Сиділа під брамою старого замку. Сива і простоволоса. Але як завше - з тихою усмішкою. На древко свого чорно-червоного прапора сперлася... 79-річна жінка, яку кілька місяців побили за те, що стояла у центрі Луцька з плакатом «проти Зе».
Насправді вона на луцьких вулицях, на мітингах та площах, з плакатами чи без ще з 90-х, коли місто виборювало незалежність країни. І майже таку (тільки не таку сиву) Людмилу Філіпович можна знайти на старих чорно-білих світлинах подій того часу.
– Як ви? - питаю.
– Після того? Нічого. Я їй теж трохи патлів...
– А що написали там? - киваю на квітчастий згорток шпалер, який виглядає з сумки (на шпалерах вона пише плакати).
– Зараз скажу, записуй... «Москаль прийде в твою хату, то буде прикол». Записала? Далі пиши: «Ха ха ха Зей». Отаке написала. Але тут, бачу, одні прихильники Порошенка, то не буду й розкривати: нема кому показувати… Тут всі свої.
* * *
Того дня (27 червня) в Луцький замок приїхав Петро Порошенко. То була завершальна точка його агітаційної поїздки Волинню. Поїздки, яка відрізнялася від останнього візиту Порошенка на Волинь багато чим. І настроєм, і кількістю людей, і риторикою.
Одне діло, коли ти президент, інше – коли ти вчорашній президент і ведеш команду в парламент. Та здалося, що він легше йшов, краще виглядав і навіть щиріше говорив.
Порошенко проїхав чотири населені пункти: Горохів, Жидичин, Ківерці, Луцьк. У кожному презентував свою команду. У кожному з них ми спілкувалися з людьми, які прийшли на ці зустрічі. Чому прийшли? Чого чекають від виборів?
Горохів. «Ви знаєте Івана Мирку? Я знаю!»
Ольга Дубінська приїхала на центральну площу міста на візку. Вона на ньому з дитинства. Жінка – горохівчанка, депутатка міськради від «Солідарності». Каже, що «він прийняв державу без армії, без нічого», хоч «багато не зробив, але багато й зробив». Міг би зробити ще більше, якби лишився президентом. Вона ж відстоює соціальні питання. Вже втомилася говорити про доступність.
– Хочу, щоб прийняли якийсь закон, щоб нарешті всі ці правила доступності виконувалися. Щоб штраф був моцний чи що, якщо люди не розуміють. Бо доходить до того, що повертається Радянський союз, коли таким людям у хаті треба було сидіти і на вулицю не виходити, - каже Ольга.
Сама вона у Горохові мусить їздити просто центральними дорогами. Бо тротуарами можливості нема. Каже, «люди питають чи страшно».
– Страшно. Чого ж ні? Але їду.
Горохівчани чекали Петра Порошенка на центральній площі. Ховалися у тіні дерев та магазинів. Тамували спеку мінералкою та морозивом. Було багато дітей та мам з візочками. Музика. Мікрофон Посеред площі. Символіка партії по обидва боки.
Разом з містянами на Порошенка чекали тут кандидат у депутати від ЄС у цьому окрузі Іван Мирка, голова місцевої РДА Юлія Гринчук, голова Луцької РДА і людина, яку називали претендентом на посаду голови Волинської ОДА у разі перемоги Порошенка на президентських виборах Тарас Яковлев, заступник голови Волинської ОДА, блогер і 28-й номер у списку ЄС до Верховної Ради Денис П’ятигорець.
Юлія Гринчук просить людей зачекати, бо гість спізнюється через важливі обставини. Ті не розходяться. Зрештою, за справу береться Денис П’ятигорець – і представляє команду Порошенка без Порошенка. Каже, сьогодні в Горохові відомий блогер і ведучий програми «Вата-шоу» Андрій Полтава, легендарний командир 95 бригади, командувач десантно-штурмових військ Михайло Забродський та заступниця міністра енергетики Наталія Бойко. Люди, яких Петро Олексійович веде у політику.
