Юрій і Яна – львів’яни. Та познайомились не в рідному місті, а під час відрядження у Луцьку. І згодом, обираючи місце для своєї сім’ї, вирішили, що будуть жити саме тут.
Кажуть, у такому рішенні було зовсім трошки романтики, більше – прагматичних «плюсів». Бо місто – без хаосу, тут вдається без поспіху все встигнути, а життя в «Струмочку», де поселилися, нагадує американські серіали з дитинства…
«Ми так ділимо територію: наші таунхауси – це Мелроуз, а котеджі поруч – це Беверлі-Хіллз», – жартує господар.
Аби подивитися, яке воно – «кіношне» життя під Луцьком і розпитати, як живеться ексльвів’янам на Волині, ми попросилися в гості до родини Юрія Вахули.
«Не хотів, щоб сиділи в чотирьох мурах…»
Зустрітися домовились в обідню пору. Біля брами на вході в «Струмочок» – охоронець. Він уже в курсі про наш візит, проводить і показує, де мешкають Вахули. Їхня оселя – наприкінці вулиці, тож дорогою вдається добре роздивитися навколо.
Широка вулиця вимощена бруківкою і чиста-чиста, ніби щойно підметена. Таунхауси один від одного розділяють низькі білі паркани, поруч з якими – дитячі велосипеди, іграшки… Тихо і дуже сонячно. Пригадалися елітні будинки в «царських» селах під Луцьком… не порівняти. Відчуття, ніби йдеш якимось каліфорнійським передмістям, а не волинським селом.
«Коли ми вперше сюди попали, отут усюди було тільки поле», – назустріч виходить господар. «Відмотуючи» спогади, сам ніби дивується, як за короткий час тут виросло ціле містечко.
«Але я собі чітко уявляв, яким все буде, до найменших дрібниць. Навіть вчора повертався додому, оглянувся навколо: десь грають в бадмінтон, поруч катаються на скейтах… Саме таку «картинку» я малював в уяві, коли думав про місце, де має жити моя сім’я», – пригадує Юрій Вахула.
Заходимо в будинок. З порогу на руки до тата вистрибує дворічний Данилко і не приховує радості від того, що обіцяні «тьоті» таки прийшли 😊.
Юрій знайомить нас із малюком і дружиною Яною. Відразу напрошуємось на екскурсію будинком.
«Перепланування не робили, бо розташування кімнат сподобалося. А загалом ремонтом у нас займалася Яна», – каже господар.
На першому поверсі – простора вітальня, санвузол, коридор із сходами нагору і кухня.
«Дизайн кухні сам намалював. Просто на стіні олівцем накреслив, що і де має бути. Майстер сміявся, що ще такого підходу до вибору кухонних меблів не бачив», – пригадує Юрій.
На другому поверсі – три кімнати: спальня, гостьова та дитяча, коридор і ще одна ванна кімната. Усі кімнати – світлі, а меблів – мінімум.
«Якось були в гостях у друзів і я звернула увагу на світлі кольори, в яких був оформлений їхній будинок. Відразу зрозуміла, що хочу саме так: щоб мій дім був якомога світлішим. Батьки, коли вперше прийшли сюди, то жартували, що їм це нагадує стоматологічний кабінет», – сміється Яна.
Господар запрошує на терасу: каже, внутрішній дворик – це перша причина, чому вибрали цей таунхаус.
«Я дуже хотів таке житло, щоб я міг поїхати на роботу і бути спокійним за те, що моя сім’я захищена і в гарному, затишному місці, а не замкнуті в чотирьох мурах», – розповідає.
Ділянка за будинком – невелика, але вмістилося багато: місце для грилю, садові м’які крісла, надувний басейн, і при цьому у центрі лишився великий газон, засаджений травою. Під парканом – кущі малини, а на клумбі замість квітів – базилік та петрушка. І гарно, і практично.
