Луцький радіоведучий Андрій Зубенко належить до тих радійників, якого знають не тільки за голосом. Він часто працює ведучим на різних заходах – фестивалях, богатирських іграх, концертах. А ще – на корпоративах та весіллях.
Колись Андрій Зубенко у вільний час грав у КВН, а зараз присвячує його дружині та сину. Навіть улюбленому заняттю – перегляду фільмів – став виділяти менше часу.
Ведучий розповів «Першому» , як співав у прямому ефірі та відпрошувався у дружини в кінотеатр, чому ніколи не зареєструється у Фейсбуці, більше не гратиме роль Діда Мороза та коли на сцені відчуває себе пастором.
«Іноді відчуваєш себе тітонькою совою з мультфільму»
На радіо Андрій Зубенко працює зі студентських років. Спочатку робив програму про КВН на радіо «СіД FM», а потім його запросили туди працювати. З часом «доріс» до директора радіостанції.
* * *
«Коли я тільки починав працювати, у мене були проблеми з прізвищами футболістів. Я тоді спортом менше цікавився. Так наголоси плутав!
Інколи буває, що набираєш темп і на якомусь слові «спотикаєшся». А бувають прізвища як Нкртчян, Джигаушвілі, Папуанашвілі… Коли в Китаї була олімпіада, там таке було! А у філіппійців прізвища як почитати – ооо, зо сміху можна померти».
* * *
«Найсмішніше проводити інтерв’ю було з «OT VINTA». Вони це робили таким чином: сидить серйозний Юра Журавель, а всі інші хлопці – навпроти, взяли собі один мікрофон. Ми з Юрою говоримо, а вони нам в ефірі починають заважати: «Давайте покричимо? Весело як! Га-га-га!»
Ми намагаємось хоча б на початку на якісь серйозні теми поговорити. Він говорить, говорить, а тоді каже: «Ну як з такими придурками можна працювати?» (сміється – Авт.)
* * *
«Запам’ятався ефір з Андрієм Хливнюком. Гурт перед тим довго виступав, потім хлопці всю ніч їхали... Андрій опустив мікрофон, сперся на руку і напівлежачи на столі провів півефіру. Збоку кава стояла – міцнюча така. Він був флегматичний-флегматичний. Намагався тримати, але видно було, що дуже втомлений був».
* * *
«Весело було з «Пікардійською терцією». Вони зайшли всі, а говорив тільки Андрій Капраль. Славко Нудик, який на «Львівській хвилі» вів передачу, сидів і протягом всього інтерв’ю роздивлявся кімнату. Кажу: «Славко, хотілось би з вами порозмовляти». А він: «Нехай Андрій говорить, мені і так нормально».
* * *
«З Кузьмою дуже цікавий ефір був. Його вів Артем Дикий. Ми зі сміху вмирали, коли слухали той ефір, а він в перервах ще й анекдоти розказував. Коли я Кузьму побачив, мене здивувало, який він високий. І при цьому який простий був: футболка, шорти і сандалі».
* * *
«Віті Бронюку я заспівав акапельно в ефірі на мелодію пісні «Вийду на гору крутую»: «Вийду я на сцену в «Промені», заспіваю пісню про оленів, про оленів, про олЕнів, заспіваю я пісню веселу». Вітя трохи офігів. Сказав: «Ого». Я навіть сам від себе не очікував».
* * *
«У кінці 90-х чогось така мода була – подзвонити, привітати, а тоді в кінці матюкнутись. Зараз якщо хтось в ефірі матюкнеться, трохи себе тітонькою совою з мультфільму відчуваєш: «Діти, так не можна робити, це не дуже гарно (відтворює голос сови – Авт.)».
«Щоб я сидів в Інстаграмі і хтось за мною стежив?»
