Луцький скульптор Микола Головань розповів, як і коли почав будувати свій «будинок із химерами».
Історію створення одного із «Чудес Волині» він розповів Оглядачу.
Микола Головань розповів, що в юності підробляв вантажником, газетним художником, натурщиком. Крім того, займався творчістю, відвідував спортивну секцію. «Сильний, м'язистий був – в цирку номер дали, виступав на брусах!» – посміхається чоловік.
По завершенню навчання Микола Головань повернувся в батьківський будинок, збудував майстерню, сам розписав, виклав мозаїку.
«То був мій час свободи. Посиденьок з друзями і грандіозних планів, – згадує майстер. – Але батько помер, хата спорожніла. Потім її знесли, мої мозаїки пішли під бульдозер. І я зрозумів: найщасливіший час пішло з ними разом».
По тому Микола Головань запропонував міському парку оформлення своїми творіннями. У тиждень видавав по дві скульптури. «І за все заслуги «виходив» в міськраді ділянку землі, – розповідає. – Там було болітце з хащами, але я завжди мріяв жити біля річки. Летів, як на крилах, писати заяву. Сплатив 19 рублів збору, і дали дозвіл на будівництво».
Проект зробив відомий волинський архітектор Ростислав Метельницький. Поки залагодив усі формальності, чимало побігав з могоричем, згадує майстер. У 80-му нарешті заклали фундамент.
«Півтора метра вирили і цоколь на метр у висоту – річка поруч, болотистий ґрунт, – описує складності процесу Головань. – Потім ще шукав по полях некондиційний бетон на закидку – тоді за п'ятірку можна було завантажити ним КамАЗ і привезти. Рідким доливав. Всього на фундамент пішло 200 тонн».
У 80-х не те що крани-маніпулятори – цегла була рідкістю. Виписати будматеріали проблематично, кожну дрібницю треба було дістати. Цеглу Головань роздобув, коли зносили казарми. Робочих найняв, проте звільнив, бо погано працювали. «Думаю, я речі серйозніші робив, і цьому навчуся», – пригадує він. І став сам зводити будинок по камінчику.
38 років минуло, а всередині будинку все ще склад і майстерня, він практично безлюдний. Але господар задовольняється мінімумом і кожну хвилину присвячує роботі. Зібрав малюнки покійного сина-коваля, готує експозицію для виставки. Із задоволенням екскурсії приймає – каже, у нього вже вся Європа побувала і Америка.
На матеріали підкидають час від часу гроші добрі люди. Володимир Павлік, місцевий громадський діяч, письменник і близький друг Голованя, відвідує його майже щодня і не з порожніми руками. Скоро, каже, презентує книгу про великого скульптора, а поки кожен день записує його висловлювання.