Лікар-невролог Тарас Мороз нині працює у Волинській обласній лікарні, а ще рік тому рятував людей на Херсонщині. Стати до лав Збройних Сил вирішив одразу, як росіяни вторглися до України.
Історії про евакуацію та про розуміння військових розповідає 12 канал, передає ВСН.
«Це було рішення складне, але інших варіантів я для себе не бачив. Тобто почалась широкомасштабна війна й інших варіантів просто не було», - пригадує військовий лікар.
Воював Тарас у батальйоні «Любарт». Згадує, як тоді формувалась група добровольців, які потім стали вояками.
«На волонтерських спочатку засадах допомагав, проводив тренінги з домедичної допомоги, допомагав там з гуманітарною допомогою і потім плавно це все перейшло, що весь наш підрозділ він мобілізовувався офіційно в склад Збройних Сил і я в тому числі», - каже чоловік.
Тарас був і лікарем, і фельдшером, і начальником медичного пункту. Невролог за основним фахом, він, каже, іншого вибору, як пов'язати своє життя з лікарською справою, не мав. Адже мама - акушерка-гінекологиня, а тато - лікар лікувальної фізкультури.
«У мене обоє батьків лікарі, тому, як то кажуть, моїм батькам не треба було нав'язувати, яку професію мені обрати. Вони сказали, ти можеш бути лікарем будь-якої спеціальності, якої забажаєш», - зізнається Тарас Мороз.
Про те, що повномасштабне вторгнення буде, каже, знав. Просто стояло питання - коли? Першою точкою, де довелося працювати на війні, стала Запорізька область.
«Лікування хворих, медична евакуація з лінії бойового зіткнення, тобто вже на фронті медична евакуація також навчання з домедичної допомоги, ну і такі організаційні моменти як начальника медичного пункту, вся документація, направлення, такого роду речі», - каже військовий лікар.
Потім Бахмут, Херсонщина, Вербове, Роботине. Але найважча у його житті евакуація, згадує, була через декілька місяців після підриву Каховської ГЕС на Херсонщині.
«А така велика річка, як Дніпро це ну. В плані медичної евакуації, це просто катастрофа. Тому що це завжди дуже важко, це завжди дуже довго, ну і дуже велика небезпека. тому що там відкритий простір, там огляд, тобто противник тебе бачить, постійно дрони над тобою, тому з водними перешкодами, це найважчі евакуації, які я застав», - додає медик.
Про те що, захищає Україну у найгарячіших точках, сім'я Тараса не знала. На початку війни чоловік казав рідним, що воює неподалік столиці.
«Для того, щоб в них не було більше хвилювань ніж потрібно. Тобто я знав, що вони нічим не допоможуть, але це буде провокувати нові хвилювання і нові тривоги», - зізнається лікар.
Тарас звільнився зі служби у листопаді минулого року, у зв'язку з сімейними обставинами. Коли повернувся додому, каже, адаптація була непростою. Бо між фронтом і цивільним життям дуже великий контраст.
«Тим хлопцям, які повертаються з фронту, особливо там перші дні, вони хочуть розуміння. Вони там не хочуть бачити якихось бурних святкувань і супер там веселих подій, розумієте. Там салютів, феєрверків і так далі, танців і дискотек. І це важливо, я вважаю, що наше суспільство мало би до цього ставитись трошки з більшим розумінням», - зізнається Тарас Мороз.
Але основна проблема, ділиться, - в тому, що люди відгороджують себе від війни.
«В тому, що люди собі розуміють, що можна закритись десь в себе вдома, переховуватись від ТЦК і воно якось саме собою вирішиться, чиїмись руками зробиться робота. Але, як казав мій один хороший знайомий, - війна в нас закінчиться тоді, коли вона для всіх почнеться, я повністю розділяю цю тезу», - наголошує військовий медик.
«Я вірю в те, що вона закінчиться нашою перемогою, але коли? Я думаю, що це нікому невідомо», - додає він.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.