- Де це бачено?! Тут Ленін!.. – головний свободівець Волиньради Анатолій Вітів емоційно розводить руками у коридорах краєзнавчого музею. Розхвилювався: експозицію треба оновлювати, бо «тут у вас ще партизанський рух».
Колеги не проти, але натхненно сиплють жартами у відповідь.
- Слухай, зразу видно, що ти в музей давно не ходив… - чути збоку.
- А мені – геть нормально. Треба сфотографуватися, - Юрій Ройко Леніна сприймає спокійніше і поки Анатолій Вітів втамовує емоції, робить гарне фото для Фейсбуку.
…Подібного не було уже чотири роки. У Волиньраді повернули практику проводити день депутата і гуртом оглядати проблемні споруди, долю яких конче треба вирішувати.
Як на таку оказію – аншлаг. Чи-то обранці «заскучали» за подібними турне. Чи адреси, будівлі, ділянки – вельми цікаві. Чи нова голова облради Ірина Вахович – хороший організатор.
Не так давно в інтерв’ю «Першому» вона озвучила ключові справи, за які, на її думку, негайно мусить братися облрада: реконструкція обласної філармонії, пошуки приміщення для фондосховища Музею Волинської ікони, осучаснення краєзнавчого музею. Розповіла і про продаж з аукціону горезвісного обкомівського готелю для віп-персон «Круча».
18 вересня депутати ідуть-їдуть дивитися на стіни, дахи, ремонти, дірки, фасади і людей, які у тому всьому живуть і працюють.
Стара автостанція, де живуть Товій Рівець, Зоя Комарук та інші
«Артисти без концертної зали – це як футболісти без стадіону», - натхненно пояснювали волинським обранцям талановитий диригент художній керівник камерного оркестру «Кантабіле» Товій Рівець і директор філармонії Сергій Єфіменко.
Говорили у тісній репетиційній залі камерного оркестру. Кругом стільці, ноти, на дзеркалі наліпка з «Юлею», де «справедливість є, за неї треба боротися».
Тут же боротися варто за те, щоб обласний центр мав достойну філармонію. А поки він має… стару автостанцію, в якій «живуть» талановиті люди.
Востаннє на цю тему вголос говорив ще покійний голова Волинської ОДА Борис Клімчук. Філармонія потребує реконструкції. Перший проєкт добудови концертної зали розроблений був ще при Союзі. Ним передбачено дві зали, підземний гараж, кафе…Той макет у філармонії досі бережуть. Мають і новіший, він передбачає добудову приміщення з виходом на проспект Волі. Цей зразок теж можна побачити у коридорах закладу.
У колишню автостанцію філармонія переїхала у 1987-му, сама споруда зведена ще в 60-х. Наразі тут – 7 творчих колективів.
«Ми працюємо на колесах. Ми не маємо стаціонарної сцени, але маємо пересувний сценічний комплекс, який ви бачите у Луцьку на День міста, День незалежності та інші свята», - не приховує правди Сергій Єфіменко. Колектив має 20 одиниць транспорту, але не має… сцени.
Великої концертної зали потребує не тільки ця установа, а й місто. Тому що більшість колективів, які приїздять у Луцьк на гастролі, виступають тут напівскладом.
«Сухішвілі» всі ж знають, правда?» – запитує Сергій Єфіменко.
Обранці кивають: грузинський ансамблю танцю не раз приїздив до Луцька.
«Так-от сцена в драмтеатрі їх не вміщає. Через брак місця ми бачимо тільки частину того, що вони можуть показати», - розкриває очі присутнім.
«Наше головне завдання – визначитися з пріоритетами. Якщо вкладати кошти, то треба залучати всі джерела: і народних депутатів, і міський бюджет, безперечно», - зауважує депутат Володимир Бондар.
Ірина Вахович наголошує: тривалий період обласна рада приділяла багато уваги медицині. Вдалося багато. Тепер на черзі – культура і подібні глобальні проекти. У відповідь Володимирові Бондареві запевняє: отримала запевнення від міської влади щодо співфінансування реконструкції філармонії, якщо така буде. Обранці домовляються «лупати сю скалу».
