Школярка з Луцька досліджує молюски (точніше – пласкі черви, які в них «живуть»). У неї молюски скрізь: на балконі, на антресолях… Вона знає, як дістати з молюска… печінку, щоб дослідити її під мікроскопом. А якось тато мало не вилив чи не всю її колекцію, бо вирішив помити баночку з чимось дивним. Своїми молюсками дівчинка з Луцька вразила весь світ, бо перемогла на міжнародній олімпіаді в Кенії!
Ми її знайшли і розпитали про найцікавіше. Одинадцятикласниця із Луцька Софія Золотопупова недавно повернулася з Кенії, де відбувалася на міжнародна олімпіада з екології «The Golden Climate Olympiad». Роботу, у якій вона досліджувала молюсків волинських водойм, визнали найкращою у секції «екологія».
Соня розповіла Першому, як вона досліджує молюсків, наскільки небезпечний Стир і... як мало не загубила багаж зі своїм науковим доробком дорогою до Кенії.
Про дворічну підготовку та колекцію молюсків на балконі
Моя робота називалася «Ценотичні зв’язки трематод і молюсків у водоймах Волинської області».
Працювати над цією роботою я почала 2 роки тому. Влітку я збирала молюски руками або сачком. Після цього брала шматочок печінки молюска і роздивлялася під мікроскопом, чи є там трематоди. В холодну пору року, коли вже молюсків не позбираєш, працювала над теоретичною частиною.
Хата в мене досі завалена цими молюсками. Вони на балконі, на антресолях.
Тато одного разу мало не злив половину моєї колекції: шукав чисту баночку, бо вдома варили варення. Мама коли це побачила, каже: «Ти що? Не рухай, а то Соня побачить!».
Я починала це все, бо у мене були проблеми із публічними виступами. Заради того, аби боротись із цим, я пішла в МАН та на олімпіади. Це дало свій результат – тепер виступів я боюсь значно менше.
Це такий адреналін, коли ти виступаєш перед публікою, доводиш свою думку, шукаєш аргументи. Причому робити це треба у короткий проміжок часу. Ти вчишся швидко реагувати на такі виклики. Це дуже крутий досвід.
Мені дуже допопогли мої наукові керівники. Це Галина Василівна Ягенська – вчителька біології, та Катерина Борисівна Сухомлін, вона викладає у СНУ імені Лесі Українки.
Правила всеукраїнського етапу такі, що 26 членів журі можуть слухати твій виступ окремо. Тому протягом двох днів я встигла виступити 11 разів. Приходить група з трьох людей. Зазвичай це все – науковці, професори з різних ВНЗ. І починається – ти розповідаєш, далі відповідаєш на різні запитання.
Всеукраїнська олімпіада розпочалась 11 березня, закінчилась 15 числа. Тоді мені та ще одному переможцеві з Києва сказали: «Ну, все, ви їдете на міжнародний етап. Це буде 10 квітня. Перекладайте роботу і переробляйте постер. У вас взагалі немає часу, але ми у вас віримо».
Про дослідження та небезпечний Стир
Якщо коротко, то трематоди – це пласкі черви, один із етапів свого розвитку вони проводять у молюсках. Щоб перевірити наскільки безпечна водойма, потрібно дослідити певну кількість молюсків у ній і перевірити, скільки з них заражені. Це дозволяє вивести індекс небезпечності ставка чи річки.
Трематоди різних видів бувають. Одні небезпечні для людей, інші – для великої рогатої худоби, ще інші – для пташок. У одних випадках інфікуватись можна, випивши води, у інших – з’їсти термічно необроблену рибу.
У річці Стир є лише один вид трематод, який може нести загрозу саме людям. Але там кількість уражених молюсків відносно їх загальної кількості була дуже високою, десь 70%, тому це доволі небезпечний рівень для людини.
На багатьох фермах, на жаль, тваринам дають пити воду із водойм. Корівки, наприклад, пасуться біля водойми, потім п’ють звідти ж воду. Але це може бути небезпечна для них вода. Добре було б розуміти, чим небезпечна кожна водойма і як можна оминути ці ризики. Саме це я і намагалась визначити у своїй роботі.
Як ця тема взагалі з’явилась? Ну, це все дивно почалося. Якось ми обговорювали теми із моїм науковим керівником. В цей момент ми були в парку, я дивилась, як качечки п’ють воду і щось їдять. Тоді подумала: а це ж насправді важливо, що саме вони п’ють. Так ідея й зародилась...