«Кров взяла своє і став ковалем»
Поки оглядали внутрішній дворик, Яна накрила стіл на терасі. Сам стіл – оригінальний, із масивного дерева, а посередині – мармурова плита. На запитання, де купили, Юрій усміхається: ніде. Бо зробив сам.
«Зайшов якось в «Леокераміку», побачив цей кусок плити і – все. Кажу: «Дівчата, я звідси без нього не піду!». Продавчині не знали, що робити, бо ж – зразок, не продається. Але наступного дня передзвонили, щоб приїжджав. І от з’явилася ідея зробити з цієї плити стіл», – розповідає господар.
Юрій – майстер із виготовлення виробів з металу і немало зробив у домі власними руками.
«Багато років я працював за кордоном. Поїхав в Італію, коли мені було ще 19 років. Перепробував багато робіт, але, напевно, кров взяла своє і став ковалем», – усміхається. Пояснює: на Львівщині є два села, які розташовані поруч – Ковалі і Вахули. Юрій впевнений, що десь звідти – його коріння.
«Працював ковалем, потім «підріс» до управляючого майстернею. Але жити за кордоном непросто. Постійно тягне додому. Постійно телефонуєш рідним… » – каже.
Він переконаний: зараз в Україні є багато можливостей заробляти такі ж гроші, як і за кордоном. І свою можливість на рідній землі Юрій Вахула, схоже, знайшов. Обираючи собі житло, натрапив на людей, з якими захотів працювати. Зараз він очолює відділ із виготовлення виробів із металу Будівельної компанії «Інвестор».
Коли метал перетворюється на мистецтво
«А що це за «58» на стіні? У вас же ніби інший номер будинку…» – продовжую роздивлятись навкруги, і помічаю цифру, викладену саморізами.
«В Італії є таке повір’я, що цифра «58» захищає від комарів. Вона може бути зроблена з будь-якого матеріалу чи від руки намальована, але саме «58»… Привезли в Україну цю традицію, побачимо, чи приживеться», – пояснює господар.
«В це складно повірити, але в нас біля дому дійсно немає комарів», – підтверджує слова чоловіка Яна.
Розпитуємо більше про життя закордоном. Чим відрізняється? Як зробити оту омріяну Європу в нас?
Юрій задумується. Каже, що українцям найбільше заважає дві речі: алкоголь і бажання «халяви».
«От гляньте на цей стіл. Насправді, для того, щоб зробити його рівним і якісним, або зробити як-небудь і кривим – потрібно рівно стільки само часу. Але приходять на роботу хлопці – молоді, ще не зіпсовані, ніде не працювали – і у них вже таке ставлення: а для чого я маю «напрягатися»? За кордоном такого немає, це – український менталітет. І треба це ламати, змінювати. Треба вчити молодь: якщо берешся – то роби так, щоб потім гордо було казати: «це – моя робота!» – переконаний Юрій.
Каже, що саме у такому ставленні до роботи і «зійшовся» з колективом «Інвестора». Тут зустрічають «на ура» всі творчі ідеї і робота з металом перетворюється на мистецтво.
Одним із прикладів такого спільного «польоту фантазії» стала металева скульптура, яку нещодавно встановили на території Житлового комплексу «Супернова». На ній зображена куля, яка пробиває стіну. «Як символ того, що ми ламаємо стереотипи», – пояснює коваль.
* * *
Після інтерв’ю господарі вийшли на вулицю провести нас. «Ми говорили про Європу, – каже Юрій. – Дивіться: чим тут не Європа?». З усмішкою оглядається навкруги, на залитий сонцем «Струмочок».
«В Італії я бачив, як купа українців, які прожили там багато років, хочуть повернутися додому, але вже не можуть. Завели там сім’ї, народили дітей… І я сказав собі: досить, вертайся. Треба шукати себе і будувати своє життя тут, вдома», – підсумував нашу розмову.
Спілкувалася Людмила ЯВОРСЬКА
Фото: Ірина КАБАНОВА
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.