90-річний волинянин Павло Івчук на псевдо "Орлик" в УПА потрапив ще хлопчиком, адже народився у сім`ї підпільника. У той час людей стали масово забирати до Німеччини, як робочу силу, тож горохівчани почали чинити опір.
Про це Павло Івчук розповів в інтерв`ю Суспільному.
Перший вишкіл волинянин пройшов у 9 років, у рідному селі Підбереззя нині Луцького району:
"Приходить дядько такий, вже старший батька. Чую, каже: "Пора, Григорович, у вас є багато воєнного досвіду. Ви будете в себе тут в Підбереззі, Милятин, Горохів, треба очолювати людей і збирати армію свою. Я побачив, що батько вийняв платок, сльози отер... і тоді сердито так: "То наказуйте, що мені робити", – пригадує минуле чоловік.
Згодом повстанцям вдалося звільнити Горохів від німців та очолити місцеву владу, однак це тривало недовго.
"Німець знов послав своїх і далі ми вже втікали від німців. Ми, пацани, вже робили свою партизанку. Я був в третьому класі", – згадує пан Павло.
Упівці боролася не лише з німцями, а й з радянською владою, яка чинила звірства, – каже горохівчанин.
За його словами, "совєти" забирали у людей хати, землю, майно та зганяли в колгоспи:
"Бачу, колєга мій сидить – в школу, в перший клас ми пішли – Володя. Сидить на фірі, а біля нього такий здоровий з вінтовкою, сторожують. То трудно (плаче) і каже: "Павлику, мене кудись везуть".
У 40-х роках минулого століття на Поліссі діяла народно-революційна армія Поліська Січ – це була справжня, добре вишколена армія, – каже ветеран УПА.
Павло Івчук був ще малим хлопчаком, але уже тоді дуже хотів допомогти. Як долучитися до повстанського руху, йому розповів двоюрідний брат.
"Ми проходили курс 28 днів, майже місяць. Бо, що ж, не пройти курсу, а тебе заберуть уб'ють і другого знову треба було вчити? А дорослому пройти курс було неможливо, бо ще німці проходили, комендант був і сексоти – неможливо. А ми вже юнацький вишкіл пройшли добрий", – згадує Павло Івчук.
Обтянута дротом. То меншу вони обкрутили, щоб вона не шарпалася, і за коня прив’язали, і так сунули. Не можна було пізнати, тільки можна було по волоссі взнати, бо коси були. Обкривавляна.
Павло Івчук пригадує, що виконував різні завдання командирів, і з небезпеками стикався часто. Ветеран згадує, як колись шукав двох дівчат, яких забрали ковпаківці.
"Ну вони якраз дорогою везли цих дівчат. Одна почала сопротівлятися – старша сестра. Він став ругатися, цей ковпаковець, і він її розстріляв. Мене замітили. І приїжджає до мене. Зразу мене в груди вдарив вінтовкою. Я одразу впав, але раз-два встав. Він каже: "Шо, бендера? Што несешь?" Кажу, та нічого. Але я помітив біля його коня людину. Обтянута дротом. То меншу вони обкрутили, щоб вона не шарпалася, і за коня прив’язали, і так сунули. Не можна було пізнати, тільки можна було по волоссі взнати, бо коси були. Обкривавляна. Я пісьмо ще мав занести, заніс його і виходить тітка – баба старенька-старенька. Вилетіла і кричить: "Що ви мого внука зачіпаєте?". Подивились так на мене і поїхали дальше. Таким словом я остався живим", – розповів минуле волинянин.
«Ніхто нічого не боявся», – додає Павло Івчук. За його словами, в полон не здавалися, щоб не потрапити до рук радянських солдатів – носили з собою гранату або патрон.
"Дівчата, хлопці. В полон не здавалися через те, що вони мучили страшно. Можеш не видержати муків…Чи можна було вдаритися, впасти – по-разному смерть була", – згадує Павло Ільчук.
Боротьба УПА продовжувалася до 1952-го року. Згодом, коли Павлові Івчуку виповнилося 20, його командири повідомили, що боротися немає сенсу і порадили йти служити у радянські війська.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сольфеджіо у Луцькій тюрмі: табори автора пісні «Волиняночка». СВОЯ ІСТОРІЯ
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.