Раптом ложку гумору вносить обранець Олексій Панасюк. Каже, філармонія могла б переїхати у Білий дім на Київський майдан, там сесійна зала зійде за концертну. Хтось сміється, комусь - не смішно.
«Ваша ідея геніальна», - коментує Товій Рівець.
Янголам тісно. Де розмістити фондосховище музею ікони?
Музей Волинської ікони уже давно переріс ті стіни, в яких нині розміщений. Про його переселення не йдеться: заклад розташований в такому місці, яке доступне під час оглядин міста туристами. Йдеться про сховище для цінностей, зібраних за роки його існування.
У сховищі музею експонатів – чи не більше, ніж в різних його експозиціях. Нині усе це добро у двох тісних кімнатках підвалу цієї установи. Зайти і глянути, в яких умовах зберігають церковні раритети, усім зразу не вдається, бо підвал стільки люду не вміщає. Тому дивитися на це депутати ходять «порціями».
Керівник музею Тетяна Єлісеєва невтомно розказує про непросту ситуацію. Проблему прагнув вирішити ще покійний Борис Клімчук. Ще тоді визріла ідея розташувати сховище в одному із сусідніх будинків на цій же вулиці, на Ярощука, 16. Споруда теж комунальна: тут був невеликий готель для працівників обкому (любили ж обкомівці готелі), згодом оздоровчий центр-філія комунального санаторію «Пролісок».
Однак не встигли на Ярощука зробити ремонт для переїзду музею, як до цих робіт з’явилися претензії. В обласній раді ще за керівництва нею Ігорем Палицею заговорили про те, що використовувати його під сховище – недоцільно. Претензії вилилися у ціле провадження. Нині слідство розбирається у збитках (чи незбитках) від ремонту.
У минулому це – оздоровичй центр санаторію «Пролісок,
яким вона багато років керувала
А янголи, ікони та різне унікальне церковне начиння чекає мудрого рішення.
Тетяна Єлісеєва каже, що теж чекає: поки їй облрада запропонує свій варіант вирішення проблеми.
Один із таких варіантів: використати квадратні метри краєзнавчого музею. Однак – які саме? Чи знайти місце для раритетів у стінах закладу, чи – пошукати його поза ними.
«Територія краєзнавчого музею дозволяє навіть збудувати нове фондосховище», - зауважує Тетяна Єлісеєва.
Той, що краєзнавчий. «Поки це музей Радянського Союзу»
Його збудували ще у 1929-му. Але враження таке, що з 1939-го, відколи на Волинь прийшла радянська влада, тут мало що змінилося. У більшості експозицій (а більшість із них – старі) написи дублюються… російською. Цікаво, як пояснюють це нині іноземцям, які відвідують ці стіни?
«Якщо чесно: коли до тебе приїхали гості, ти ж не поведеш їх у цей музей. Правда?» - вголос розмірковував Олександр Омельчук.
Як зробити так, щоби водили, - одне із завдань волинських обранців. Принаймні таке вони цього дня задекларували.
Оксана Важатко, яку порівняно недавно призначили директором цього закладу, помітно хвилювалася. Багато планів – ще більше проблем. Підтоплення, опалення, реконструкція… У підпорядкуванні – не один, а цілих шість музеїв. Приміщення потребує капітального ремонту. Зокрема, нового даху, ремонту системи опалення, яка тут ще з 29-го. Однак лише дах за кошторисом може обійтися у більш, ніж 2 млн грн. Це при тому, що обласний бюджет помітно спорожнів через децентралізацію.
Раритети тут теж – у підвалах. Навіть заміна вікон – чимала проблема, бо експозиція облаштована так, що затуляє частину з них, а відтак, щоб вставити нове вікно, треба її руйнувати.
«Так не можна. У вас тут Совєтський Союз!» - обурювався депутат Анатолій Вітів біля стендів про Другу Світову.
