Директорка Ківерцівського краєзнавчого музею, депутатка райради Оксана Сущук може безперервно говорити про історико-культурну спадщину і у цьому її професіоналізм та сенс життя. Вона не просто керує музеєм, зачинившись у теплому кабінеті. Навпаки – її частіше не застанеш на робочому місці, адже поспілкуватися зі старожилами, відшукати ще живих свідків певних історичних подій – у цьому вся пані Оксана.
А як Оксана Сущук поєднує роботу та депутатську діяльність – читайте у розмові з нею, яку опублікували на сайті Луцької районної ради.
- Пані Оксано, Ви кандидат історичних наук і Ваша діяльність пов’язана із історико-культурною спадщиною. Як так склалося, що уже із шкільних років Ви цікавились історією?
- Не так історією цікавилась, як книгами. Скільки себе пам’ятаю, я завжди щось читала, ходила скрізь з книгами. На літні канікули мене відправляли до бабусі, а в селі знайти книгу – ще те завдання, тому я мало не як детектив вишукувала книжки по сусідах, колишніх бібліотекарях. Я читала все, що потрапляло мені під руки. Любов до читання дає свої плоди. Я навчилась швидко аналізувати, систематизувати, формувати речення, гарно розповідати, а це позитивно вплинуло на мої оцінки з історії.
- Складається враження, що де б Ви не були, скрізь пропагуєте збереження історико-культурної спадщини. Розкажіть детальніше про справу свого життя.
- У 2018 році я очолила Волинську обласну організацію Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, а до того я була членом цієї громадської організації. У мене по життю так складається, що події, заходи, справи, пов’язані із історико-культурною спадщиною, знаходять мене самі.
У нашому суспільстві тема спадщини, культури, діяльності культурних установ, науково-дослідна робота, на жаль, - на задвірках. Розумію, що проблема не лише соціуму, а переважно економічна, соціальна, політична. Але вона завжди стабільна, при будь-якій владі. Я відчуваю за собою відповідальність хоча б якось її актуалізувати.
Я готова допомогти територіальним громадам. Культурна спадщина нерозривно пов’язана із земельними, юридичними питаннями. Проблема захисту культурної спадщини теж є нагальною.
У силу цих причин я і вирішила стати депутатом, щоб вплинути на локальному рівні на існуючу ситуацію, зрушити її з мертвої точки.
- Яким чином Ви можете допомогти громадам із історико-культурною спадщиною?
- Проконсультувати, що і як робити із пам’ятками. Існує система обліку пам’яток, яка існувала ще у радянські часи, і сьогодні потребує модернізації та оновлення. Базу даних пам’яток ми маємо, вона доступна в інтернеті. Інше питання – що з ними робити? Я можу проконсультувати та розповісти, що зробити для збереження та захисту цих пам’яток, куди треба звернутися із запитами.
Потрібна налагоджена робота із громадами, юристами, землевпорядниками. Як депутат районної ради я можу посприяти у налагодженні контактів та діалогу.
- Яка ситуація із історико-культурними пам’ятками у Луцькому районі?
- Я вже трохи поїздила по громадах району і з’ясувала певну інформацію. Мене цікавили Берестечківська, Луцька, Ківерцівська, Олицька територіальні громади. Як тільки я очолила Волинську обласну організацію Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, мені здавалося, що у громадах критична ситуація. Зараз же я можу сказати, що не все так погано. Є можливість працювати у цьому напрямку. Голови територіальних громад розуміють, що культурна спадщина – необхідна частина розвитку громади, якою треба опікуватися та розвивати, розглядаючи пам’ятки як одне із джерел наповнення бюджету. Але не усі голови громад мають розуміння, як це правильно зробити.
Є громади, де пам’ятки руйнуються, заростають, їх важко знайти, до них можливо доїхати транспортом… То що ж показувати туристам??? На мою думку, помічником громадам у цьому може бути якраз і Луцька районна рада.
- Чим саме може бути корисна районна рада для громад у плані збереження культурних пам’яток?
- Ми можемо розробити програму, яка б сприяла залученню активістів громади до розвитку пам’яток. Громадам треба пояснювати, як сформувати туристичну дестинацію, туристичні шляхи, як залучити бізнес, щоб було що показати туристам. Не треба забувати про міжнародні організації, закордонні фонди Ради Європи, Європейського Союзу, які опікуються історико-культурною спадщиною.
При всебічному підході до історичних пам’яток громада може отримати ще одне джерело наповнення бюджету, сформувати позитивний імідж, своє «обличчя», налагодити міжнародні зв’язки та залучити інвесторів. Не треба створювати нічого нового – пам’ятки архітектури, історії, археологічні об’єкти вже є. Варто лише їх берегти та розвивати!
