Юля Дзьобик (Фінковська) – поетка, а її чоловік – Ягор Дзьобик – викладач слов’янських мов, перекладач. Подружжя – той рідкісний випадок, коли читати обожнюють обоє.
Разом з фестивалем «Фронтера» інтернет-видання «Перший» знайомить вас із цікавими луцькими книголюбами і їх найбільш улюбленими книгами. Тож пропонуємо вам читацьку історію та перелік улюблених книг Юлії та Ягора.
«Скільки я себе можу пригадати, стільки й читала. У дитинстві спершу перечитала усі книги дідуся та бабусі, потім часто заглядала до шкільної книгозбірні і зрештою записалася до міської бібліотеки, звідки могла тягнути купи книг, що майже сягали мого зросту», – каже дівчина.
«Читала і те, що за програмою, але найбільше того, про що казали «це для тебе ще надто доросле». Кульмінацією мого кохання до книг стало навчання одночасно на двох факультетах у СНУ імені Лесі Українки. Тоді, здавалося, читання обов’язкової та факультативної літератури не припинялося ніколи! У маршрутках, потягах, на зустрічах, у кав’ярнях, перед сном, раптом серед ночі, – книги вибудовували мільярди світів, і я насолоджувалася, коли губилася в них», – пояснює Юлія Дзьобик.
Цікава історія й у її чоловіка:
«Серйозно читати я почав десь в третьому класі. Соромно зізнаватися, але спочатку читав російською, бо білоруська література здавалася мені нудною (чоловік проживав у Білорусі, - ред.) . Дякую шкільній програмі за це. Першою книгою, яку я прочитав для себе, був один із детективів Агати Крісті. Коли я перечитав всі книжки Агати Крісті, що були в бібліотеці, мені до рук потрапила повість «Дзікае паляванне караля Стаха» Володимира Караткевича. Цю книгу я проковтнув за ніч, не спав години до п’ятої ранку, поки не дочитав до кінця. Саме тоді я відкрив для себе білоруську літературу, почав багато читати і вирішив, що вступатиму на філологічний факультет».
Чоловік додає, що мабуть, в цей час зрозумів, як це круто, коли твоя мама працює в бібліотеці. «Я міг в будь-який час взяти ключі й годинами вивчати бібліотечні фонди, а ще можна було брати будь-які книжки додому на необмежений термін. До того ж я був єдиним учнем у своїй школі, який читав книжки на перерві. Навіть прізвисько мені дали - пан професор. Саме завдяки книгам я почав розмовляти білоруською, закінчив філологічний факультет і познайомився з дружиною. Читати зараз, на жаль, важко, бо на це не вистачає часу, але ми з дружиною намагаємося щодня перед сном читати, а не заліпати у ґаджети», - розповідає Ягор.
Більше того, саме книги стали основою стосунків майбутнього подружжя.
«Із книг і почалося моє знайомство з чоловіком. Він приїхав до Луцька з Мінська вести курс білоруської мови для студентів, я в той час уже трохи розуміла мову і шукала розмовної практики, тож прийшла на заняття. Як виявилося згодом, він читав про мене і мої вірші у білоруських ЗМІ, тому їхав уже з бажанням познайомитися особисто і подарувати кілька книг», – ділиться спогадами Юлія.
«Після весілля разом пішли в книгарню і виявили, що існує чимало пластів літератури, які цікавлять нас обох. До того ж класно, що можна дарувати книги одне одному, а читати разом і ті, і ті. Звісно, в усьому цьому дорослому житті часу на читання меншає, але коли є бажання, то абсолютно реально знайти можливості. Особливо ми любимо читати по черзі вголос. У період наших стосунків на дві країни мали веселу традицію – читали по скайпу народні казки України та Білорусі», – каже дівчина. До речі, зараз Юлія пише поезію українською та білоруською мовами.
Пропонуємо добірку книг від Юлії Дзьобик.
Микола Воробйов «Гора і квітка»
Обирати поетичну збірку, про яку хочеться розповісти, то для мене справа дуже невдячна, бо як можна з усього різноманіття витягти щось одне. Втім, книга Воробйова з’явилася у мене нещодавно, тому враження ще дуже сильні.
Воробйов – імпресіоніст слова. Синій біг, фіолетовий сон, коричневі звірі, білі гуси в газетах синім вечором, – образи завше місткі, а картини дуже динамічні.
Для мене він надзвичайний приклад того, як можна бачити красу й винятковість абсолютно повсюди і як в короткому вірші вмістити усі найважливіші слова.
Ірина Лазуткіна «Єнотик Бо і повітряна куля»
Здавалося б, просто дитяча казочка про єнота та його друзів, але не все так просто. Історія більше про те, як у родині корінних єнотів-полоскунів народжується син, що марить про небо й повітряні кулі. Батьки кажуть йому, що це не нормально, бо він народжений тільки для того, аби все життя полоскати… Дитяча казка, яка часто трапляється і в нашому світі, еге ж?
Крім цього, є там важливі відкриття про дружбу і перше кохання, і пошук себе… А ще неймовірні ілюстрації Ростислава Попського.
Ренсом Ріггз «Казки про дивних»
Після казок для дітей – казки про дивних. Цього разу автор відомого бестселера «Дім дивних дітей пані Сапсан» вирішив здивувати історіями, які безкінечно переносять читача у часі та просторі, заплутують ходи та вчать вірити в дива.
Моя улюблена казка про хлопця, який вмів приборкувати море і все життя шукав когось, кому буде не страшно розповісти свої магічні секрети. Зрештою він знаходить дівчину, яка керує величезним кораблем, і дивних дітей у світі стає двоє.