За трохи з’являється і сам Петро Порошенко. У білій сорочці. Без краватки. Його одразу оточують люди. Помітно менше, ніж раніше, охорони і бар’єрів. Просить людей ставати ближче…
– Тут почув, що люди кажуть, чи то живий Порошенко, – жартує політик. – По-перше, дуже радий вас бачити. І тих, хто тут на площі, і тих, хто там в тіньочку, молодці! І ті, хто з вікон дивиться…
Найперше згадує про дату.
– 27 червня. 5 років тому я в Брюселі підписав Угоду про асоціацію з Європейським Союзом. Підписав цю угоду через 20 днів після моєї інавгурації! За 20 днів ми створили всі умови. Остання крапля – це була ручка, яку Даля Грібаускайте, президент Литви, привезла мені з Вільнюса, де 29 листопада 2013 року Янукович мав підписати цю угоду, базуючись на волі українського народу. Вони тоді розвернулися в бік Москви. І це було підставою для того, щоб Україна вийшла на Революцію гідності. Умовою революції було одне: ми – європейська нація. Наше з вами завдання – зберегти напрямок руху, який був заданий нашою командою. За 5 років не я, а ви разом зі мною зробили кардинальні зміни в державі! – зазначив колишній президент Порошенко.
Зміни в державі – то не тільки рух до ЄС. Це створення армії, якою можна пишатися. Це створення умов для захисту української мови.
- 27 років потрібно було для того, щоб Україна прийняла закон, який захищає українську мову. Нам здавалося, що ми назавжди припинилися дискусії, чи треба в Україні друга державна – російська…
Невеликий конфуз: чоловік у натовпі починає перечити президенту. Говорить про те, що нього мала пенсія, а в президента велика зарплата. Раз, вдруге. Люди роблять йому зауваження. Оглядаються на правоохоронців.
- Отак завжди. Нас тут тисячі, а прийшла одна гидота… - перериває промову Порошенко.
Зрештою, чоловіка виводять з натовпу, щоб не провокував. В якийсь момент Петро Порошенко намагається допомогти це зробити. Але повертається на місце і продовжує.
Горохівчанам він представив кандидата у нардепи від 20-го округу Івана Мирку, який на вибори йде під прапорами ЄС.
- Ви знаєте Івана Мирку? Я знаю! Людина, якає учасником Революції гідності. Яка є найбільш відкритим службовцем на Волині. Якій серце болить за Волинь. Ми проти того, щоб присилати на Волинь парашутистів, - каже Петро Порошенко і просить підтримати «Івана по мажоритарці».
Далі селфі. Горохівчани «кайфують», з радісним «візьму зі свахи 500 гривень, бо сфоткав її з Порошенком» розходяться додому.
– На фоні Шевченка треба фотографуватися, а не на площі. Скажіть їм, хай правильно стануть, – смикає поліцейських за рукави скульптор Василь Рижук.
Він же і є автором пам’ятника Шевченку в Горохові. Певне, хотілося, щоб і його Шевченко на селфі з політиком лишився.
Жидичин. Дзвони – для Петра, букет лаванди – для Марини
Вчителька математики Валентина Вінцюк – одна з найповажніших мешканок Жидичина. Каже, в цьому селі живе сім поколінь її родини і прийшла «відстоювати історію Жидичина».
- Коли взимку тут були такі великі проблеми, моя сімя тут була вся. І розумієте, воно є боляче. Боляче, що то було не так, як хотілося. Певним чином прийняття томосу – то заслуга Порошенка. При всіх президентах рухалися, але не рухнули. В наше село приїжджали визначні люди. Це теж, вважаю, людина в історії України – визначна. Якщо є така можливість, можна побачити, - каже жінка.