Про Кенію, загублений багаж і жирафів
Ми пробули у Кенії тиждень. Летіли з Києва. Спочатку - переліт до Амстердама, це десь три години. Там чотири години чекали, і далі ще один переліт – 8,5 годин у Найробі.
Перший день у Кенії – це був жах. Бо… мій багаж загубили у Борисполі. Випадково не наклеїли штрих-код на валізу, і тому автоматизована доріжка просто її не викинула у потрібний момент. Нам, щоправда, про це сказали за 10 хвилин до вильоту.
У валізі були всі мої доробки: проект, колекція молюсків, «горталки» і додатки. У ручній поклажі я мала лише «біле простирадло», на яке мали чіпляти додатки, український прапор і подяки. А все інше – у валізі. Коли я прилетіла у Найробі і почула, що багаж десь там у Києві, і його досі не знайшли, у мене почалася паніка. Весь четвер я Африку просто не бачила.
Я зверталася до працівників аеропорту. Мама в цей час з Луцька дзвонила напряму у Бориспіль. У відповідь – «ми його не знайшли». Скільки нервів було… Але врешті в четвер після обіду мій багаж таки розшукали у Києві, відправили тим же самим рейсом, яким і я летіла напередодні. Вже в п’ятницю зранку я забрала свою валізу. І одразу пішла на захист.
Захист тривав один день. Наступного дня ми поїхали на прогулянку у національний парк Найробі. А далі був cultural day – це важлива частина олімпіади. У торговому центрі розмістили палатки представники 18 країн, в тому числі й ми, і всі розповідали одне одному про свою культуру, традиції. Всі були у національному одязі, роздавали магнітики. Було дуже цікаво поспілкуватись із різними людьми.
Були учасники із Білорусі, Косово, Македонії, Ірану, Іраку, Мексики. Решта – африканські країни: Уганда, Єгипет, ПАР, і, звісно ж, Кенія.
Нас в основному питали, де знаходиться Україна. На жаль, декілька людей питали: «А ви частина Росії?» Хоча, в принципі, представникам із Косово також дуже подібні питання ставили.
Кенія вразила мене своїми краєвидами. Вони неймовірні. Нам показували два національні парки, це величезна територія, де тварини живуть у дикій природі. Ми їздили у автобусі й спостерігали за жирафами, слонами, навіть левами. Зверху можна було відкрити люк, вилізти наверх і ще так роздивлятись. Але виходити з автобуса – категорично заборонено.
Про біофізику, улюбленого Гюго і 21-шу школу
Я планую вступати на біофізику в КПІ. Це частина науки, яка вміщає у собі дуже багато галузей. От, наприклад, виготовлення органів на 3Д-принтерах – це біофізика у якомусь сенсі, як і виготовлення протезів.
Я би хотіла, щоб моя майбутня професія була пов’язана із науковими дослідженнями.
Улюблені предмети в школі – звісно ж, біологія, фізика, та ітература. Я дуже люблю читати художню літературу. Мої улюблені автори – Діккенс, Гюго і Достоєвський. Улюблена книга – це «Знедолені» Гюго.
У вільний час я люблю читати, грати на фортепіано. Ще одне моє захоплення – це фотографія. Стараюсь всьому цьому приділяти час.
У мене немає Інстаграму. Я собі Фейсбук створила тільки тому, що друзі просили, і то це було тиждень тому у Кенії. Я користуюсь лише месенджерами, щоб контактувати з друзями. Витрачати час на соцмережі – в цьому сенсу не бачу. Новини можна і так почитати.
Мої батьки не пов’язані із біологічними науками, але є багато родичів, які працюють у цій галузі. Один – морський біолог. Двоюрідний брат вчиться на медика, ще деякі родичі вивчають ботаніку. Вони всі допомагали мені і морально, і порадами. Я це дуже ціную.
У 21-й школі дуже круті вчителі. Я трішки змінювала навчальні заклади, тому можу порівняти. В цій школі одразу видно, що вчителі пішли працювати не тому, що отримали диплом, а й тому, що їм це подобається. Майже всі вчителі такі. Як би це пафосно не звучало, але вони душу вкладають у свою роботу.
Моя мрія? Я хочу знайти таку професію, яка дозволить мені багато подорожувати.
Текст: Таня БУГАЄНКО.
Фото: Ірина КАБАНОВА.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.