Андрій Зубенко каже, що не зареєстрований в жодній соцмережі, бо нема часу. Зате він приходить з роботи і бавиться з сином. Якщо ж його сторінка колись з’явиться у Фейсбуці, там не буде навіть фото. Ведучий користується тільки електронною поштою. Найбільше дратується, коли на зустрічі люди сидять в соцмережах замість того, щоб спілкуватись. А ще не розуміє, коли люди встигають писати великі пости.
* * *
«Я з дружиною часом сварюсь. Вона каже: «Я така втомлена, така втомлена». І сидить в соцмережах. «І від чого ти втомилась? – питаю. – Всіх відлайкала?»
А ще більше мене дратує, коли ти засинаєш, і тут: «Пумк!» Думаю: «Що це?» Іноді плутаю Вайбер з Фейсбуком. Кажу жінці: «Я зараз Wi-Fi виключу!» Я як буркотливий дід: «Спать, спать пора!»
У неї там робочий чат з колегами. От що вони там вночі пишуть? Таке враження, що в них родин нема. От літо було, сезон закруток. Хай би помідори катали!» (сміється – Авт.)
* * *
«По Вайберу ідуть якісь спами. У Фейсбуці щось лайкнули. Поширили ваш допис. Ааа, дякую тобі людино! Вам відповіли і підморгуюють. Ооо. В Інстаграмі за вами стежать. Такий-то написав таке-то на такій-то сторінці. Хтось поширив свій допис у 15 групах. Ну нехай поширює! Начорта воно мені треба?! Щоб я сидів в Інстаграмі і за мною хтось там стежив? Не буде такого».
* * *
«У Фейсбуці всі якось шаблонно пишуть. «Шок!» «Терміновий репост!» «Максимально!» Ну аякже, ну як без цього! Добре, якщо це стосується якоїсь важливої новини, збору коштів. А коли там починається якась мура… А коли в новинах пишуть те, що взяли з поста – я вбити готовий. Ну що це таке?
Коли політолог чи аналітик написав змістовний пост, корисно його почитати. А коли це «Обурений пост волинянки про якість обслуговування в маршрутках», то зв’яжіться з тою жінкою, ще щось розпитайте. Подзвоніть перевізнику, спитайте: «Якого чорта в тебе таке робиться?»
* * *
«Мені страшно за сучасну молодь. Якби ж вони тільки обмінювались домашніми завданнями! А там же іноді буває, що другокласницям збочені дорослі пишуть неоднозначні меседжі».
«Мій син полюбляє Гройсмана»
Андрій Зубенко за освітою політолог. Коли був студентом, хотів працювати за спеціальністю. Після практики в облдержадміністрації бажання працювати в таких органах зникло.
* * *
«Те, що я свого часу вступив до «Руху нових сил» Саакашвілі, я вважаю помилкою. Коли я навчався, наш тодішній завкафедри завжди казав, що політолог має бути над усіма політичним перипетіями, тобто він не має належати до жодної політичної партії. Для мене це завжди було важливим. А тоді щось перемкнуло в голові і вирішив все ж таки спробувати себе в партії. Але виявилось не те, що уявляв».
* * *
Я не став політологом за фахом, але свої знання використовую на радіо, адже беру багато інтерв’ю в політиків».
* * *
«Маю певні симпатії до Володимира Гройсмана, бо його полюбляє …мій дворічний син (усміхається – Авт.) Коли він бачить його по телебаченню, перестає бешкетувати, підходить до телевізора і стоїть дивиться. Мене такі моменти завжди веселять. Після того, як виступив Гройсман, він може навіть якийсь час спокійно поводитись.
Я хотів перевірити реакцію сина, коли кілька тижнів тому на ICTV був виступ прем’єра. Я сказав малому: «Так, синок, сьогодні твій вечір». Включили. Син просидів півінтерв’ю нормально, а потім почав бігати по квартирі. І причому побігає, стане послухає і знову бігає».