Хочеться, зазначає, щоб пішло життя після виборів «на покращення», бо «скільки можна танцювати на місці і котитися вниз». Вгору треба, каже вчителька, і «тільки до Європи».
– А що, в церкві сьогодні правиться? – запитує хтось у місцевому магазині в Жидичині.
У церкві не правиться. В церкву їде Петро Порошенко. Жидичинський монастир звик приймати поважних гостей. Обитель постала з руїни. А недавно прихожани ПЦУ повернули собі і місцеву церкву.
Історія боротьби за цей храм вражає. Роками було так, що український монастир і московський храм фактично ділили один двір. Відколи Україна стала незалежною, люди тут боролися за українськість храму. Не будували собі іншого: молилися у дворі навіть у мороз. З прийняттям томосу в цьому дворі змінилося багато що. Територію тепер не ділять дві парафії. А в церкві звучить українська молитва.
Порошенка зустрічають при брамі. Владика Михаїл, який ще не так давно приймав його у статусі Президента в луцькому соборі, та настоятель монастиря ігумен Костянтин Марченко з братією і духовенством. Найперше ведуть до церви, розказують історію і показують сліди від куль на стіні. Взимку священик із УПЦ Московського патріархату, який поруч мешкає і у якого «відібрали» церкву, стріляв з рушниці в людей посеред ночі.
Схоже, Петро Олексійович про це чує вперше і вражений. Заходить у храм, найперше йде до ікон. Згодом о. Костантин розказує про монастир і те, що ця обитель була створена за 150 (!) років до офіційного запровадження християнства на Русі.
Йдуть далі. На кухні монастиря згадують про вже звільненого губернатора Олександра Савченка. Кажуть, жидичинцям був гарною підтримкою і у складні часи дуже допомагав.
Порошенка в Жидичині приймають тепло. Люди чемні і навіть фотографуються обережно, ввічливо. Дякують і усміхаються. Дівчата нарихтували і гостинці. Монастирський мед з пасіки та букет лаванди.
- Оце – для Марини. Дуже хочемо, щоб він передав. Але не знаємо, чи вийде вручити, - розказує Юлія Дащук, колишня сільська голова Жидичина.
Але розчулили Порошенка тут навіть не букетом для Марини. Саме в Жидичині він вперше в житті вдарить у дзвони. І тільки приїде в Ківерці, візьметься про це захоплено розповідати.
Політик і справді піднявся на монастирську дзвіницю і разом із тамтешнім дзвонарем (ієродиякон Феодосій Воробей) «бив у набат», щоб «будити Україну».
Ківерці. «Ми не програли»
Тут на Петра чекав Петро Сидорук. Їхав на зустріч аж із Тростянця, села, що за кілька кілометрів від райцентру. Прочитав анонс, каже, вирішив, що «цікаво послухати». Петро – людина творча. Поет. Пише вірші і чекає свою збірку з поезій, створених за 20 років. От-от побачить світ…
Тим часом чоловік вирішив скористатися нагодою побачити Порошенка.
- Що я чекаю від Порошенка? Я чекаю повернення до того, що було за ці 5 років. Нам не можна втрачати те, що ми набули. Те, що відбувається останнім часом, особливо в Раді Європи, підкреслює, що Україна має докладати багато зусиль, щоб показувати, що вона є, що це держава, яка фактично є центром Європи і має бути в європейській сім’ї, - каже Петро Сидорук.
Порошенко зустрічався з ківерчанами «на тому ж місці». Не так давно він бував у цьому Будинку культури. Тоді тут був аншлаг, цього разу – людей менше. Але на місці мер Володимир Жгутов, голова РДА Валерій Ткачук. Кандидат у нардепи від «ЄС» в цьому окрузі Юрій Сковорода. Стрічають гостя.
Разом із лідером «Європейської солідарності» і його команда. Окрім Сковороди, тут і Надія Бойко, і Михайло Забродський, і Денис П’ятигорець, і Андрій Полтава. Останнього впізнають навіть ківерцівські бабусі.
