Учитель історії, очільник Ржищівської гімназії Мар’янівської територіальної громади Луцького району Володимир Шанковський у перші дні війни став у стрій тих чоловіків, які до Перемоги захищатимуть Україну із думкою: якщо не я, то хто?
Історію захисника розповідає газета «Волинь».
На пекельній межі між Луганщиною та Донеччиною не лише за вчительський професіоналізм, а й за повагу до побратимів та готовність бути лідером у школі запеклих боїв бійці 50-го батальйону 100-ї окремої бригади територіальної оборони відразу охрестили його фронтовим Директором.
Цьогоріч 12 червня Володимир Іванович на «нулі» зустрів своє 50-ліття.
У рішенні лідера шкільна родина не сумнівалася
«Був на роботі…» – каже лаконічно Володимир Іванович про своє чергове бойове завдання на передовій. При цьому так привітно усміхається з екрана телефона, ніби прийшов в учительську з уроку.
Про цю душевну світлість ржищівського директора школи шанобливо при кожній нагоді переповідають всі, хто його знає. Авторка цієї публікації і в мирному житті мала за честь спілкуватися з учителем, а згодом керівником Володимиром Шанковським. У хвилини його скромних розповідей про життя шкільної родини, її традиції і плани завжди ловлю себе на думці: за щирістю й шляхетністю цього чоловіка всі почуваються впевнено й надійно, наче за кам’яною стіною.
Друзі з Мар’янівської громади Володимир Проць, Олег Ничепорук, Володимир Шанковський, Платон Ткачук, В’ячеслав Тимощук мобілізувалися в один день і воюють разом.
Наприкінці лютого минулого року Володимир Шанковський і його односельчанин Володимир Проць стали сумлінно нести варту в добровольчому формуванні Мар’янівської територіальної громади, хоча добиратися двадцятикілометровим бездоріжжям із віддаленого Ржищева до Мар’янівки було непросто й до воєнного стану. Повістка з військкомату теж не могла змусити Володимира Івановича злукавити перед собою, Богом і людьми. Його ж освітянська родина зізнається: хоча звістка «директор іде на війну» була для всіх снігом на голову, але в рішенні свого лідера вони не сумнівалися.
Став патріотом ще змалечку
У тилу також є фронт, на якому мудрість учителів – прицільна зброя. Чому Володимир Шанковський вирішив стати з ворогом віч-на-віч, а не скористатися правом на відстрочення від мобілізації?
– Я бачив, як на фронт ішли мої учні – діти, які виросли на моїх очах, ставали моїми друзями, ходили зі мною на риболовлю й полювання… На війні воюють і гинуть 19-річні, тому по-іншому не зміг. Маємо захистити нашу землю від тої російської нечисті, – каже вчитель.
Україна живе в його серці незалежною країною. За неї свого часу був вивезений у Сибір батько Іван Лукич, а в день проголошення омріяної Незалежності, доки син приїхав із урочистості в райцентрі, пан Іван вирізав із пластмаси акуратний тризуб, поєднав його з синьо-жовтим прапорцем і тими символами, наче найдорожчими діамантами, прикрасив вишиванку, в якій ходив до церкви. В ній заповів дітям похоронити себе.
Володимир Іванович не курить і не вживає спиртного, а до того, як став директором у 2010 році, крім історії, вів ще й уроки фізкультури. Ці заняття були улюбленими навіть у найлінивіших школярів.
Мама Володимира Івановича Галина Миколаївна десятки років працювала вчителькою початкових класів. Малеча горнулася до її ласкавості й мудрості, наче до матусі. Серед любові Івана й Галини Шанковських до людей і України виросли всі четверо їхніх дітей. Ігор Шанковський господарює в сусідньому Скриговому, доньки Ольга Кухарська й Леся Кубішина, як і ненька, щедро засівали зернами добра і патріотизму свої освітянські ниви аж до виходу на заслужений відпочинок. Дружина Володимира Івановича Наталія Василівна теж працює вчителькою початкових класів. Тож родину по праву можна вважати учительською династією.
«Атмосфера здорова. Ми йдемо до Перемоги»
Директор, як завжди, більше розповідав не про себе. Цього разу – про тих, з ким тепер відвойовує Україну. Гордився друзями Володимиром Процем із Ржищева, Олегом Ничепоруком і Платоном Ткачуком із Мар’янівки, В’ячеславом Тимощуком із Борочича. Всі вони були в теробороні, а, здружившись, прийняли рішення бути там, де найбільше потрібні справжні чоловіки, і всі мобілізувалися цьогоріч 20 січня. Вогневу позицію, на якій перебувають зараз, мінометним вогнем прикривають учні Володимир Павлюк і Сергій Семенюк, якому пан Володимир є ще й хрещеним батьком.
«Побратими вже думають, як будуть вітати мене, а декотрі вже міцно тиснуть руку. Якщо матимемо хвилину без ворожого вогню, посидимо невеликим товариством за чашкою кави. Атмосфера в нас здорова. Йдемо ж до Перемоги», – мріяв про день прийдешній ювіляр.
До слова, Володимир Іванович не курить і не вживає спиртного, а до того, як став директором у 2010 році, крім історії, вів ще й уроки фізкультури.
Ці заняття були улюбленими навіть у найлінивіших школярів.
Факультет фізичної культури, спорту та здоров’я закінчила донька Наталії й Володимира Шанковських.
Аліна працює тренером у Луцьку. Цей факультет, за словами батька, обрав для вступу син Богдан, цьогорічний випускник Бужанівського ліцею.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.