У Володимир-Волинську на 40 тисяч жителів не було жодного театру. З культурних розваг – кінотеатр, концерти музичної школи та міські заходи до Дня міста й інших свят. Змінити ситуацію у 2014 році взялись дві подруги-переселенки з Донецька – Лариса Леонідівна Половньова та Людмила Олександрівна Похожалова.
ТЕАТР ПОЧИНАЄТЬСЯ З ЛЮДЕЙ
У листопаді 2014 року журналістки редакції «Рідне місто» запропонували Людмилі Олександрівні Похожаловій створити аматорський театр у Володимир-Волинську. Режисер за фахом, вона керувала студентським театром у Донецьку. Ініціативу підхопила її подруга Лариса Леонідівна Половньова, яка усе життя викладала акторську майстерність та режисуру.
«З репертуаром довго не вагались. Вирішили почати з твору Габріели Запольської, яка народилась у Волинській області, – розповідає Людмила Олександрівна, – Її п’єса «Мораль Пані Дульської» була тільки російською мовою. Перекласти допомогли журналістки. Вони ж і грали у виставі. З акторами-чоловіками було складно. Довелось просити власного чоловіка зіграти одну з ролей».
«Усі відгукнулись на ідею з театром та виставою, – додає Лариса Леонідівна, яка зараз взяла на себе керівництво театром, – Нам надали безкоштовне приміщення у культурно-мистецькому центрі, що раніше був кінотеатром. З церкви та громадських організацій приносили тканини, одяг для костюмів. Відділ культури навіть зробив додаткове освітлення, якого нам не вистачало на сцені. Окрему підтримку надала Кулікова Лариса Володимирівна, заступник міського голови».
ТЕАТР ПОЧИНАЄТЬСЯ З ЛЮДЕЙ
У листопаді 2014 року журналістки редакції «Рідне місто» запропонували Людмилі Олександрівні Похожаловій створити аматорський театр у Володимир-Волинську. Режисер за фахом, вона керувала студентським театром у Донецьку. Ініціативу підхопила її подруга Лариса Леонідівна Половньова, яка усе життя викладала акторську майстерність та режисуру.
«З репертуаром довго не вагались. Вирішили почати з твору Габріели Запольської, яка народилась у Волинській області, – розповідає Людмила Олександрівна, – Її п’єса «Мораль Пані Дульської» була тільки російською мовою. Перекласти допомогли журналістки. Вони ж і грали у виставі. З акторами-чоловіками було складно. Довелось просити власного чоловіка зіграти одну з ролей».
«Усі відгукнулись на ідею з театром та виставою, – додає Лариса Леонідівна, яка зараз взяла на себе керівництво театром, – Нам надали безкоштовне приміщення у культурно-мистецькому центрі, що раніше був кінотеатром. З церкви та громадських організацій приносили тканини, одяг для костюмів. Відділ культури навіть зробив додаткове освітлення, якого нам не вистачало на сцені. Окрему підтримку надала Кулікова Лариса Володимирівна, заступник міського голови».