Луцьк теж пахне шаурмою. Репортаж з кіоску

Кухар Володимир Іванов вже два роки готує шаурму

От зараз на мене точно гаркнуть і проженуть, - думаю я, йдучи до кіоску з шаурмою, – ну хто захоче показувати свою кухню, там же точно якийсь безлад. Щоб збільшити свої шанси потрапити всередину, вирішую прикинутись звичайним покупцем. В «Дамаску», що на Винниченка купую шаурму з сиром, куштую і розумію, що це і справді смачно. Досі я ніколи не купувала цю а-ля східну страву через страх отруїтись, їла лише домашню. Але робота є робота – мусово ризикувати.

Та й чому б не написати про шаурму, коли вся країна кілька днів обговорює оригінальне вітання президента Володимира Зеленського з Днем Києва? «Запах шаурми біля метро – те, що робить Київ Києвом», – сказав він. 

Підходжу до кіоску вдруге і розкриваю карти: так і так, я журналістка, хочу про вас написати, можемо зараз поговорити?

– Заходьте, - кухар Володимир Іванов неочікувано швидко погоджується і починає розкривати секрети своєї справи.

На все про все – 1,5 хвилини

– В Києві недавно історія була. З’ясували, що в кіосках біля вокзалу і справді чи то з собак, чи то з котів м’ясо брали. Але це тільки там. В нас такого і близько не може бути, - починає він з головного міфу і пускає всередину.

Переступаю поріг і опиняюсь в доволі тісній кімнатці, де для трьох – кухаря, стажера і мене місця вкрай мало. Повітря наповнене запахом смаженого м’яса, який мені доведеться носити з собою весь день.

У цьому кіоску Володимир працює вже два роки, щоправда, з перервами. Періодично їздить до Болгарії, де працює у ресторані. Невдовзі планує знову закордон.

Вулична кухня виглядає дуже просто. Столи, грилі для м’яса і готової шаурми, морозильна камера. На підлозі – закриті відра з нарізаною морквою і капустою, на стіні – умивальник, воду в який потрібно заливати вручну. 

Моя перша куплена шаурма
Володимир Іванов може приготувати шаурму за 1,5 хвилини
За вікном вишиковується невелика черга

– А ви швидко можете зробити? В п’ять хвилин вкладетесь? – запитує вочевидь дуже заклопотаний хлопець.

– В півтори хвилини, якщо поспішаєте, - відповідає кухар.

Він перериває розповідь, миттєво натягає рукавички, бере лаваш, мастить його соусом, кладе зверху шматки м’яса, посипає овочами і загортає. Півхвилини на грилі і страва готова. Швидкість вражає. Фото, які я намагаюсь зробити, розмиваються.

Кухар знімає рукавички і бере гроші. Такий ритуал Володимир повторює десятки разів на день.

Чоловік каже, в рукавичках не торкається нічого, крім їжі. Так навчили закордоном. Хоча й тутешній власник вимагає підтримувати чистоту.

– В будь-який момент можуть прийти і запитати, що за безлад, - пояснює.

«Несправжня» українська шаурма

Коли Володимир починав кар’єру шаурміста, то вчився у сирійця.

– Хотів розуміти, що я готую.

Виявилось, що шаурму їдять у багатьох східних країнах – від Єгипту до Афганістану. Однак там вона виглядає зовсім не так, як звична українцям.

– Там це лише хліб у формі півмісяця, великі шматки м’яса – баранини або курятини і гострий соус. Свинина – під великим табу. Лаваш, морква, капуста, майонез – це вже адаптована під наші смаки версія, - розповідає Володимир.

Власник луцьких кіосків «Дамаск», хоч і родом з Ірану, та продавати тут «справжню» шаурму не наважився, бо знав – не «піде».

Кухар розповідає, як все влаштовано, але раз за разом переривається і готує замовлення. Все-таки надворі – обідня пора і охочих поїсти немало.

Лаваш для шаурми роблять на замовлення у луцькій пекарні. Його навмисне трохи недопікають, бо потім страва готується на грилі. Овочі (капусту, моркву) та гриби нарізають на місці.

Найбільша інтрига для мене – м’ясо. Виявляється, дивну циліндричну фігуру роблять на спеціальному підприємстві у Києві, а потім розвозять її по всій Україні. Шматки курятини або телятини майстри маринують, нанизують на вентиль, спресовують і заморожують. Безпосередньо у кіоску цей 15-кілограмовий шмат м’яса лише розморожують і смажать на грилі. Олії при цьому не використовують.

Готове м’ясо кухар зрізає пластами ножем і… будівельним шпателем.

– Він ніколи не був на будівництві, лише тут, на кухні, - запевняє Володимир. – Такий спосіб нарізання оптимальний – руки не втомлюються.

М’ясо маринують і нанизують у Києві. У Луцьку лише розморожують і смажать
Ріжуть курятину ножем і будівельним шпателем

Порцію м’яса намагаються продати за день, інакше доведеться викидати.

– Воно мариноване і не може довго зберігатись. Якось довелось аж два кілограми викинути – шкода було, - зізнається кухар.

В якості соусу для шаурми тут використовують кетчуп і майонез власного виробництва.

– Сказати, що вона дуже корисна, я не знаю, чи можна. Але м’ясо готується без додаткового жиру, овочі, лаваш. Можемо при бажанні без майонезу зробити. Часом питають, що взяти дітям – хот-дог зі звичайною сосискою чи молочною. Я кажу, що стандартну шаурму.

Щодня сюди приходить від 80 до 300 людей.

– Але в такий день я б навіть не мав часу отак стояти, з вами говорити, - зізнається кухар.

За вікном тим часом вишиковується черга.

– Є постійні клієнти, у яких шаурма – традиційний обід. Я працював тут рік тому – вони приходили, я повернувся і вони досі приходять.

Луцьк теж пахне шаурмою. Не східною, українською. Принаймні, біля таких кіосків, розкиданих по зупинках і ринках.

Текст і фото: Віта Сахнік

Передрук заборонений


#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина Саакашвілі повернули громадянство України
Наступна новина Хроніка пригод Луцька і Волині. Вівторок, 28 травня. ФОТО
Схожі новини