В український прокат вийшов фільм «Віддана». Костюмована драма, події якої відбуваються наприкінці 19-го століття у Станіславові (Івано-Франківську), задовго до своєї появи увійшла в топи українських фільмів, які варто подивитись у 2020 році. Варто, то й варто. Редакція «Першого» сходила на сеанс і чесно ділиться враженнями.
«Перуки, здається, купили за 100 гривень на китайській барахолці». Віта Сахнік
Весь сеанс страшно хотілось їсти. Не тільки тому, що прийшла голодною після роботи (хоча це, звісно, теж), а й тому, що їжу у «Відданій» показали просто розкішно. Лини, запечені з травами, грибна зупка, морозиво з цитринами, профітролі – від одних назв слинки текли. На жаль, більшість запам’ятати не вдалось – настільки специфічними галицькими вони були.
А «картинка» яка! Хрумка кірочка на запеченій рибі, мідні пательні, ткані серветки, добротні кухонні меблі. Хтось з творців точно захоплюється фуд-зйомкою. І мушу визнати – йому чи їй це вдається дуже добре. Кому подобається кухонна естетика, сходити на фільм однозначно варто. За кількістю колоритних описів страв «Віддана», мабуть, не поступається «Енеїді» Котляревського, якій приписують славу енциклопедії української кухні 18-го століття.
Щодо решти, то тут, на жаль, все не так позитивно. Нелогічні «бзики» головної героїні, безліч еротичних сцен (які для чогось показали за 5 хвилин фільму, а потім ніби забули про відвертість), балакучі картини (привіт фанам Гаррі Поттера), перуки, які здається купили за 100 гривень на китайській барахолці (фізично боляче було дивитись на їхню штучність і неоковирність), абсурдна фінальна сцена. Не буду сильно спойлерити, але в фіналі дві головні героїні сидять у кімнаті, спокійно собі розмовляють, а коли відкривають двері, виявляється, що пів будинку вже згоріло. Ну серйозно, ви не чули тріскоту дерева і запаху диму? НЕ ВІРЮ.
Хоча, не повірила я, на жаль, не одній сцені, а добрій половині з них. Не вдалось ні зануритись в атмосферу Станіславова (Івано-Франківська) 19 століття, ні поспівчувати головній героїні – служниці, яка догоджаючи господині, зовсім забула про себе. Тема, ой як серйозна і глибока. Але втілена на екрані, на жаль, погано. Що ж, мабуть, варто почитати книгу Софії Андрухович «Фелікс Австрія», за якою і знята стрічка. Підозрюю, що там з логікою подій і передачею емоцій все може бути краще.
А ще творцям мій мінус за «експлуатацію» відомих імен. Ада Роговцева, Ірма Вітовська, Юрій Андрухович, Катерина Кухар з’являються на екрані менше, ніж на дві хвилини, хоча цим не забули похвалитись у трейлері.
У фільмі – дуже багато недоліків. Звичайно, на мій суб’єктивний погляд. Та все ж він не катастрофічно поганий. На відміну від «Забороненого» (фільм про Василя Стуса, що вийшов у прокат у вересні минулого року), тут мені не хотілось вийти посеред сеансу. Сценами про їжу хотілось насолоджуватись, місцями – сміятись. Підозрюю, якщо не мати багато сподівань, не вишуковувати недоліки, а просто дивитись дещо романтичну і наївну історію, то комусь він може таки сподобатись. На колір і смак, як то кажуть…
«Костюми гарні, місто чудове, але надто все помпезно». Катерина Браницька
Тут мають бути мемчики про «Хто я?» Хто я? Служниця? Сестра? Подруга? Хто я? Звичайна допомогосподарка... чи Стефанія Чорненько? Стефа - доросла жінка, яка заплуталася в стосунках зі своєю пані Аделею. Дівчата разом пережили пожежу у дитинстві, росли в одному будинку і виховувалися батьком Аделі. Але так сталося, що в кожного – свої ролі.
І от у фільмі намагалися показати, що за рамки наших «ролей» можна вийти. Що необов'язково все має йти за одним сценарієм. Я це розумію, але мені не вистачило емоцій, змістовних діалогів. Мені багато, якщо чесно, не вистачило у цьому фільмі. Я хотіла кричати, та й кричала всім кого бачила: «не вірю». Надто вже награно було в деяких моментах.
Я не повірила, що це кінець 19 століття, хоч костюми гарні, хоч місто чудове, – занадто все помпезно. Мені не вистачило емоційності і ясності у стосунках Стефи та Аделі, а також Стефи з іншими героями: лінія з Йосипом і Велвелем. Чи існує тут кохання? Чи воно вже було? Занадто багато питань, але так мало відповідей.
Єдиний плюс у тому, що розкрито тему їжі. Її тут так багато і вона дуже приваблива, тому краще не йдіть на цей фільм голодним :) Але і з їжею існує ляп. Стефа – єдина служниця в домі. І одного разу, коли вона разом з господарями повернулась з прогулянки, а додому завітав несподіваний гість, Стефа якимось дивом накрила розкішний стіл, на якому було все – від запеченої курки до баноша. Коли вона це все приготувала? Хіба що вона чарівниця.
Фільм я б радила дивитися тільки у тому випадку, якщо у вас був важкий день, ви втомилися і хочете максимально відпочити, не думати. Якщо вам вистачить пари жартів і гарної картинки. Тільки в такому випадку, як на мене, цей фільм вам сподобається. Екранізація розчарувала , але я хочу дати шанс книзі (так, існує книга «Фелікс Австрія», яка отримала купу нагород, тепер і ви про це знаєте). Можливо, вона допоможе мені краще зрозуміти персонажів.
