Витверезники були неодмінним атрибутом совдепу, а для багатьох – прикрою частиною святкових буднів. Їх ніжно називали «медведиками», а методи роботи персоналу цих закладів з «пацієнтами» не завжди вирізнялися особливою толерантністю.
Де у Луцьку були витверезники і що розкажуть про них люди, які там працювали? Радянська епоха зоставила по собі чимало спогадів. Серед них - спогади про ніч у витверезнику для багатьох сучасників СССР дотепер особливі, пише «Волинь24».
“МОЙ АДРЕС НЕ ДОМ И НЕ УЛИЦА”
«Пьянству - бой», - під таким гаслом у далекому 1961-му, розпорядженням голови міськвиконкому від 31-го жовтня був створений перший луцький витверезник. І знаходився він на вулиці Парковій в самісінькому центрі міста.
Підвальне приміщення. Тісне. Завжди холодне і сире. Працювати у тих стінах було важко.
Повірити в те, що ненавмисне місце для цього закладу обрали фактично просто під стінами храму - складно. За іншою версією, підвальне приміщення на Парковій як ніяке інше пасувало до витверезника ще й тому, що поруч - вулиця Леніна, де був розташований обком і де жили всі партійні боси. А бувало й таке: побачить хтось із “шишок” дорогою з роботи якого пяного - й одразу в гвалт. Мовляв, вулиця Леніна тільки для достойних людей…
Установа належала до так званих спецмедзакладів і підпорядковувалася міліції.
У 1978-му році працівники витверезника відзначали новосілля. Бо над Сапалаївкою у тупику на вулиці Винниченка збудували нове приміщення. З підвалом під собором - не зрівняти: двоповерхове, просторе. На першому поверсі були кімнати для затриманих, на другому - адміністрація, кабінет профілактики. У цих стінах могли помістити до двох десятків п'яниць.
До речі, подібних типових витверезників у ту пору було тільки два чи три в Україні. Розповідають, що один із них - у Сімферополі. Поруч - швидка допомога. Це було зручно. Та й місце - не надто людне: поблизу жек, гаражі, промислові споруди.
“РАНОК - І ЗЇЖДЖАЮТЬСЯ НАЧАЛЬНИКИ ЗАБИРАТИ СВОЇХ ПРАЦІВНИКІВ”
- Спочатку думала: “Куди я потрапила? Як можна тут працювати? А потім звикла, - каже колишній фельдшер медвитверезника Галина Омельчук. Більше 20 років вона віддала досить непростій роботі. Прийшла працювати ще в приміщення на Парковій, а звільнилася з роботи у зв’язку із закриттям закладу.
- Нас, фельдшерів, було четверо, санітарки, решта - офіцери і сержанти. Раніше фельдшерами були чоловіки, а потім набрали жінок, - розповідає.
В обов’язки фельдшера входило визначити ступінь сп’яніння пацієнта. Як визначали? Образно кажучи, на око. Якщо легка, кажуть, відпускали додому.
- Треба глянути, чи не побита людина, чи нема травм на голові, задавали “наводящі” питання: чим хворіє, тощо. Звичайно, що на них не завжди адекватно відповідали. Звертали увагу на тиск, - згадує Галина Вікторівна.
Коли ж захмелілий народ поводив себе агресивно, з такими розбиралися вже атестовані працівники, тобто міліціянти. А особливих дебоширів доставляли у міськвідділ, в “обєзьяннік”.
Найцікавіше, каже Галина Омельчук, було вранці. Коли начальники з’їжджалися забирати своїх працівників. Адже у витверезнику існувало правило: забрати людину міг тільки керівник…
15 РУБЛІВ І ПОВІДОМЛЕННЯ НА РОБОТУ, ДЕБОШИРАМ - КРІСЛО ФІКСАЦІЇ
П’яних доставляли спеціальним автомобілем. Оглядали. Роздягали до трусів і клали в палати. Палати, до речі, були і жіночі, і чоловічі.
Розповідають, що на перших порах у витверезниках “градус виганяли” простим методом: обливали п’яниць водою. Але потім від такого відмовилися.
У 1978-му з відкриттям нового витверезника змінили й начальника. Поставили керувати закладом молодого дільничного міліціонера - Євгена Лукашука. Треба було не просто налагодити роботу, а й привести до ладу споруду.
Зустрічаємося із Євгеном Андрійовичем у ...лікарні. Попри недугу він погодився розповісти про роботу витверезника.
Каже: було у тогочасній “політиці” й “борьбі за трєзвость” багато “перегибів”, але загалом така установа й сьогодні не була б зайвою.
Найперше - “били рублем”. Кожен, хто потрапляв у витверезник, мав заплатити 15 карбованців. Кошти наповнювали міський бюджет. Для того часу то були чималі гроші.
- Треба було платити 15 карбованців. А потім ще й повідомлення на роботу надсилали. А там людину лишали премії. Були великі збитки бюджету сімейному. Дружини страждали, розумієте? Був у мене такий випадок: приходить жіночка з двома дітками і каже: “Ми перші на черзі на квартиру, не направляйте повідомлення чоловікові на роботу, бо знімуть з черги”. Йому то все одно, а що їй з дітьми робити? Стало відомо про це у горкомі партії, то ще й мене викликали туди й запитували, чого це я не надіслав повідомлення. Так і сказав: “Були б ви на моєму місці, що сказали б тій бідній жінці? - згадує Євген Лукашук.
