Волонтерка та психологиня Марія Омельчук допомагає військовослужбовцям під час реабілітації. Її чоловік нині воює на сході України.
Про допомогу військовим і підтримку українських бійців та їхніх рідних під час війни, лучанка розповіла в інтерв'ю Суспільному.
Як і для всіх українців, війна для Марії почалась 24 лютого, приблизно о 7-й ранку, коли пролунали вибухи.
«В мене не було ні плану Б, ні тривожної валізки. Чоловік наполіг вивезти нас у Закарпаття, бо в нас не було ні бомбосховища, нічого. Чоловік не знаходив собі місця і вирішив піти в військкомат, йому дали повістку. Він пройшов медогляд і вступив в ЗСУ. Для мене це був справжній стрес, шок. Я спочатку не могла спати, в мене був страх, що я не зможу врятувати своїх дітей. З часом я зрозуміла, що треба брати відповідальність за своє життя, вчитися жити по-новому», – розповіла лучанка.
У соцмережах Марія побачила, що психологиня Катерина Голоскокова організовувала групу психологів-волонтерів для підтримки поранених бійців. Вирішила подати заявку. Так опинилася серед волонтерів.
«Допомагаючи їм, я отримую сама, в першу чергу, підтримку і допомогу, адже їхні історії вражають і надихають. Хочеться бути поруч із такими людьми, хочеться їх підтримувати», – каже лучанка.
Допомагаючи військовим, багато їх не розпитують. У спілкуванні з хлопцями висловлюють більше любові, визнання, вдячності, підтримки.
«Але якщо військовий виявив бажання з вами поговорити, поспілкуватися, дуже важливо не знецінювати його переживання, його внесок. І слухати уважно. Вміння слухати, вислухати уважно без усілякого на кштал: "Але ж це не страшно, от подивися, там ще страшніше, а цей повернувся без руки, а от ти". Так не робити – ну і мінімум запитань», – каже психологиня.
Марія розповіла також про посттравматичний стресовий розлад, з яким часто-густо стикаються люди, які повертаються із бойових дій. За словами волонтерки, це реакція людини на стрес в надзвичайних ситуаціях. Вона цей стан переживає приблизно до місяця часу. Але може справитися самостійно з цією травмою.
«Якщо є уникання травматичних подій, уникання людей, надмірна збудливість, тобто агресивність, дратівливість, надмірна настороженість, тоді варто звертатися до спеціалістів. Тільки спеціаліст може діагностувати ПТСР і лікувати», – пояснила психологиня.
Не можна питати жінку: "Як ти відпустила свого чоловіка?"
За її словами, не всі військові (приблизно 20%), які брали участь в бойових діях мають ПТСР.
Ще одна актуальна тема нині – спілкуванні з дружинами військовослужбовців. Тут, за словами психологині, важливо не знецінювати їхній біль. Наприклад: "Ну ти ж не одна, треба ж жити заради дітей, візьми себе в руки, як ти так можеш страждати, це ж всього-навсього чоловік".
Не можна питати жінку: "Як ти відпустила свого чоловіка?".
«Мені було дуже складно відповісти на це запитання. Я не знала, що відповісти і мені було дуже боляче це чути. Я не розуміла, як я могла не відпустити? Це було його рішення, я його підтримала. Потрібно підтримувати чоловіків, вони потребують підтримки будь-якої», – розповіла психологиня.
Нині, каже Марія, не всі жінки хочуть відвідувати заняття з психологом, не всі наважуються, багатьом краще звернутися до аптеки, до заспокійливих. І хоч переживають вони теж важко, але не готові входити в ці групи підтримки.
«Нині маємо п'ять постійних учасниць. Це для нас є місцем сили, де ми можемо бути вільні у своїх словах, у своїх думках, у своїх переживаннях, отримуємо взаємопідтримку. Це наш спільний біль, схожі переживання. Коли ми їх проговорюємо – ми їх проживаємо, ми ділимося досвідом», – каже Марія.
Читайте також: Батько 5 дітей з Волині – артилерист «Ніндзя» розповів, як гнали росіян на кількох гарячих напрямках