Чоловік, який проживає в Ізраїлі, подолав понад дві тисячі кілометрів, аби прихилитися до місця спочинку дідуся, який похований на Волині.
Про це пише Любешівська районна газета «Нове життя».
Ще два роки тому газета писала про те, що родина з далекого Ізраїлю шукає могилу полеглого в бою Афаіла Гнітмана. Нещодавно внук убієнного прихилитися до місця спочинку свого дідуся, могилу якого віднайшов на Волині.
У роки Другої світової житель Хабаровського краю Афаіл Лейбович служив у 160 Брестській дивізії, яка визволяла правобережну частину долини річки Прип’ять, у тому числі й селище Любешів. Кровопролитні бої розпочалися у с. Люб’язь, яке із першої половини березня 1944 року фашисти зробили своїм укріпленим бастіоном. Афаіл Гнітман був убитий 16 березня 1944 року. У повідомленні про захоронення йдеться, що він похований у с. Зарудче. Тож роками родина убієнного воїна, котра проживає в Ізраїлі, намагалася відшукати місце, де похований їхній батько й дідусь.
Доля склалася так, що свого часу внук загиблого В’ячеслав познайомився з уродженкою м. Ківерці, котра виїхала в Ізраїль на заробітки. Саме вона, приїжджаючи чотири року тому в Україну, відвідала Любешів, аби бодай щось дізнатися про загиблого.
Після знайомства із нашим місцевим істориком Степаном Оласюком, котрий розповів про бій за селом Люб’язь (де, власне, й обірвалося життя Афаіла Лейбовича), справа зрушила з місця. Побувала жінка і на Братській могилі в с. Зарудче, от тільки ніде прізвища Гнітман не значилося. Відвідала пані Людмила Любешів і два роки тому, але так і не дізналася нічого нового.
Переконалися ж рідні у тому, що Афаіл Гнітман все-таки похований у цій могилі на зарудчівському кладовищі лише після того, коли для внука загиблого В’ячеслава Гнітмана прийшла офіційна відповідь з Міністерства оборони. В ній чітко зазначалося, що дідусь разом з іншими убієнними воїнами похований в Братській могилі на зарудчівському кладовищі.
І ось нещодавно пан В’ячеслав перший раз у житті ступив на українську землю. У п’ятницю він приїхав у Любешів, аби здійснити мрію свого тата й виконати справу його життя – прихилитися до дідусевої могили.
Зворушливим та емоційним був візит до Братської могили. Пан В’ячеслав запалив лампадку, поставив до підніжжя пам’ятника квіти, доторкнувся рукою до холодного граніту й тихенько стояв, опустивши голову. Він стояв біля останнього місця спочинку свого рідного дідуся, обличчя якого, молодого й красивого, бачив лише на єдиній збереженій фотографії, і повірити не міг, що нарешті мрія їхньої родини здійснилася. Затим прочитав молитву і за єврейською традицією поклав до підніжжя пам’ятника камінь, а ще взяв трішки землі, аби завезти із собою додому в Ізраїль.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.