втратили, то напевно можна було б купити кожному квартиру. Але зараз це – безпека, а безпека людей завжди у пріоритеті», – каже Володимир.
У кінці жовтня волонтерка з Рожища Вікторія Шварцкоп оголосила збір на чотири квадрокоптери Mavic 3 для підрозділу земляка. Кампанія зі збору коштів пройшла більш ніж успішно й можливо навіть вдасться купити п’ять дронів замість чотирьох.
Для цього потрібно ще кілька тисяч гривень. Тож і Вікторія, і Володимир закликають усіх українців донатити та допомагати ЗСУ.
«Динаміка донатів змінилися. Звісно, на початку війни всі хотіли допомогти, а зараз уже трохи складніше. Хто має змогу, той допомагає. І ми дякуємо за кожну гривню і титанічну роботу волонтерів. Дякуємо Вікторії, яка провела просто фантастичну кампанію, залучивши навіть національні медіа, зокрема марафон «Єдині новини». Дякуємо тим дітям, які співають у центрі Рожища у будь-яку погоду. ЗСУ дуже цінують цю підтримку», – каже Володимир.
Долучитися до збору можна за реквізитами:
найменування одержувача (верифікованого волонтера): Шварцкоп Вікторія Валеріївна;
код отримувача: 3715700961;
IBAN: UA803220010000026205349996103;
посилання на банку;
номер картки банки – 5375 4112 2373 6914.