Денис – воїн Зведеної стрілецької бригади Повітряних Сил Збройних Сил України – зараз воює на Сумщині. Свою службу починав ще у 2013-му – в Криму.
Історію захисника розповідає Командування Повітряних Сил ЗСУ.
Денис пригадує, що мотивація піти до війська була безтурботною та юнацькою: «Мені було 20 років… Холостяк. Хотілось пожити біля моря, носити красиву форму, отримувати нормальну заробітну плату…» Зараз чоловіку – за 30. Нині він несе службу на одному із найгарячіших напрямків на сході країни. Мотивація змінилась кардинально. «Мені – вже за 30. Маю дружину та сина. Воюю, бо це справа честі. Хочу жити у своїй країні, тут виховувати дітей… Мрія одна – аби ми вистояли, не впали і не опустили руки. Зараз наша єдність повинна стати як ніколи міцною».
Неодноразово переконувався, наскільки важливий фарт на війні, – каже Денис.
Чоловік не перебільшує. Він дивом уникнув влучання ворожої кулі в бою на Курщині.
«Так, Повітряні Сили, а саме Зведена стрілецька бригада, до якої я зараз відряджений, не один місяць виконували задачі на Курському напрямку, – наголошує Денис. – Чомусь багатьох ця інформація дивує, що зрозуміло, адже вона практично не тиражується, хоча наші воїни воюють відважно і з честю.
Свій, як то кажуть, другий день народження я отримав поблизу невеличкого села Снагость. Тоді цей населений пункт був під українським контролем, та рашисти атакували великими силами, застосували штурмові групи, артилерію різних систем, дрони, авіацію… Наш автомобіль потрапив під щільний обстріл із двох сторін. Я сидів посередині між двома хлопцями. Тільки нахилив голову, як над нею просвистіла ворожа куля. Вона влучила у плече побратиму. Інакше зупинилася б у моїй шиї. Швиденько надали допомогу товаришу, що постраждав через мою удачливість та дали бій…»
Воїн розповідає, що найбільше «надокучали» саме російські дрони. А ще КАБи. Російська авіація зносила за день мінімум по 3 хати у їхньому ж селі… Аж поки будинків майже не залишилось:
«Цікаво, що цивільні не надто поспішали покидати Курщину і, на жаль, багато із них загинули. По сусідству родина загинула від того ж таки КАБу, ми намагались їх врятувати, моментально примчали та, на жаль, не вдалось. Регулярно допомагали місцевим із водою, їжею… Вони добре до нас ставились, більшість розповідали про родичів в Україні… Але зрозуміло, що ми зі зброєю і, хоч ніколи не кривдили цивільних, та все одно нас боялись».
Денис не лише відважно бив ворога пліч-о-пліч зі штурмовиками, десантниками та піхотинцями на Курщині. Він ще й дуже добре збиває повітряні цілі із ПЗРК. Першу свою ракету він збив ще на Івано-Франківщині, на початку війни, потім регулярно «поповнював» рахунок «шахедами».
«Декілька дронів збили разом із групою вже на Сумщині. Це насправді не так легко зробити, але ми намагаємось. Все мріяв підбити ворожу вертушку на Курщині, бо їх там літало чимало, але поки що, на жаль, цей гештальт не закритий», – додає він.
У Зведеній стрілецькій бригаді Денис уже 10 місяців. «Штатно» служить у 114 бригаді тактичної авіації.
«Коли формували списки на відрядження, я одразу зголосився. Розумів, що піхота несе на собі найважчий тягар війни. І з перших днів служби пліч-о-пліч із піхотинцями переконався: тут – справжня жорстока війна і легко точно не буде. Стерті з лиця землі селища, безкінечні КАБи, fpv-дрони на оптоволокні, не стихаюча артилерія… Та зі зростанням складності ми усі ставали ще сильнішими та витривалішими. Легко бути мовчазним заручником. Завжди важко давати відсіч і відстоювати своє. Тож продовжуємо тримати стрій!» – підсумовує захисник.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.