Василь отримав позивний «Сокіл» після того, як врятував хижого птаха, що заплутався в дротах наведення протитанкової ракети. Символічний збіг – адже й сам він неодноразово потрапляв у смертельні пастки, але завжди знаходив сили вирватися.
Про це пишуть на сайті Державної прикордонної служби.
Родом із Маріуполя, Василь працював на заводі Ілліча, займався спортом, став майстром спорту з рукопашного бою, тренував курсантів у школі поліції. Дисципліна, боротьба, прагнення до перемоги – у його крові. Завжди мріяв служити на морі, йти шляхом військового.
Він почав зі строкової служби: два роки на флоті. У 2016 році приєднався до Морської охорони – став радистом на катері проєкту «Гриф», згодом перейшов на вузол зв’язку. Здавалося, мрія здійснилася.
Але 24 лютого 2022 року все змінилося. Саме Василь одним із перших почув і передав в ефір страшне слово: «Війна». З перших днів оборони Василь із побратимами добровольцем вирушив на позиції на в’їзді в Маріуполь. Досвіду бойових дій не було – лише незламна жага спротиву. Вчився рити окопи, маскуватися, користуватися зброєю. І виживати.
В одному з боїв знищив дві ворожі броньовані машини, діяв точно, та на випередження. Повертаючись до своїх поряд із чоловіком розірвалася граната. Мабуть, адреналін зробив своє, кров на формі та поранення побачив згодом.
У польовому шпиталі лікар заклеїв рани і Василь повернувся у стрій.
Як то кажуть, біда заставить, ще раз почав переосмислювати та згадувати основні принципи надання першої допомоги при пораненнях.
Маріуполь опинився в оточенні. Ворог нещадно руйнував місто, боєприпаси закінчувалися. 15 квітня було ухвалене рішення прориватися на «Азовсталь». Пересувалися швидко, вогонь артилерії був щільним. Десь у темряві наступив на дошку з цвяхом. Взуття пробило, біль страшенний, зупинятися було ніколи. Біль «вимкнув» – біг далі. Вижив.
На «Азовсталі» було ще важче. Бомбардування, безсонні ночі, голод. Іноді три дні тримався лише на шоколадному батончику. Коли сів відпочити, відчув різкий біль – як пояснив лікар, все від надмірної втрати ваги.
16 травня вищим військовим керівництвом України було ухвалене рішення зберегти життя оборонців Маріуполя. Всі вірили у швидке повернення. Але попереду був полон.
Спершу – табір в Оленівці. Потім – колонія в Луганській області. Двадцять місяців у забутті. Рятували думки про родину. На землі креслив план майбутнього будинку, з глини виліпив фігурку свого пса. Охоронці відібрали.
Обмін став несподіванкою. «На вихід без речей», – зачитали списки. Василь думав, що везуть на розстріл. Доба в дорозі. І нарешті – рідна українська мова, голос дружини, зустріч.
Після реабілітації повернувся до загону Морської охорони. Вірить у перемогу. Заради загиблих. Заради тих, хто досі в полоні. І знає: креслений на землі план будинку обов’язково стане реальністю.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.