Ветеран Андрій Стасюк, уродженець селища Маневичі, на момент початку повномасштабного вторгнення перебував за кордоном, але повернувся, щоб стати на захист України. Служив у морській піхоті, виконував бойові завдання в Авдіївці, де зазнав легкого осколкового поранення. Згодом, під час евакуації, ворожий снаряд влучив йому в руку, що призвело до її втрати.
Суспільному ветеран розповів: після демобілізації не знав, що робити у цивільному житті. На кошти з компенсації за поранення купив 3D-принтер та почав робити різні деталі для оборонної промисловості.
— Розкажіть, з чого все почалося і чому саме зупинилися на 3D-друку?
Цей напрямок я обрав досить спонтанно. Побачив в інтернеті, що є ось такі принтери, що ось таке вони виробляють. На початку я думав займатися цим, тобто комерційно, розвивати якось свою справу. Зупинився на цьому, тому що там потрібні мінімальні такі рухи, для чого не потрібно дві руки.
В четвер я собі придумав, що я хотів би принтера. Пройшли мені кошти за поранення в п'ятницю. Відразу в той день заказав принтер. В неділю він приїхав і з одним почав робити те, що для мене було цікаво, те, що я бачив.
Докупив ще два принтери, бо я розумів, тобто що одного мало. Потім я взнав, що є така спільнота "ДрукАрмія", де кожен цивільний може зареєструватися і допомагати армії безпосередньо виробами, які виготовляє 3D-принтер. Це — системи скидів, хвостовики, накольники, детонатори, корпуси, ребери. Це все використовується в дуже масштабних цілях. Потреби є, на жаль, більші, ніж є можливість.
— Які ваші потужності? Чи можемо говорити про те, наскільки багато ви можете надрукувати та від чого це залежить?
Потужності в мене кожного місяця зростають завдяки небайдужим людям, які бачать, що я роблю, в яких кількостях я роблю. Буквально цими днями придбав ще наступні два принтери. Один принтер був куплений на кошти зібрані зі збору. Другий принтер подарував колишній військовий, який вже звільнився. Він хотів би якось допомогти війську. Передав мені свої кошти, також його особисті, на придбання принтера.
Ці принтери легкі в роботі. Не потрібно як з іншими принтерами бігати з флешкою від комп'ютера до нього. Це все підключається через Wi-Fi, це все повністю можна моніторити через телефон.
Зараз ми сидимо говоримо, на цей момент близько 40 хвостовиків я виготовляю за 10 годин. За добу можна робити до сотні хвостовиків на вже такі більші дрони, які справді приносять результат. І хлопці скидають мені головне цей результат відео. Як це все працює? Після цих відео хочеться робити ще більше. А приблизно один принтер в добу може з'їдати кілограм матеріалу. Але це залежить, яка деталь друкується.
— Скільки вартує кілограм цієї сировини, цього пластику, з якого друкують, і скільки вартує сам принтер?
Кілограм сировини вартує 300-350 гривень за кілограм. Принтер коштує 16-16,5 тисяч гривень з доставкою. І якщо в грошовому еквіваленті, то це 45 тисяч гривень потрібно, щоб на місяць забезпечити один принтер.
— Чи допомагає вам це заняття, 3D-друк, соціалізуватися, якось знайти себе в цивільному житті після війни?
Після поранення, після того, як мене списали, я не хотів, щоб мене списували. Я пройшов ВЛК в Одесі. Я просив залишити мене, я міг би робити щось, наприклад, за кермом чи підносити щось, возити.
На жаль, для мене місця не знайшли. І я більше як пів року не міг знайти себе. Тобто це було дуже важко морально. Бо думки просто зжирають тебе зсередини і такі ці флешбеки, сни і коли ти просто на самоті — це дуже важко перенести. А зараз завдяки цьому, що я займаюсь, немає часу, скажемо так, про негативні думки.
— Розкажіть, що робили до повномасштабного вторгнення і де вас застала ця звістка про напад Росії на Україну?
До повномасштабного вторгнення я жив та працював в Чеській республіці. Там була дружина, дитина. У нас було в порядку. Проснувся я приблизно о пів на восьму ранку від того, що дружина каже: "Андрію, почалась війна". Пішли такі перші кадри цивільних, які загинули, які нічого поганого не зробили особисто для російської армії.
Я зайшов в мілітарний магазин, купив бронежилет, каску, берці і одяг теплий. Всі BlaBlaCar, які викидались, буквально протягом двох хвилин були забрані. Хлопець їхав з Рожища і забрав мене в Празі.
