Волинський поліцейський Олег Булатов – заступник командир першого штурмового батальйону полку № 3 бригади "Лють".
Суспільне поспілкувалося з ним про штурм російських позицій та російські окопи на фронті, довіру побратимів, вступ до воєнізованого підрозділу поліції, роль дронів "і донатів" на них від цивільних у великій війні.
— Ви кажете, що дуже поспішаєте до своїх побратимів у зону бойових дій. Розкажіть про вашу мотивацію. Чому вам не хочеться довше побути на реабілітації, щоб більше відновитися й відпочити?
Мені совість не дозволяє лежати в госпіталі, "м'яти койки", коли мої хлопці йдуть на штурм, зараз вони штурмують посадку.
— Вам довіряють ваші побратими?
Звичайно, бо я один із них. Не показую, що я керівник. Я так само ходив на штурм із хлопцями де потрапили під обстріли.
Розповім вам за штурмовиків. Дуже важко, тому що ти йдеш і не знаєш куди. За тим кущем, чи за деревом, там хтось сидить чи не сидить. Кожному хлопцю страшно. Я вишикував хлопців і кажу: "Хлопці, йду я, хто йде зі мною?". Мені потрібно було 10 людей. Вийшли ті 10 людей і ми пішли міняти наших хлопців на позиції, які там вже добу.
— Скільки часу вам довелося реабілітовуватися?
Поранення я отримав 25 вересня. Йшли на позиції міняти своїх хлопців й мали проводити штурмові дії. На жаль, під час руху нас обстріляли з мінометів.
— "Лють", формувалася з іншими бригадами як "Гвардія наступу". Як за цей час бійцям вдалося проявити себе?
"Лють" проявила себе дуже героїчно. Ми працюємо ще з суміжними підрозділами. Вони з початку були всі шоковані, що поліцейські з автоматами йдуть в окопи вибивати росіян. Дехто думає, що ми можемо тільки зупиняти транспортні засоби. Ми зараз на самому нулю. Чинні працівники з Волині пішли за мною, коли дізналися, що я йду в "Лють".
— Що можете сказати про професійні навички бійців "Люті"?
З липня місяця хлопці дуже мужньо себе показали. Він приїде — це вже буде зовсім інша людина. Але мені здається, якщо людина повертається, вона все одно там залишається.
— Як щодо набору? Він ще триває, можна до ваших лав доєднатися?
Доєднатись до нас можуть будь-хто, крім судимих, які пройдуть відбір, тестування, "фізо".
— Яке навчання чекає на тих, хто доєднається до "Люті"?
У нас є своя польова база, полігон. Їх там відразу вдягають, взувають повністю. Навчання може бути 24/7, можуть і в ночі підняти хлопців. Деякі зійшли з дистанції, не витримують фізичного навантаження. Краще на початку навчання сказати, що не можеш, ніж потім не дійдеш навіть до позиції. Зі зброєю хлопці навіть і сплять. Як тільки вони приїхали, вони отримали й постійно зі зброєю, щоб людина звикала до неї.
– Які загалом на вас покладаються завдання?
Пройти, зачистити, вибити російські війська. 70 метрів — штурмовики мене зрозуміють, це дуже важко пройти. Вони теж мають зброю, не палками воюють.
— Розповідають, що вони сильні в окопній справі, вміють добре вкопуватися.
Що вміють, то вміють. Вони так вкопуються, що навіть підземні ходи самі собі риють. Ми вроді знаємо, що він в тому окопі сидить, ми туди закидали, хлопці забігли, а він з другого окопа вже вилазить і починає вести по нас бій.
— Чи є у вас є кодекс спілкування між собою, яких правил дотримуєтеся з військовослужбовцями?
Я спілкуюся на рівні зі своїми хлопцями. Я їм не показую, що керівник. Можу посидіти, поговорити, випити кави, просто поспілкуватися: про життя, про справи, про автомобілі. Коли ми знаємо, який підрозділ, яка рота заходить, ми приїжджаємо з ними спілкуємося, командири рот так само зі своїми хлопцями говорять.
— Якщо в когось є якісь особисті проблеми він просто може до вас прийти, звернутися і поспілкуватися?
Звичайно. Він може прийти й сказати командиру: "Сьогодні я не можу йти, в мене проблеми". Ми розуміємо, що ця людина не піде. Краще нехай він залишиться на базі.
— А жарти? Вони велику роль відіграють у спілкуванні?
Я навіть вам так скажу: ми йшли на позицію, на штурм, то я хлопців підбадьорював, навіть співав.
— Людський фактор спрацьовує? Інколи люди роблять якісь помилки, як ви тоді – караєте, чи притягаєте до відповідальності?
Ми краще приїдемо, поговоримо з тим бійцем. Який сенс карати людину, коли він завтра мені буде спину прикривати. Має бути довіра.
— Як ви співпрацюєте з іншими силами оборони, як ця співпраця відбувається? Чи є між вами конкуренція, чи це працює, як один механізм?
Ми зі Збройними силами співпрацюємо. Допомагаємо артилерії, вона вибиває, тоді наші хлопці йдуть далі. Спочатку ми були новачки, можна сказати. Нічого, втягнулися. Буквально за місяць часу. Зараз на одному рівні працюємо, все як має бути.
— Яке із ваших завдань вам найбільше запам'яталося?
У нас всі завдання дуже важкі. Запам'ятовуються такі, що не хотів би їх запам'ятовувати. Кожне завдання чогось варте. Воно чиєсь життя, чиєсь поранення.
— Ви до кожного завдання окремо готуєтеся? Є час для підготовки, щоб пропрацювати все, як це відбувається?