«Перший млинець – нанівець». Юрій Ричук
«Будьте готовими, що ця стрічка потішить вас цікавим, загадковим сюжетом, естетикою жіночого тіла, красивими кадрами природи та міста, фантастичною операторською роботою, а також — неймовірним описом їжі. Повний набір задоволень під час перегляду гарантований! (З рецензії на фільм сайту ТСН)
Ну, буває ж так. Кулінар береться готувати нову страву. Хм, думає, придумаю-но я свій власний рецепт! Геть шаблони і закони фізики! Буду дивувати!
Тееекс… Що треба, аби кінострава всім сподобалася? Ясно, що – пікантний сюжет! І бажано з голим жіночим тілом. Щоб у трейлері показати. Щоб всі повірили і в кінотеатр прийшли. Тому – напхаю-но я цих масних натяків на лесбійські стосунки, шведську сім’ю і т. д.
Що кажете? Сюжет повинен бути передусім логічний і не викликати у глядача почуття незручності від незрозумілих дій героїв? Я вас прошу, хто на це зважатиме!?
Що ще? Красиві костюми, декорації, актори, і музика! Костюми пошиємо, декорації старого Станіславова збудуємо (благо, павільйони власні є, навіть у Франківськ їхати не доведеться). А що бюджет не дуже щедрий - ну то і декорації не з каменю....
На музику красиву грошей стане. А от актори… Які кращі – талановиті чи красиві? Та ж ясно, що красиві! А то талановиті ще роздягатися не захочуть. А молоді і з мріями про акторську кар’єру («А ти точно продюсер?» ) не так ламатимуться.
Так, що ще важливого? Та ж фішку якусь для рекламної кампанії треба. Ні, інтригуючого трейлера мало. Про що у нас фільм? Про тяжку жіночу долю? Значить цільова аудиторія – жінки! А що у нас люблять жінки? Правильно – готувати! Будемо вішати у Фейсбуці рецепти і напишемо, що це -рецепти головної героїні, служниці Стефи…
…Одним словом, дебютна робота режисерки з Рівного Христини Сиволап – рішуче не сподобалася. Попри щирі намагання зробити таку собі романтичну «казку» з елементами драми. Попри такі світлі плями цього кіна як непоганий актор Роман Луцький, кулінарні сцени чи справді хороша музика.
Все-таки закони кінокулінарії ніхто не скасовував. І без міцного цілісного сюжету та серйозних акторських робіт на успіх сподіватися – годі.
На голодний шлунок НЕ ДИВИТИСЯ. Смачно! Олена Лівіцька
Подивитися «Віддану» - то як послухати гарну пісню. То якби «Бумбокс» раптом заспівав про старий Франківськ (чи то Станіславів).
То як почитати гарну-гарну українську книжку. Коли ти читаєш – і по кожній сторінці думаєш: «Чорт, як же файно навчилися ото все передавати...».
То як пішов з чоловіком на виставу, і ти дивишся, співпереживаєш, а він... заснув, бо скучно. Трохи жіноче кіно.
Але тут чоловіки не сплять. Бо тут та-а-ак смачно знято їжу, що заснути просто нереально. Одна зі сцен, якою починається фільм – це коли служниця Стефа миє свою пані у ванні. Так смачно миє. Так до останньої краплинки води на оголеній шкірі це смачно знято... Точно так тут знімали печену рибу, профітролі, пиріжки, печене м’яско на столах, пахущу зупу і все-все-все.
Я постійно думала, яка ж то, мусить, гарна книжка. В одній зі своїх перши-перших розмов в рамках рубрики «Розмова в книгарні» роман «Фелікс Австрія» Софії Андрухович мені радив читати фронтмен гурту «Фіолет» Сергій Мартинюк (Колос). Я казала, що то жіночий фільм?..)) Це з того часу я знаю (а його читацьким смакам можна вірити, вони – вишукані), що там – неймовірна мова, до найменшого словечка насичена епохою, у яку судилося жити героям. Австро-Угорщина. Станіславів. Кінець 19 – початок 20 ст.
Тут кажуть, наприклад: «Він любить мене нюшити». Нюшити)
У тій книжці мусить бути файне місто. Прописане до дрібниць: від дахів – до каплиць, від вуличний ринків, на яких євреї торгують рибою – до цирку, який за блиском і фокусами ховає людські трагедії і байдужість, від кухонь, віталень, спалень і гарних старих меблів того часу – до найменшої бруківки під колесом старого велосипеда...
У якомусь старому буфеті я помітила вишиту серветку – геть таку, яку вишила колись у школі і яка, певне, досить висить десь у мами: з 5-ма полуничками у кошику. Такі були модні в період мого радянського дитинства. Але навряд чи у Франківську 19 ст)) Так приємно бачити казуси))
Дивилася на дивні взаємини між обома героїнями і згадувала, як в університеті нам розказували, що Ольга Кобилянська у листах до Лесі Українки називала їх «хтось біленький» і «хтось чорненький», і натякали на лесбійські фантазії, і то так інтригувало. Тут теж є: біленька, чорненька. Ну, й інтригує.
Тут файне місто. Вродливі люди. Файні кольори. Тут іноді «говорять» лини на кухні (хтось прагнув ввести у фільм і такі прийоми). І ти не помічаєш, як плине час, поки дивишся ці франківські (чи то станіславівські) страсті. Але ти весь час думаєш про книжку. Про те, як би то її почитати. Бо є підозра, що вона таки в тисячі разів ліпша за цей фільм.
- Ну-у... Принаймні вже ліпше, ніж «Заборонений», - перше, що сказав хтось із моїх колег, коли вийшов із зали.
* * *
Що є, те ж. Гоу читати «Фелікс Австрія»!
Купити, розгорнути – і... «нюшити» сторінки. Мали б пахнути ...смачно)