- У Луцькому районі є програма збереження історико-культурної спадщини?
- Так є, але програма із збереження культурної спадщини чомусь поєднана із іншими програмами культури та освіти. На мою думку, її треба зробити окремою. Існуюча програма зводиться лише до обліку, адміністративного захисту об’єктів культурної спадщини, але не спрямована на їхній розвиток. Щоб її вдосконалити, треба працювати комплексно із розробниками програми. Я намагалася внести корективи до програми, певні мої правки пройшли. Але програма культури не може існувати у вакуумі. Усе, що пов’язане із охороною культурної спадщини, має прямий зв’язок з іншими сферами: національно-патріотичним вихованням, освітою, земельними ресурсами. Не так легко сформувати команду.
Маю сподівання, що спільно із головою районної ради Олександром Омельчуком, колегами-депутатами ми створимо коаліцію, ініціативну групу, щоб у достойне русло привести роботу зі збереження та розвитку історико-культурних пам’яток. Все в наших руках.
- Тобто до кінця нинішньої каденції районної ради Ваша головна мета полягатиме у вдосконаленні програми збереження історико-культурної спадщини?
- У перший рік депутатства я з’ясовувала ситуацію із пам’ятками в районі. Тепер я ініціюватиму створення міжфракційного об’єднання, яке б якісно працювало над створенням потужної програми та чіткого комплексу дій для територіальних громад.
- Які Ваші пріоритети у діяльності як депутата районної ради, крім збереження культурної спадщини?
- Одним із моїх перших звернень до голови районної ради було питання про програму
національно-патріотичного виховання. На жаль, у нашій країні так склалося, що подібні програми нав’язуються. Її розробником є військкомат. Але національно-патріотичне виховання це не лише військова сфера. До розробки програми треба долучати навчальні, культурні заклади (музеї, бібліотеки), представників органів місцевого самоврядування.
Коли районна рада приймала цю програму мої правки вмістилися на 15 аркушах, я дуже ретельно підійшла до цієї програми. Дякую, колегам, що їх підтримали у повному обсязі.
Я додала теми, заходи, конкурси для закладів освіти у позакласний час, до яких залучається учнівська молодь.
Окремо я внесла пункт про підготовку вчителів, які повинні бути кваліфіковані у питаннях національно-патріотичного виховання.
Маю ще один пріоритет у роботі. Коли я очолила Ківерцівський музей, одним із напрямків моєї роботи був пошук джерел інформації, створення архівусної історії, а формується вона із вуст старожилів. Тому я неодноразово була вдома у стареньких свідків історії, ліквідаторів ЧАЕС і мене зачепив їхній соціальний захист. Ці люди нікому непотрібні! «Чорнобильці» кажуть, що вони рятували людей, ризикували своїм життям та здоров’ям, а сьогодні покинуті напризволяще: у них майже немає соціальних пільг, доплат. Так, вони мають пенсії, але вони не відповідають тим втратам і ризикам, які зазнали ліквідатори Чорнобильської катастрофи.
Окрема категорія – учасники АТО, ООС, переселенці. Вони теж незахищені соціально. Не завжди до учасників АТО є повага від суспільства. Тому як депутат я опікуюся і соціальним захистом вразливих верств населення. Мені б дуже хотілося, щоб програми, які приймає Луцька районна рада, відповідали потребам людей.
- Яким бачите Луцький район через кілька років?
- Відповім як історик. Мені б не хотілося бачити територіальні громади удільними князівствами і щоб голови громад вважали себе князьками. Голова громади – посадова особа, яку обрали мешканці на певний період часу. Він повинен керуватися інтересами громади, навіть якщо його власні переконання не збігаються із переконаннями громади.
Хотілося б, аби кожен голова громади пам’ятав, що він очолює громаду Луцького району. А Луцький район – це об’єднавчий центр, який може допомогти налагодити комунікацію між громадами. Знову ж таки повертаючись до історико-культурної спадщини, деякі об’єкти розташовані на межі громад, і якщо кожен качатиме свої права, то нічого не вийде. Треба комунікувати, створювати спільні проєкти та разом виходити на міжнародні організації.
Як депутати, ми не завжди можемо змінити ситуацію, але вплинути на те, що б ці зміни відбулися маємо можливості. Головне пам’ятати, що депутат наділений певними повноваженнями, які він може реалізувати через комунікацію. Тому насамперед нам треба вміти слухати і чути своїх виборців, а вже потім діяти.