Цими днями минають треті роковини жахливої трагедії, яка зачепила й Волинь. Ті події, в яких українські військові зазнали найбільших за історію АТО втрат, тепер називають «Іловайським котлом» або «Іловайською трагедією».
До третьої річниці трагедії депутат Волинської обласної ради Костянтин Зінкевич опублікував на своїй сторінці Facebook фотоспогад про 51-у ОМБР, жахливі бої та про бійців, які вийшли з того пекла:
«У серпні 2014-го шквал телефонних дзвінків почав наростати з 24-го числа. А 28-29-го це вже було щось таке, у що важко було повірити.Військові з 51-ї ОМБР дзвонили і розповідали про обстріли з усіх сторін, волали про підкріплення, про допомогу пораненим!
За один день біля Іловайська загинуло і пропало без вісти 400 чоловік і більше 400 було поранено із різних бригад та батальйонів. Втішити бійців можна було лише словами... А допомогти ми, як волонтери, могли тиском на Генштаб, який про вторгнення до України російських військ знав уже два тижні, а також інформаційно, допомагаючи бійцям орієнтуватися в просторі і хто біля кого знаходиться.Це були сотні дзвінків у день.
Дві доби Панасюк Олексій разом з бувшим комбригом Володимиром Яцківим по телефону в буквальному сенсі вели одиночних солдатів і групи бійців, які просто заблудились і не орієнтувались на місцевості. А ще й треба було знати, де є ворог, а де наші. Слава Богу, щойно перед тим я привіз детальні топографічні карти Донеччини, якими поділився з нами Народний тил. І по цим картам, соняшниками і рівчаками, поранених і на межі здорового глузду бійців зводили по телефону у більші групи, притримували у посадках чи кладовищах на ніч, а далі знову вели до своїх. Розповідей я наслухався різних від хлопців - хто в корівниках перечікував, хто кілька кілометрів повз польовою дорогою, втискаючись у колію від колеса вантажівки…
Комбриг Яцків, хоч і був відсторонений від посади, все ж перебував у розташуванні 51-ї у Володимирі і, як міг допомагав, та добивався підмоги. Його "розривало на шматки" від того, що він не там, із своїми хлопцями. І коли якимсь чином боєць, що заблудився, дізнавався телефон волонтерів і дзвонив комусь із нас, то ми часом чули недовіру на тому кінці дроту і відмову йти у той бік, який ми вказували. Ось тут включався Яцків. Голос полковника Яцківа знав кожний боєць і довіряв йому, як батьку. І так потроху, як своїх дітей, збирали бійців…
Один військовий, будучи пораненим, "заліг" у якійсь хаті у забитому селі... Ми йому "виписували" лікаря-патріота, який приїжджав з Донецька, колов антибіотики та привозив ліки. Потім, коли цей воїн зміг ходити, ми передали йому документи "made in Russia", щоб можна було його вивезти через сєпарські блок-пости. А тих блок-постів утворилось вже кілька десятків. Кілька разів були збої по таким причинам, які важко вигадати. Ця історія кількох місяців з щасливим хеппі-ендом достойна екранізації і детального опису! Але тоді, коли боєць на це погодиться.
Поряд з тим дзвонили родичі військових. Бійців, з якими нема зв’язку. Полонених бійців... З кожною людиною потрібно було розмовляти. Ми теж майже не спали. Одна мама мені ще кілька місяців дзвонила о 6-7 ранку... І я не смів телефон поставити на "беззвучний". Я розумів, що їй просто необхідно з кимось поговорити про сина. Син з полону таки повернувся додому.
Щохвилини інформація оновлювалась, а Україна про це не знала нічого. Щодня ставали відомі нові імена загиблих. За час волонтерства мені доводилось безпосередньо контактувати із сотнями бійців. Біля 20 чоловік із моїх добрих знайомих загинуло. Це неймовірно важко. Тому останнім часом намагаюсь занадто не "зближатись" з конкретною людиною, бо потім втрату бійця дуже важко переживати. Нехай краще він буде живий, а мого душевного ресурсу вистачить на більший відрізок часу.
Бійці, які вийшли з Іловайська, зараз розповідають про жахливі бої, про зраду і душевний біль, про понівечені тіла і увесь натуралізм війни.
Це не можна забувати! Не можна дозволити перевертням у владі перетворити живу пам"ять про людей у формальні промови біля меморіалів і бутафорство.
Кожен патріот, що віддав життя на цій війні з Росією, загинув за те, щоб прості люди жили краще і багатіла Україна, а не за те, щоб хтось хитріший когось очолив».
Нагадаємо, 29 серпня о 20:00 усіх лучан запрошують на Театральний майдан Луцька для вшанування пам'яті загиблих в Іловайському котлі.