Це було 1 березня, я почав штурмувати військкомат, мене не брали. Все ж таки мені дали повістку, сказали, що ми тобі зателефонуємо і 17 числа дзвонять мені, що на відправку їдемо.
— А як саме ви потрапили в 36 бригаду та отримали поранення?
Ми пройшли навчання на полігоні, базову військову підготовку. 90% було добровольців, нас забрали в 36 бригаду морської піхоти. Потім пройшли підготовку з британськими рейнджерами, злагодження в Польщі. Після того відразу ми у Покровськ. Моє відділення заходило найперше, міняти 115 бригаду за населеним пунктом Опитне.
Це був перший бойовий досвід. Ми заходили вночі маленькими групками і там тримали оборону протягом восьми днів. Буквально на третій день я здав свій пост і повертався до свого рюкзака. Я хотів чи перекусити, я не пам'ятаю, чи води попити. І буквально не доходячи 3 метри був приліт з танку. Далі були обстріли і артилерія, і гелікоптер, там були некеровані авіаційні бомби, гради, все було.
Я тоді отримав контузію. Через декілька днів поїхали на лікування. Після лікування я повернувся знову ж таки на позицію. Але в мене був тотальний розрив задньої хрестоподібної зв'язки на правому коліні. І це було зимою дуже проблематично ходити. Мені все ж таки потрібно було оперативне втручання до нього. Я поїхав з направленням. Поки підготовлювались документи, виходив на бойові неодноразово.
Якось заступив на чергування, стояв і чую — дрон. Тоді скинули гранату, я впав на землю і отримав тоді легке осколочне поранення. Мені надали першу медичну і я вирушив до евакуаційної точки, звідки нас забирати. Там ми зустрілися з одним бійцем, ми навели один на одного зброю, бо не розуміли, можливо, ДРГ. Коли ми зрозуміли, що ми є ті, ким ми називаємося, кажемо: "Ходімо в бліндаж, тобто краще йдемо в укриття".
І просто я роблю перший крок і я віддавав йому зброю, його рушницю, в нього була рушниця, щоб збивати дрони. І я йому віддавав зброю і просто в цю секунду, так би мовити, доля секунди я почув, що воно летить.
Було пряме влучання в руку. Лежачи бачу ногу, що в мене нога розірвана. Я не відчув попадання взагалі. Фух, я перелякався, але добре, що я не розгубився. Турнікет в зуби, звернувся і просто поповз до хлопців і кричу: хлопці, права рука, права нога, поможіть!
Вони мене опустили вниз, наложили мені турнікет, я втрачав свідомість. Дуже великий респект хлопцям. Приїхав швидко евак. Мене евакуювали в село, в селі зробили першу ампутацію. Далі була друга ампутація і в Луцьку мені вже відрізали третій раз. І залишився я з таким шматком руки.
— Як ви справляєтесь в побуті: одягнутися, кермувати машиною?
Можу робити все і дрова рубав і різав. Звичайно, незручно справлятися зі шнурівками, незручно справляти з миттям посуди. Коли ти миєш тарілку, вона просто танцює-танцює по самій раковині.
Керую автомобілем не автоматом, а механіка для мене це взагалі не проблема Я займався сферою будівництва після поранення, коли мене привезли у лікарню я тоді дуже сильно заплакав, бо в мене була така думка: як мені жити далі? Що мені робити? Я розумів, що в будівництві все.
— Проти вас в Росії заведена кримінальна справа. Що це за історія?
Вона (кримінальна справа — ред.) заведена на всіх військовослужбовців 36 бригади морської піхоти. Майже на всіх, тому що наші списки були злиті у Росію. Після навчань в Польщі, не знаю, чи взнали, хто це зробив, чи не знали, хто це зробив. Я не розумію, чому вони відкрили справу, оскільки там, де ми були там уже цивільних не було.
— Повернемось до соціалізації. Можливо, ви маєте якісь поради для ветеранів з ампутаціями?
Людям, які втратили кінцівки, хочу сказати, щоб вони не здавалися, негатив завжди буде. Є прекрасні реабілітаційні центри, куди треба, якщо є проблеми. Це дуже тяжко на голову, справді, морально тяжко. Тяжко це пережити, тому що ти стараєшся якусь там копійку вкинути, чи їжу, чи ліки, чи купити щось придбати, передати волонтерам. А потім ти читаєш новини про те, в кого і скільки грошей знайшли — після цього, звичайно, криша їде насправді.
— Ви казали, що у вас є дві життєво важливі позиції. Які саме?
По-перше, у будь-якій ситуації залишайся людиною, а друге — завжди починай з себе. Я почав з себе, я принципово не даю ні копійки ніякої, щоб дати якісь там кошти в корупцію.