Днями зателефонувала менi подруга – вся у сльозах. Хоче розлучатися з чоловiком, бо свекруха жити не дає. Мовляв, їсти зварити не вмiєш – он як син схуд, дитину погано доглядаєш – онук почав говорити нецензурнi слова. I взагалi, одягаєшся, як повiя. При цьому подруга насправдi i працює на роботi, i про сина турбується, i кулiнарнi здiбностi має неабиякi, – пише Експрес.
Але як у вiдомому прислiв'ї: "Хто винен?" - "Невiстка!" - "Та її вдома нема". - "А он її плахта на перекладинi висить".
Звiдки ж це протистояння мiж двома жiнками? Про це розмовляємо з Ларисою Меньшовою, членом Асоцiацiї психологiв України, та Стефанiєю Гвоздевич, етнографом та дослiдницею сiмейної обрядовостi.
- Чому невiстка i свекруха нiяк не можуть порозумiтися мiж собою?
Л. Меньшова: - Найчастiше яблуком розбрату стає чоловiк. Конфлiкт мiж жiнками - боротьба за владу в родинi. Це вiйна за близькiсть, за зв'язок, за любов урештi-решт з чоловiком. Тому кожна з жiнок може гiперболiзувати деякi речi й ситуацiї. Кожна боїться, що вона може назавжди втратити свого чоловiка/сина. Крiм того, у кожної iз жiнок з'являється почуття власностi на нього. Невiстка думає: це мiй чоловiк, це наша сiм'я, i нiхто не має права пхати сюди свого носа. Натомiсть свекруха вважає: це мiй син, я присвятила йому все життя, тож маю право давати поради.
- Як повинен поводитися чоловiк у таких конфлiктах?
Л. Меньшова: - Не треба пiдтримувати жодну зi сторiн, це правильна позицiя. Чоловiк повинен говорити про свої почуття з обома жiнками, пояснити, що йому важливе розумiння в родинi.
Невiстка може донести до свекрухи, що вона кохає її сина. Зрештою, це той випадок, коли обидвi жiнки люблять одного чоловiка - по-рiзному, але однаково сильно. I саме на цьому треба акцентувати. Про свої почуття потрiбно говорити, а не тихо ворогувати й час вiд часу закидати одна одну камiнням.
- Але про таке протистояння свекрухи i невiстки вiдомо з давнiх-давен, чи не так?
С. Гвоздевич: - Маєте рацiю. Наприклад, коли жiнка переїжджала до будинку чоловiка, то свекруха одразу перекладала на неї велику частину важкої роботи. Свекруха могла собi дозволити не виходити взимку на двiр поратися в господарствi, а посилала працювати невiстку. Недаремно є пiсня: "Свекрухи-цокотухи не хочуть робити, тiльки ходять по сусiдах невiсток судити".
Невiстка не мала права лiнуватися. А повноцiнним членом родини ставала аж тодi, коли народжувала. Якщо свекруха була прикрою жiнкою, то iнодi породiллi навiть доводилося брати новонароджену дитинку з собою в поле - так i трудилася.
- Правда, що свекруха могла й вдарити невiстку?
С. Гвоздевич: - Якщо невiстка забагато вiдкривала рота, то свекруха справдi могла ляснути, але це не було типовим явищем. А взагалi молоду жiнку не дуже шкодували, бо ж кажуть: "Невiстка - чужа кiстка". Загалом же свекруха хотiла, щоб невiстка була швидка, активна, працьовита, несварлива, щоб по сусiдах не ходила теревенити. Краса була на другому мiсцi. Є приказка: "Не дивися, чи коса заплетена, а дивися, чи хата метена". Передусiм цiнували працьовитiсть.