Антон – майстер спорту з веслування на байдарках і каное. Перші спортивні успіхи здобув у рідному Ковелі на Волині. На його рахунку понад 20 перемог у чемпіонатах України в 2006-2012 роках. У складі української збірної на чемпіонаті Європи в 2011 році фінішував п’ятим, на чемпіонаті світу того ж року – шостим. Має добру сотню медалей і відзнак.
Історію гвардійця розповіли у військовій частині 1141 Національної гвардії України м. Луцьк.
В останні роки Антон уже не виступав як спортсмен, а готувався передавати свої знання і вміння молодшим веслувальникам – навчався в аспірантурі за спеціальністю «Олімпійський професійний спорт». Однак війна завадила цим планам. Тоді вирішив відкласти захист кандидатської дисертації до мирних часів і приєднався до лав Національної гвардії України, де служить на контракті.
«Зараз важливіше бути частиною Сил оборони, а ступінь кандидата наук я зможу здобути після перемоги. Хочеться, щоб мій дворічний син ріс у мирній країні», – каже Антон.
За його словами, якості, які виховує спорт, на військовій службі дуже допомагають.
«Веслування – тяжка і наполеглива робота над собою. Вона вчить тому, що легких перемог не буває. Спорт виховав і загартував мене. Він дав мені все. Навіть дружину, яку я зустрів завдяки йому. Вона – майстер спорту з волейболу», – говорить гвардієць.
Служба в Нацгвардії подобається йому тим, що тут, як і в спорті, результату добиваються злагодженими колективними діями:
«Я багато разів виступав на змаганнях з веслування у складі двійок і четвірок. Тепер на навчаннях із тактики ми відпрацьовуємо дії такими самими малими бойовими групами – двійками і четвірками. Як і в спорті, для успіху потрібна злагодженість і відчуття один одного».
Антон переконаний: спорт ніколи не був поза політикою, оскільки він є одним зі способів представити свою країну світові. І українська школа веслування – як одна з найсильніших у світі – завжди була візитівкою нашої держави. Вона і сьогодні демонструє помітні успіхи.
Однак війна сильно б’є по спортивній сфері, багато веслувальників позбавлені можливості тренуватися, – каже він:
«Тренувальні бази з веслування на сході і півдні працювати не можуть. Сильно постраждала і підготовка нових поколінь спортсменів, бо багато юніорів виїхали за кордон із матерями. А в інших країнах мають можливість тренуватися далеко не всі. Минулого року тренер збірної України з веслування опинився в рідному Херсоні в окупації і мусив з великими труднощами із сім’єю добиратися на підконтрольну територію, щоб продовжити тренувати команду».
За словами Антона, спорт заживе повноцінним життям тільки після вигнання окупантів з української землі:
«Багато спортсменів приєдналися до Сил оборони. Є і мої земляки з Ковеля, які тримали весло, а тепер зі зброєю в руках воюють на сході. Для нас зараз найважливішою є перемога у війні, а спортивні перемоги прийдуть у мирному житті».