Цьогорічне перше вересня було дещо особливим для Юрія Бущука. Адже він після служби в ЗСУ знову зайшов у клас до школярів. Незважаючи на понад тридцятирічний вчительський досвід, він навіть трішки хвилювався й не стримував щемливих емоцій, коли учні його зустрічали обіймами і дякували за захист України.
Тішиться, коли школярі продовжують справу свого вчителя, пише «Нове життя» - новини Любешівщини.
Юрій Феодосійович вирішив стати педагогом, ще коли і сам навчався у школі. Адже неабияку любов до уроків фізичного виховання й волейболу зокрема йому прив’язали його мудрі наставники – Петро Чикида і Федір Антончик. Тож після закінчення любешівської школи Юрій Бущук став студентом Луцького педагогічного інституту на факультеті фізичного виховання.
Після першого курсу його призвали до збройних сил радянського союзу.
Служив у повітрянодесантних військах на Кавказі упродовж півтора року. Фізично складно не було, адже мав хорошу підготовку, однак бувало по-всякому. Через три місяці служби я вже отримав звання молодшого сержанта, – розповідає Юрій Феодосійович.
Потім він знову повернувся до науки, після закінчення якої за направленням потрапив на роботу у великокурінську школу. Обійнявши посаду вчителя фізичного виховання, Юрій Бущук розпочав свій педагогічний шлях. Однак недовго довелося нашому земляку працювати у цьому населеному пункті, адже згодом після отримання ще одного диплома, йому запропонували роботу військового наставника в Любешові. Був то 1993 рік. Відтоді до сьогодні він працює вчителем у цьому навчальному закладі, прищеплюючи любов дітям до спорту, патріотичного виховання і захисту України. Свою справу любить і старається, аби школярі усвідомлювали усю важливість спорту в житті та виростали гідними громадянами України.
До уроків фізкультури часто ставляться дещо зневажливо, мовляв, така наука несерйозна. Але насправді дуже важливо, аби у дітей була хороша фізична підготовка, це ж здоров’я. Фізкультура – то як армія. Тому приємно, коли діти з радістю ідуть на уроки й поспішають до спортзалу в позаурочний час. Адже я багато років займаються з дітками волейболом. Зараз то вже гуртків ніяких, на жаль, немає. Але я все одно продовжую займатися волейболом зі своїми вихованцями. Для занять орендуємо спортзал у коледжі, бо ж проблема нашого закладу в тому, що спортзал дуже малий. Батьки оплачують оренду, ось і так і тренуємося, – зазначає Юрій Феодосійович.
У роботі головним для нього є результати учнів. Радіє тренер, коли його вихованці та вихованки на змаганнях із волейболу, на конкурсах із «Захисту України» перемагають чи займають призові місця. Тішиться, коли школярі продовжують його справу і вступають до університетів на факультети фізичного виховання. Навіть його два сини успадкували любов до вчительства і після здобуття вищої освіти уже не один рік також працюють педагогами в Любешівському ліцеї.
Пройшов стежками війни у складі 128 ОГШБ
Викладаючи предмет «Захист України», Юрій Бущук власним прикладом показує, як важливо боротися за рідну землю. Тож і не дивно, що 24 лютого він був серед тих, хто зібрав речі і вирушив до місцевого військкомату.
На початках старший сержант Юрій Феодосійович перебув на місцях, формував третій взвод охорони.
Згодом прийшов наказ, я потрапив до складу 128 окремої гірсько-штурмової бригади. Відразу ми вирушили в зону бойових дій. Лишень за перші два місяці служби ми побували на кількох гарячих напрямках: Херсонському, Запорізькому, Доне-цькому. Що бачив, відчував, переживав? Скажу просто: це війна. Коли мене запитують, чи бувало страшно, то я в таких випадках згадую слова свого наставника. Коли в армії вперше стрибав із літака, то майор казав: «Дурні тільки не бояться. Страшно всім. У мене вже 500 стрибків, але я все одно щоразу боюсь стрибати». Просто важливо керувати цих страхом, не піддаватися йому, – переконаний захисник.
На війні Юрій Бущук перебував разом із ще одним нашим земляком – Андрієм Рябіїком. Обидва разом самовіддано стояли на захисті України. Бо розуміли, що це їхній обов’язок.
Про перебування на війні Юрій Феодосійович розповідає поверхнево. Бо ж був там, де бойові дії не вщухали ні на мить.
Дуже важко втрачати побратимів, особливо, коли гинули молоді хлопці, котрі й життя не бачили. Щоб трохи зрозуміти, що таке війна, розкажу реальну історію. Готуючись до заступання на позиції, молодий воїн миється, бриється, одягає нову форму. Інший його запитує, навіщо той так збирається, мовляв, ідемо ж «на нуль». А він відповідає: «Я просто більше не повернусь». І так сталося, з того бою він не вернувся (пауза, – авт.), – зазначає військовослужбовець.
У березні цього року Юрій Бущук, котрий нагороджений почесною бригадною відзнакою «Срібний Едельвейс», демобілізувався. І після довготривалої паузи, звикання до цивільного життя, він знову повернувся у вчительський стрій. Бо бути вчителем для нього – це значно більше, ніж просто працювати. І бачити вогники в очах школярів на уроках фізичного виховання та «Захисту України» – це усвідомлення того, що його старання не є даремними.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.