У травні 2023 року волинська журналістка Вікторія Гаврилюк закінчила навчання в Школі морського піхотинця, а сьогодні працює при зведеному загоні ударних БПЛА.
У коментарі представниці ІМІ у Волинській області Вікторія розповіла, чому вирішила туди піти та як її вибір сприйняли в родині.
Вікторія Гаврилюк пояснила: не відчувала свою роботу в регіональному ЗМІ потрібною. Хотіла робити більше задля перемоги – їздити до зони бойових дій офіційно, а не “туристом”. Зрештою, відчула професійне вигорання і пішла з медіа.
Навчання в школі морського піхотинця тривало понад місяць і ще тиждень – у розподільчому центрі.
“У школі морського піхотинця я була єдиною дівчиною у взводі. Наш взвод складався з 36 людей. Відповідно, 35 хлопців і я. Натомість у розподільчому центрі я була єдиною жінкою серед 120 курсантів. З них частина поїхала на навчання до Великої Британії (я не захотіла), а частина поїхала до школи морського піхотинця”, – розповіла медійниця.
Близькі погано сприйняли її ідею піти до армії, згадує Вікторія Гаврилюк. Якщо з мамою вдалося порозумітися, то є родичі, які досі засуджують її вибір. А от з військовими в Школі морського піхотинця вона подружилася:
“Мені надзвичайно пощастило з моїми побратимами. Мені було дуже легко і комфортно з ними. Наші відносини були братерськими, базувалися на взаємопідтримці. Деякі з них досі називають мене “сестричка”.
Оскільки я досить добре орієнтуюсь у медицині, я лікувала хлопців, адже у квітні погода була дощовою, прохолодною, умови польові, і майже весь мій взвод зліг із ГРВІ, кашлями і т.д. Потім, коли почалися важкі фізичні навантаження, додалися ще й травми – хтось ногу розтягнув, у когось спину прихопило. Я й уколи робила, і мазі видавала”, – згадує журналістка.
Побратими, за її словами, допомагали їй нести бронежилет, наплічник, баул.
“Ми ділилися всім, що мали: кавою, цукром, хто палив – то й цигарками. Із самого початку наші з побратимами стосунки були побудовані правильно. Як-то кажуть, хочеш злитися зі зграєю – стань її частиною. І я стала. Але водночас я була сама собою”, – розповіла Вікторія Гаврилюк.
У Школі морського піхотинця Вікторія Гаврилюк склала присягу на вірність Україні. А далі – пішла в морську авіацію ВМС ЗС України.
Вікторія розповіла, що в Школі морського піхотинця найбільше запам'яталося, як підполковник Ігор Куцар попросив прочитати під час шикування на плацу промову Переможця перед трьома взводами.
“І отак стоять переді мною мужні чоловіки в повній бойовій амуніції, з автоматами, і я командирським голосом ту промову виголошую. Коліна трясуться, але ж приховую те хвилювання. Аж мурашки по шкірі. Хоч бери й одразу в бій.
Ще запам'ятала смугу психологічних перешкод. У морпіхів є така фішка. Там треба було в повній амуніції, зі зброєю повзти по залитих водою окопах, долати триметрові стіни, і це все під звуки вибухів, димову завісу, під крики людей. Для більшої достовірності й реалізму в окопах були ще й свинячі тельбухи. Як таке забути”, – розповідає Вікторія.