– Я маю декілька повідомлень, – енергійно починає Порошенко промову в Ківерцях. – Перше, велика вам подяка за те, що ми з вами єдиною командою 5 років будували Україну. За те, що в надзвичайно складні часи ми з вами об’єднали зусилля і врятували Україну. Зірвали проект Путіна про малоросію. Бо один нічого не міг би зробити.
Друга позиція – це 21 квітня. 4,5 мільйона голосів, які були віддані за мене. У нас немає проблем. Ми не програли, але ми точно знаємо, що ми можемо розраховувати на ці 4,5 мільйона голосів, а зараз буде навіть більше. Значна частина з цих голосів – це Волинь.
Представляє «найкращих членів нашої сотні» (команду, яка стоїть поруч) та «парламентський спецназ «Європейської солідарності». Згадує Андрія Парубія, «який зараз на Волині і ввечері буде зі мною в Луцьку», Ірину Геращенко, яка зараз у Брюсселі і б’ється, щоб мінімізувати наслідки зняття санкцій з Росії при бездіяльності української влади».
Знову розповідає волинянам про легендарного генерала Забродського, про «фантастичну дівчину» Наталію Бойко, яка в 2014-му мала дуже престижну роботу в Німеччині, але покинула все і приїхала працювати в Україну, про блогера Андрія Полтаву, від якого «втікає вата», керівника волинського штабу і «людину, яку я особисто дуже люблю», Дениса П’ятигорця, кандидата івд ЄС у цьому окрузі Юрія Сковороду.
Луцьк. «Ми вас хрестили, ми вас і відспіваємо»
У замку Любарта перед брамою сидить 79-річна Людмила Філіпович. В руках – бандерівський стяг. Плакат зі шпалерів згорнула в трубочку і не показує. Він, каже про москалів, а тут така публіка, що то не для них.
Найвідоміша луцька мітингарка стежить за політикою і виборами. Каже, було б добре, щоб Порошенко і його партія пройшли в парламент, бо «треба комусь Опоблок тримати». Але «Голос» багато в нього голосів з’їв»…
Увесь концерт бабуся просиділа тут. Під кінець бігла з прапором за Парубієм і потиснула руку Порошенку. Точніше – він їй потиснув.
…У дворі замку – сцена. На ній «голос Євробачення» Тимур Мірошниченко оголошує пісню за піснею так, наче подає набої. Порошенка ще нема. Він підійде пізніше.
Незмінний ведучий агітконцертів Порошенка недавно був і в Ковелі на подібній сцені. Музичний супровід цього разу – за гуртом «Kozak System». Людей тут більше, ніж в інших населених пунктах. Але менше, ніж на фуд-фесті. Не дивно: політика – то не бургери…
Приєднуються до компанії і ще два кандидати у нардепи від ЄС в округах: Юрій Моклиця (округ 22), Сергій Кошарук (округ 21) та Сергій Григоренко (округ 19). Першим за Порошенка на площу перед замком у супроводі владики Михаїла (і потужної охорони) приходить голова ВРУ Андрій Парубій. На лацкані – церковна нагорода, яку щойно отримав від луцького митрополита.
Всі чекають, бо Петро Порошенко, який теж тут, звернеться до глядачів одного з каналів в режимі прямого влючення з Луцька. На фоні замка та лучан, які прийшли його підтримати. Далі дружно рушать на гостини до Любарта. Саме звучить пісня «Україну рятувати».
Але спершу в Брюсселі, каже
Він не згадує, чи вперше бачить ці стіни, чи ні. На сцену з Порошенком піднімаються не тільки політики, а й його діти і дружина Марина.
– Саша, Михайло, Євгенія… – оголошують молодших Порошенків зі сцени.
– Ого! І діти тут. Нічого собі! – жіночки під сценою одягають окуляри, щоб ліпше роздивитися.