Автор та видавець радять читати книгу прохолодним вечором біля каміну, але якщо вирішите робити це вголос, то неодмінно варто переконатися, що усі ваші слухачі – дивні.
Катерина Калитко «Земля загублених, або Маленькі страшні казки»
Завершують мій «казковий триптих» страшні казки від української авторки з балканською душею. Усі люди світу за версією цієї книги – так чи інакше родичі, які час від часу повторюють долі одні одних. Усі історії про війну пахнуть однаково, а пам'ять про це живе навіть у людях, які не бачили війни особисто. Усі локації «альтернативної географії» книги мають цілком реальні відповідники, які можна відшукати через біль та прийняття.
Книга про магічних людей, їхні маленькі радощі, відкриття та незриму силу на тлі великої води, великої війни та великих втрат. Багато метафор, крізь які раптом можна знайти і розгублених нас.
Алессандро Барікко «Море-океан»
Мелодійна мова, безкрайнє море, притча про людську душу вкупі із дуже естетичним візуальним оформленням та блакитним шрифтом роблять цей роман справді одним із найкрасивіших у світі.
Оповідь про морське узбережжя, яке відсторонене і від землі, і від самого моря. У самотньому готелі на березі хазяйнують діти із постарілими очима. Море приносить туди втомлених та особливих гостей: художника, який знехтував славою, і намагається намалювати біле море на білому полотні, хвору дівчину в пошуку надії, старого професора, який все ще чекає єдиного кохання, моряка, дивом врятованого з океану… Тут багато медитативного, багато філософського і багато незрозумілого, але просто дуже красивого.
Це спроба ліричних героїв написати картину, спроба написати листа коханій, спроба написати слово для моря.
До речі, Юлія Фінковська (Дзьобик) – учасниця «Фронтери»-2019, яка відбудеться в Луцьку 4-6 жовтня. Вона читатиме свої вірші під час винно-поетичного вечора першого дня фестивалю.
Ягор Дзьобик теж підібрав цікаву літературу, особливо для тих, хто володіє білоруською мовою.
Володимир Караткевич «Чазенія»
Володимир Караткевич відомий насамперед як автор історичної прози. Більшість його творів - це розповідь про багату на трагічні події білоруську історію. Багато білорусів, зрештою, як і я, саме завдяки Караткевичу почали й досі починають захоплюватися історією Білорусі та білоруською культурою загалом. “Чазенія” - це поема у прозі, яка розповідає про трагічне кохання двох людей на Далекому Сході.
Сергій Балахонов «Зямля пад крыламі фенікса. Нарысы з паралельнай гісторыі Беларусі»
Сергій Балахонов - один із моїх найулюбленіших білоруських постмодерністів. В цій книзі він відповідає на такі питання: в якому столітті Білорусь населяли єдинороги й птах фенікс, як святкували своє повернення з Місяця білоруси-литвини, біля якого білоруського міста відбулися події, що стали основою для сюжету гри про Супер-Маріо та що малював у своєму дембельському альбомі Францішак Скарина.
Андрей Горват «Прэм’ера»
Повість "Прем'єра" стала логічним продовженням книги "Радзіва "Прудок"", яка виникла із Фейсбук-дописів та принесла шалену популярність молодому автору Андрусю Горвату. У першій книзі письменник розповів про свій дивовижний досвід роботи двірником у театрі та непросте життя містянина у маленькому селі Прудок. Друга книга з'явилася після постановки "Радзіва"Прудок" на сцені театру і стала рефлексією автора на те, як раптом реальні герої його твору стали шаблонними персонажами з бутафорним реквізитом. А ще там історія про велику паризьку мрію та яке-не-яке кохання, бо ж без нього в жодній книзі ніяк.
Алесь Разанов «Воплескі даланёю адною»
Це збірка “пункціраў” - невеликих (4-6 рядків) творів, насичених асоціативним підтекстом. Вони нагадують хоку, але не мають строгих правил. “Пункціры” дуже добре ілюструють головний принцип поезії А. Разанова - “укласці ў мінімальную форму максімальны тэкст”.
Вальжина Морт «Эпідэмія ружаў»
Це збірка, до якої увійшли старі й нові вірші, а також автопереклади поетки з англійської мови на білоруську. Як зазначила сама В. Морт, вірші "Эпідэміі ружаў" зібрані довколо образа дерева, яке росте з крові, костей і білоруської землі. Мені дуже подобається, як, використовуючи таку “страшну” поетику, В. Морт пише абсолютно на різні теми, і всі вірші виходять дуже експресивним, органічними й цілісними.
«Наша гісторыя»
Це вже четвертий номер нового журналу “Наша гісторыя”. До сьогодні в Білорусі дуже слабко розвинута система популяризації національної історії. Редакція саме в цьому бачить свою місію - зменшити розрив між наукою і масовими знаннями. Серед авторів - найкращі білоруські й не тільки науковці-історики, яки пишуть про різні епохи, героїв і злодіїв. “Наша гісторыя” вже стала бестселером, деякі номери вже неможливо знайти у продажі, бо їх розкуповують миттєво, і це дуже тішить.
Найбільшим розчаруванням в літературі для мене став Ф. Достоєвський, зовсім не сподобалась його творчість ні в школі, ні в університеті.
* * *
Якщо і ви багато читаєте та хочете стати героєм рубрики, пишіть «Першому» або на сторінку фестивалю «Фронтера» у Фейсбуці. Читайте хорошу літературу разом з нами!
Організатори «Фронтери»: Мистецьке об'єднання «Стендаль», Департамент культури Луцької міської ради, громадський діяч Роман Бондарук.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.