«Син радійників не хоче говорити»
Із сином Устимом Андрій Зубенко намагається проводити якомога більше часу. З ним грається, дивиться мультики, читає йому казки. Напам’ять знає всі вірші в абетці, бо малий просить їх постійно читати. Каже, що син непосидючий, навіть машинками рідко грається.
* * *
«У сина є улюблена іграшка – пластиковий тазик. Він його перевертає, стає, як на тумбочку, і просить взяти його за руки, щоб зійти. Тазик може перевернути, сісти в нього і дивитись телевізор. Бабуся йому купила коника. Але ні, коник не підходить. Найкращий замінник – швабра».
* * *
«Син хитрий. Ми його кладемо в ліжечко, а він вночі встає і приходить до нас в ліжко. Або хникає, щоб його до себе поклали. Часом просинаюсь від того, що він мене своєю долонькою по обличчі гладить. А ще любить, щоб мама співала йому колискову. Коли вона засинає, він її будить. Ніби хоче сказати: «Чого не співаєш? Співай!»
* * *
«Син радійників не хоче говорити. Він діє за принципом: я покажу пальцем і ви зрозумієте, що я хочу печиво. Може привести мене за руку в кімнату і показати на пульт, щоб я включив йому телевізор. Іноді, як просинається, каже: «Де я, де я». Коли бабуся через Вайбер дзвонить, щоб подивитись на онучка, і зв'язок переривається, він каже: «Баба, ти де?» Чекаємо, коли нарешті скаже «мама» і «тато».
«Ніяких Дідів Морозів!»
Андрій Зубенко працює тамадою на весіллях та ведучим на корпоративах. Розповідає, що казуси стаються постійно.
* * *
«Був випадок на весіллі – викрали молоду. Її подруги прийшли молодому подорожче продати. Молодий був якось не дуже налаштований на торги. Розкрутили його тільки на випивку та закуску. Пішов. Хвилин 20 не було. Приніс не те що бутерброди – палку ковбаси, сир, хліб. «А нарізати? А чарки де?» Пішов приніс ножа. Порубав по-холостяцьки на величезні шматки. Віддали наречену, забрав її і щасливий пішов».
* * *
«На одному весіллі були хлопці з Азербайджану. Народний артист України Василь Чепелюк виконав для них азербайджанський гімн. Тут у мене щелепа відвисла. Я вперше чув таке на весіллі».
* * *
«Якось на корпоративі сказали, що хочуть, аби Дід Мороз прийшов їх привітав. А самі сидять налигані. Тут олів’є, оселедець, там горілка… Ну так воно дико виглядало. Дитинство в одному місці заграло.
Зараз я кажу: «Ніяких Дідів Морозів! Ну давайте Санта Клауса, святого Миколая, але не Діда Мороза. Я сам не хочу. Я хлопець не маленький, мені костюм важко знайти, щоб і по довжині нормальний був, і в плечах не тис, і шапка була по розміру».
«Відчував себе пастором в церкві»
Часто ведучого можна побачити на різних фестивалях та змаганнях. Каже, що раніше було без різниці, що проводити, а зараз більше подобається щось офіційніше – академія до Дня міста, зустріч севастопольської бригади тощо. Сподобалось бути князем Вітовтом на «Князівському бенкеті».
* * *
«На заходах ти бачиш публіку, а на радіо ти її уявляєш. На радіо є часові обмеження, а там – постійні побажання організаторів: «Тягни час!»
* * *
«На концерті Романа Скорпіона на Світязі я тягнув час, як міг. Відчував себе, як пастор в церкві: «Роман Скорпіон прийде і буде світло, і буде пісня!» А люди дивились на мене: «Гдє же?!»
І тут він іде. Всю поліцію Шацького району зібрали, щоб завести його від дороги до сцени. Я дивувався з тих людей. Їх прийшло більше, ніж на богатирські ігри! А якби там був Олег Винник, треба було б сцену розвернути до Світязя і на другому березі стояли б люди!»