Пікові дні - коли на великих заводах виплачували премії. На свята, зізнається начальник, була вказівка: за можливості доставляти п’яниць додому.
- Пам’ятаю, получили бригада з мелажнжевого комбінату премію, зійшлися, випили... А одна з них добиралася додому, дійшла на Ківерцівську, да автобус №5 ходив. Там впала в калюжу й лежала. Як разом випивали, то завели б додому. А так - до нас попала. Зранку чоловік на таксі приїхав і забрав, - розповідає колишній начальник.
“По блату”, каже, рідко доводилося когось випускати. Буває, що з “горкома партії” подзвонять і попросять не надсилати повідомлення на роботу для когось зі знайомих. Слухали...
За час роботи Євгена Лукашука був випадок, коли людина померла у витверезнику. Не врятували чоловіка, який занадто багато алкоголю у себе влив. Відзначав Новий рік з колективом. Як встановили експерти потім, у його крові було 6,5 проміле алкоголю.
Серед методів “смірєнія” - крісло фіксації. Особливо буйних садовили на спеціальний стільчик і прив’язували. Поки не заспокояться.
На ранок застосовували інші «секрети»...
ЛУЦЬКИХ П’ЯНИЦЬ ЗНІМАЛИ НА ВІДЕО І ПОКАЗУВАЛИ ВРАНЦІ “КІНО”
Євген Лукашук запровадив цікаві методи у роботі витверезника. Колектив потужно взвся за пропаганду тверезості. Створив навіть так звану агіткультбригаду, завдяки якій одного року був визнаний кращим в республіці!
- Коли тільки з’явилися перші відеомагнітофони, ми придумали знімати п’яних на відео, а вранці показувати їм, як вони виглядали вчора. Це було щось! І це, мабуть, мало найбільший вплив на людей. Вони часто були шоковані тим, як виглядають в неадекватному стані. Соромилися. Опускали голови донизу... - розповідає Євген Лукашук.
Агіткультбригада “творчо” опрацьовувала поставлену задачу - і з лозунгом “пьянству - бой!” ставила різні гумористичні сценки. Фільми про тверезість для закладу знімав Борис Ревенко та журналіст (а тоді - юний оператор) Валерій Мельник.
Агітавтобус (бригада мала свою техніку) часто можна було побачити на головній площі міста чи на Центральному ринку: з допомогою радіо на всю вулицю звучали настанови, як має поводити себе “радянська людина”…
ЗАКРИТИ НЕ МОЖНА ЗАЛИШИТИ
Закрили луцький витверезник у 1999-му.
Чому? Прийнято вважати, що саме тільки існування витверезників порушувало права людини... Мовляв, не личили такі установи юній українській демократії. Відтак функції перекинули на наркодиспансери, а колектив пустили на всі чотири сторони. Хтось пішов на заслужений відпочинок, хтось знайшов роботу в лавах міліції…
Витверезники стали непотрібні.
Тепер все частіше можна почути, що то - питання дискусійне.
Кілька років тому в Луцьку заговорили про доцільність появи такої комунальної установи. До речі, вона могла б поповнювати бюджет. Але далі розмов справа не пішла.
П’яниць тепер везуть у наркодиспансер. За словами головного лікаря облнаркодиспансеру Ігоря Шкаровецького, за ніч до них іноді доставляють до десяти людей. Спеціального приміщення для таких нема: їх просто кладуть в лікарняні палати.
По-різному склалася й доля споруд, яким судилося бути витверезниками. Приміщення на Парковій в роки незалежності, за іронією долі, стало ...баром. Бар “Криниця” так і називали “медведиком”. Давненько заклад не функціонує. Тепер там зачинені двері.
А от споруда над Сапалаївкою перейшла у спадок міліції. І спершу саме там знаходився підрозділ “Беркут”.
Тепер же - особлива установа: Волинський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України. Стіни вчорашнього витверезника помітно змінилися. Приміщення перекрили, пофарбували й навіть добудували. Усередині - добротний ремонт.
Від “медведика” не лишилося й сліду…
***
...Але “в народі” досі живуть тисячі історій про те, “як я провів ніч у витверезнику”. І ці “я” - не обов’язково “останні люди” у нашому місті. Від такої оказії ніхто не міг бути застрахований.
Почувши, що я розпитую про витверезник, один із колишніх газетних фотокорів (залишимо прізвище “за кулісами”) пригадав і свою історію:
- Того дня нас з товаришем прийняли в партію. Ну, треба ж замочити! Ми так замочили, що попав я у витверезник. Туди, на Винниченка. На ранок просинаюся: що робити? А тут начальник заходить: “Ти що тут робиш?!” (знав мене, бо я ж журналіст). Розповідаю, що так в партію вступав... “Йди звідси бігом! Бо ще як хтось взнає, то буде партія і тобі, і мені”, - згадує чоловік.
Щоб не чорнити КПУ, повідомлення йому на роботу не надсилали. Пронесло.
Текст: Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото автора та з особистого архіву Євгена ЛУКАШУКА.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.