Холодна інформаційна війна: як протистояти фейкам

Невід’ємність маніпуляцій як інструмента війни визнали ще до нашої ери. Так, Сунь-Цзи у своїй найвідомішій праці писав що “війна — це шлях обману” і “найкраща перемога та, яку здобуваєш без боротьби”.

З часом принцип не змінився, хіба що методика стала різноманітнішою, – пишуть #Букви.

Якщо раніше нації дезінформували підставні “актори” із продуманими чутками, то зараз для цього існують армії ботів, соцмережі та безліч програм.

Створення “правильної” дезінформаційної кампанії насамперед вимагає розуміння цільової аудиторії (ЦА) та її психології. Наш мозок, на жаль, працює так, що ми менш скептично ставимось до тієї інформації, яка збігається з нашим світоглядом. Тож мешканцям східних та південних регіонів України частіше пропагували меседжі про “кровожерливу хунту” та “єдність руських народів”, а західних і південних — про “зовнішнє керування українцями Вашингтоном чи Брюсселем”. А там вже і фейки про вакцини підтягнулися, які доповнили спільну картину і додали недовіри до уряду. 

“Якість” фейків теж залежить від розуміння ЦА. Приміром  відео, де нібито американський телеканал CNN помилково назвав Харків російським, робили з огляду на глядачів та ЗМІ, які більш-менш знаються на  медіа і знають про впливовість CNN. Тож, щоб місія “підриву довіри до Заходу та їхніх журналістів” була успішною, відео намагалися  зробити так, щоб воно не викликало жодних сумнівів. Згодом обман викрили, проте навряд чи все обійшлося без наслідків.

Тож як цьому протистояти? Адже в умовах диджиталізації нас годують такою кількістю інформації, що мізки киплять. По-перше, варто налаштувати інфопростір під себе, розділивши джерела контенту на “групи ризику” за рівнем правдивості: 

  • 1 група (екстремальний ризик) – соцмережі/месенджери/інфлюенсери, таблоїди, “жовта преса”. Подібні “медіа” найчастіше мають на меті не скільки поінформувати, скільки натиснути на емоції, викликати необхідну реакцію і, врешті, заробити на цьому. І чим більше “сенсацій та “джинси”, чим провокативніші заголовки та матеріали, тим імовірніше ви “ловитимете” фейки кожну другу новину. Особливо, якщо відсутні посилання на першоджерела. 
  • 2 група (високий ризик) – “підконтрольні” ЗМІ. Будь-які медіа (насамперед телеканали), які належать олігархам, бізнесменам, чиновникам тощо, завжди так чи інакше пропагують їхній світогляд. Звісно, це не обов’язково можуть бути фейки, скоріше маніпуляції шляхом викривлення фактів, замовчування або постійної присутності в етері “незацікавлених” так званих експертів. 
  • 3 група (середній ризик) – світові ЗМІ. Звісно, ставити під сумнів якість таких видань, як The Guardian, The Times, Washington Post чи CNN, не завжди доречно, та в умовах інформаційної війни України з Росією не варто розцінювати їх виключно як “друзів”. Це такі ж медіа, які переслідують єдині цілі – зробити з насиченого інфоприводу максимум контенту (хоча, зазвичай, якісного і корисного). 
  • 4 група (ризик нижче середнього) – офіційні пресслужби, наукові роботи. В цілому, це найнейтральніші джерела інформації, які зазвичай інформують про свою діяльність і не зажди зацікавлені у дискусіях.

Чому немає так званої “5 групи”? Тому що за всім стоять люди, які можуть помилитися, мають свою думку або кимось фінансуються. Правда завжди десь посередині, тож скептичне ставлення має бути до всього. Передусім до усіма улюбленої Вікіпедії, адже навіть її активно використовують як інструмент пропаганди. Варто лише порівняти, як описана Волинська трагедія в українській та російській версіях.

По-друге, якщо є інструменти для створення фейків, то є і для їхнього викриття. Тому тепер варто взяти до уваги декілька технік та ресурсів для протидії фейкам:

  • Користуйтеся спеціалізованими сайтами для перевірки фактів – (Тексти, По той бік новин, FactCheck.org, SciCheck, STOP FAKE);
  • Якщо новина опирається на візуальний контент – перевірте її за допомогою Google Chrome або TinEye;
  • Якщо матеріал побудований на думці “фахівця” – знайдіть його роботи чи проєкти;
  • Якщо сайт видається підозрілим – перевірте його у Whois (до речі, дуже корисно у протидії фішингу).

У підсумку — варто розуміти, що хоч іноді ліньки перевіряти все, що читаєш, бачиш чи чуєш, проте це – необхідна звичка. Передусім в умовах гібридної війни. Тож значно краще зупинитися й витратити хвилину-дві на перевірку новини, ніж потім жити в омані й поширювати її серед інших.

Читати також: «За масштабами атак – це Росія». Внутрішній фронт: як Кремль розгойдує Україну


#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина Данілов запевнив, що в Україні навіть не йдеться про ядерну зброю
Наступна новина Як укомплектувати аптечку на випадок надзвичайної ситуації. Пояснює МОЗ
Схожі новини