* * *
«На фестивалі національної кухні все було добре, а потім дощ як лупане! Люди порозбігалися, а я стою сам на сцені. Вони по палатках спонсорів поховалися і слухають, що я ж буду говорити. Борщ тоді безплатно роздавали. Наші люди, хоч і мокнули, а в черзі стояли».
* * *
«У Нетішині відкривали супермаркет, розігрували телевізор. Виграла одна жіночка, а додому не було кому занести. Несу я їй той телевізор. Вона мені розказує, що син вчиться в Києві, сьогодні приїде, оце пішла скупитись, щоб йому щось приготувати, а тут ще й телевізор виграла. Вона побігла на кухню стіл накривати. Я кажу: «Ні-ні, нам їхати треба». Шматочок сиру взяв і все».
«КВН не дивлюсь давно»
Андрій Зубенко колись був учасником популярної КВН-команди «Літри». Про повернення в цю сферу поки не думає. Мовляв, тоді треба кидати радіо. Щоб виступати в складі команди, треба її розкручувати, а не тільки добре жартувати.
* * *
«КВН вже не дивлюсь давно. Після того, як почалась війна, він став заполітизованим, нецікавим і несмішним.
Добре, що з’явилась «Ліга сміху». Її намагаюсь дивитись. Якоюсь мірою це той самий КВН. Але все одно це щось своє. Є прикольні команди».
* * *
«Мій кум хотів робити школу КВН. Він зіткнувся з проблемою, що нове покоління не знає, що це таке».
«Нащо мені реклама? Мене і так всі знають!»
Перш, ніж стати ведучим, Андрій Зубенко був менеджером з реклами на радіо. Часто стикався з тим, що люди відмовлялись від чогось креативного, бо звикли до чогось іншого.
* * *
«Одні клієнти мене взагалі добили. Замовили рекламу. Ми придумали ролик. Я розумів, що нашими силами ми такий не запишемо, домовився з другом з Києва про запис на його студії. Реакція замовників: «А що, ролик не буде писатись в Луцьку? Тоді нам не треба». Ну це що за підхід такий?»
* * *
«Часто, коли пропонував рекламу, казали: «А нащо мені реклама? Мене і так всі знають». «Так у вас нікого в закладі нема!» – кажу. «Ну і що? Я в центрі, до мене і так всі прийдуть».
«Коли 175-й раз дивишся фільм, придумуєш варіації діалогів»
Андрій Зубенко любить фільми та книги. Давно хоче почитати «Інферно» Дена Брауна та «Кров кажана» Василя Шкляра, проте не має часу.
* * *
«Читаю синові казки. Тільки почну, а мене на сон хилить. Син теж розуміє, що тато не дочитає до кінця, закидає те діло і починає бігати».
* * *
«Колись із сином намагався подивитись фільм. Він постійно бігає, на мене вилазить. Тож кіно я дивлюсь, коли всі лягають спати».
* * *
«В Устима є три улюблені мультики: «Крижане серце», «Рапунцель» і «Ваяна». Коли ти 175-й раз дивишся «Крижане серце», то вже починаєш собі варіації діалогів придумувати. Бабуся, коли приїжджає, теж змушена дивитись цей мультик. Вона вже казала: «Ну скільки можна?»
* * *
«Якось кажу дружині: «Відпусти мене в кіно». Вона каже: «Візьми Устима». Я їі: «Здрастє! Ти уявляєш, як це буде в кінотеатрі? По-перше, він може темряви злякатись, по-друге, він може підбігти до екрану». Один раз мені таки вдалося вмовити дружину, я пішов на «Месники». Ооо. Я тоді душу відвів. Я всі титри просидів (сміється – Авт.)».
Текст: Наталя ХВЕСИК (Перший)
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ (Перший) та Павло БЕРЕЗЮК (для Першого)
Передрук заборонений.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.