Ми робимо макети й на макетах вже плануємо, як хто має йти й кудою заходити.
— Яка роль БПЛА зараз на війні?
Це наше все. Це наші очі, без них нікуди. Так само і в них дуже потужне БПЛА. Під час штурму можемо виявити, що буквально за 10 метрів в окопі сидить противник. Бачимо, що не можемо його вибити, бо він дуже потужно сидить, але в нас є дрони, які мають скиди, тоді ми вибиваємо скидами.
— Що можете розказати про бійців "Люті", які ви бачили вчинки, що вас надихають, про які можна розповідати, а в перспективі, можливо, й фільми знімати?
Це дуже тепер потужні люди. Кожен просто йшов на штурм і можна сказати, що йшов в одну сторону. Але він ішов і знав, що треба відбити цей клаптик, щоб потім зайшли наші Збройні сили й закріпилися. А ми далі пішли працювати.
— Чи є такий козацький драйв, який просто вас підхоплює? Ви відчуваєте, що ви нащадок славного козацького роду і просто з таким запалом готові й виконуєте свої завдання?
Є таке. Коли вів групу на завдання я співав пісню "Лента за лентою". Чому співав? Коли ми були в Іловайську в нас там загинув хлопчина. Він ту пісню під час бою співав і тепер та пісня за мною ходить, я надихаюся нею.
— Як вважаєте чи змінилася довіра суспільства до поліцейських?
Пишуть в соцмережах: "От давайте поліцейських відправляти на війну, їх дуже багато". Я теж відписав свій коментар: "Ви помиляєтесь, нас навпаки там вже дуже багато і дуже багато серед нас загиблих, тільки це ж ніхто не рахує".
Нас тут тільки бачать, коли ми в чорній формі ходимо чи автомобіль зупиняємо, чи на якийсь сімейний конфлікт виїжджаємо. А коли ми там воюємо — вони цього не бачать. Я ще раз наголошую: там в мене всі працівники поліції різних категорій воюють.
— З якою зброєю вам доводиться працювати, можете про це розказати?
Працювали ми зі 120-мм мінометом — це дуже потужна зброя. Щоб мені колись хтось казав, що я буду ще з міномета стріляти, то я б засміявся.
— Як враження, емоції?
Дуже круті. Коли ти кидаєш міну і вона полетіла і по рації говорять просто в ціль, то взагалі емоції зашкалюють.
— Для вас війна з росіянами почалася з 2014 року тоді ви пішли служити у роту "Світязь". Пригадайте, будь ласка, про цей ваш досвід?
Це був створений добровольчий батальйон. В основному хлопці воюють, пішли в Збройні сили. Ми брали тоді Іловайськ, Вуглегірськ. На даний час "Світязь" так само несе службу в батальйоні "Захід". Я ніс службу на сході, взнав, що створюється бригада "Лють" — досвід є, а чому не спробувати.
— Якщо порівняти ваш досвід боротьби у повномасштабній війні й в тих масштабах війни, яка була з 2014, що можете сказати? Що ви побачили?
Досвіду я взяв більше з "Люті", бо так близько ми ще там не працювали. Це, що було в Іловайську — це було важко, тоді вони йшли, а тепер ми йдемо в наступ. Ми відбиваємо своє, ми все плануємо, обдумуємо.
— Скільки часу може йти на планування однієї операції?
Хлопці в нас вже вмотивовані. Ми можемо два дні робити планування. Пізніше підрозділ, рота, які йдуть вже займаються тим плануванням самі, ми вже до них не вмішуємось. Вони бачать, що краще їм нести, що хто з собою візьме. Навіть бувало, що рушницю беремо, щоб дробом стріляла, збити дрон. Навіть до таких дрібниць продумують хлопці.
— Коли ви плануєте операцію у вас скільки є варіантів її розвитку, скільки таких планів?
Хлопці пропрацьовують, в них може бути три плани, може бути два, по-різному. Під час бою плани можуть мінятися, навіть під час підходу вони можуть вже змінитися.
— Коли відбувається якась невдача, травми, поранення, як ви це переносите?
Зіставляємо всі плюси й мінуси. Чому так трапилось, а не інакше? Можливо треба було зробити по іншому. Вже на наступну операцію у нас інші плани.
— Розкажіть трішки про особисте. Ви сімейна людина?
Так, є в мене дружина, син. Дружина, як я сказав що іду в “Лють” каже, а що я тобі зроблю, я ж тобі нічого не скажу. Але підтримує завжди.
— Як часто зідзвонюєтеся?
Постійно. Якщо вдень не подзвоню два рази, то можу ввечері "хапнути". Мушу доповісти, що в мене все добре. Як кажуть жінка на одне звання вище чоловіка: так як я капітан — вона в мене майор.
— Ви вже думали якось про своє майбутнє, яким воно може бути після перемоги?
Чесно я навіть себе після війни просто не бачу. Я вже так якось втягнувся в це все. Головне зараз перемога, а далі розберемося.
— У вас є якісь захоплення?
Колись захоплювався полюванням. В мене навіть рушниця вдома є. Але після всього того, мені здається, що на полювання я не піду.
— Які на вашу думку кроки повинні робити цивільні аби більше підтримувати оборонців України? Що нам разом потрібно робити, щоб перемога якнайшвидше була?
Менше викидати всякий непотріб в соцмережі. Як про працівників поліції, так і про наших військових. "Донатити" завжди потрібно на коптери — це обов'язково. Вони втрачаються постійно, збиваються, падають. Не забувати, що перемога не тільки залежить від тих хлопців, які там зараз на передку, а і від тих, які зараз тут знаходяться. Як вони "задонатять", так ми й будемо працювати.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.