Знову невеликий інцидент. Азовець із Луцька Олексій Кушнєр пробиває червону кульку одному з невідомих. У замку одночасно стоїть кілька людей з такими кульками. Це такий «привіт» Порошенку від скандального блогера Шарія, який провадить проросійську пропаганду в Україні. Луцькі хлопці кульки ліквідовують миттєво. Провокатори відходять у закуток, до кінця зустрічі зникають зовсім.
Петро Порошенко на луцькій сцені почувається впевнено і натхненно. На вечір обіцяли грозу, але хмари розійшлися. Він каже, без Божої помочі не обійшлося. Позаду вишикувалася команда. Поруч Марина. Перед тим, як приїхати в Луцьк, вона побувала в інклюзивному центрі в Підгайцях. Подивилася, як облаштований, поговорила з батьками дітей, які там займаються. Запевнили, що фонд Порошенка цю реформу відстоюватиме і надалі.
Найперше політик дякує зі сцени владиці Михаїлу і знову говорить про церкву, згадує Жидичинський монастир та історію тамтешнього храму і наголошує, якщо в Україні в ПЦУ перейшло трохи більше 500 парафій, то тільки на Волині – 108.
Запевняє, що не дозволить перейменувати проспекти Бандери та Шухевича в Києві на совєтські назви.
- Для нас Бандера – то символ. Але і Москва – то символ (а проспект Бандери пропонують назвати Московським), тільки інший… Сьогодні вони збираються винести на референдум питання про те, на яких умовах відбудеться капітуляція (!) України у війні з Росією. Моя позиція – ні на яких! Мене сьогодні судять за те, що я віддав наказ про контрнаступ армії. А тоді ми звільнили дві третіх Донбасу! – каже Порошенко.
Але провокації не вдалися
У натовпі кілька людей починає кричати: «Іловайськ! Іловайськ!». Дивно, бо один із них – Олександр Шума (чоловік був у камуфляжі) довгий час пліч-о-пліч із самооборонівцями на луцьких вулицях збирав гроші на армію з початком війни. Чоловік говорить російською.
«Вогонь на себе» тут бере нині в.о. головного поліціянта Волині Сергій Козак. Починає розмовляти з чоловіками. Він був командиром тербату «Волинь», йому є що сказати про війну. Поки Петро Порошенко виступає, чоловіки дискутують, зрештою, замовкають.
Один за одним звертаються до присутніх зі сцени і представники команди лідер «Європейської солідарності». Андрій Парубій, Андрій Полтава, Юрій Моклиця…
А підсумував цей приїзд Порошенка на Волинь і гучну презентацію його команди Денис П’ятигорець.
- Я стояв, слухав і думав: ну, що додати, що ж додати? А в голові крутяться останні новини… Новини, які мене приводять в шок. Вже тут говорили про здачу позицій Станиці Луганської. Згадували обшуки у волонтерів. Вибачте, я волонтер з травня 2014-го. Був в Дачному в 51-й бригаді, я возив туди контрабандний товар! – не приховував емоцій кандидат у нардепи. – Я возив бронижилети, підпільні, зроблені на заводі, який належить регіоналу в Мелітополі. Карайте мене за це! Прихоьте! Арештовуйте! Але пам’ятайте: я на Волині і це край партизанської слави!
Люди аплодують.
* * *
Про ворогів, з яким сьогодні воюють, вони кажуть коротко: «Ми вас хрестили, ми вас і відспіваємо». Хто ворог? Однозначно: Москва, Путін. Просять голосувати «в десятку», бо партія 10-та у списку. Під завісу виконують «Ще не вмерла…» і гучне «Слава Україні!» будить замок, якому вже час і подрімати.
- Луцьк, ви найкращі! – гукає Порошенко і йде в люди.
А там - селфі, обійми. Коли він сідатиме в автомобіль, народ скандуватиме: «Дя-ку-є-мо!».
Текст: Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото: Ірина КАБАНОВА.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.