«Так, це все старе, але ви ж не чуєте, що при цьому каже екскурсовод», - відповідає Оксана Важатко.
«Що це таке?!» - показує той на скульптуру Леніна, якого поставили у сховищі.
Але де взяти кошти на її оновлення?
«Ми не можемо це все викинути. Тут музей. То для вас «Радянський Союз», для нас то все – історія», - наполегливо пояснювала музейниця…
Тим часом обранці минули погруддя комуніста Бойка, яке стоїть у дворі музею під його стінами і йшли дивитися, як «себе почувають» колишні конюшні… Тепер то один із корпусів, наразі – для етнографічного відділу.
«Тут можна облаштувати фондосховище для ікон», - ділилися думками після оглядин.
«Це дорого»…
«Дешевше, ніж будувати»…
За музеєм – не така вже й маленька ділянка землі. Впирається у Сапалаївку.
«Он де можуть бути «закопані» гроші на культуру», - думали обранці, міряючи кроками недешеву ділянку.
«Дуже добре, що депутати сьогодні бачать проблематику. Це перший крок для того, щоб можна було приймати рішення. Я думаю, що якоїсь конкретної моделі, концепції, як тут змінити ситуацію, на сьогодні ще немає… Але те, що ми сьогодні зібралися, – це спроба випрацювати якусь модель поведінки із закладами культури. Бо правильно сьогодні казала Ірина Михайлівна: дуже довго у нас культура була не в пріоритеті. На жаль. Напевне, сьогодні той час, коли цю позицію треба переглянути», – резюмував Володимир Бондар.
Диво в «Колосі». Спортсмени показують, як треба
Корпус обласної ДЮСШ «Колос» - ще нагадує пам’ятник СРСР. Сірий. Понурий. Трохи обдертий.
Але бадьоро над ним розвіюється синьо-жовтий прапор. Обранців облради першим спішить привітати керівник обласної школи вищої спортивної майстерності і депутат Луцькради Андрій Авраменко.
Про те, що він із друзями робить ремонт у «Колосі», куди роками цивілізація не доходила, знають всі його друзі з Фейсбука. Хлопці роблять диво, бо перетворюють ці стіни на щось сучасне.
Довгий час ця ДЮСШ була державною, недавно її передали в обласну комунальну власність.
100 тисяч гривень з обласного бюджету, 300 тисяч – з міського – і приміщення не впізнати. У холі є навіть кав’ярні. Що вже казати про туалети і роздягальні…
Ірина Вахович найперше тисне руку Андрієві Авраменку (основному натхненнику проекту) і вручає йому почесну грамоту.
«Ну, вже можна й орден», - усміхаються депутати, оглядаючи ремонт. Жартують: треба, кажуть, Авраменку і філармонію з музеями доручити...
Цей заклад теж отримав керівника порівняно недавно: ним став Ярослав Вітер, і перша його реальна справа на посаді – це ремонт. Спортсмени за справу взялися дружно. Багато хто з них приходить змінювати «Колос» у свій вільний час. Хто-хто, а вони точно знають, як зробити добротно і гарно – не за мільйони.
Серед проблем – ремонт великої ігрової зали та реабілітаційно-відновлювального центру в підвальному приміщенні. Тут колосівці надіються на допомогу. Важкою атлетикою та дзюдо тут займається більше сотні волинян. Гуртки є безкоштовними.
В одному з кабінетів можна відкрити… курси для тих, хто дууууже щось хоче зробити, але каже, що для помітного результату треба мільйони. Найперше треба – бажання.
«Продам «Кручу». Нова серія драми про обкомівський віп-готель
Цей об’єкт не завжди був доступний для споглядання. У 70-х роках його збудували як обкомівський готель для віпів. Історія споруди – драматична.
Офіційно - тут мали приймати іноземних гостей Волинського обкому партії. Коли у країні сталися "перетрубації", готель для членів іноземних делегацій раптом став на папері "гуртожитком обкому КПУ", в 1991-му під такою назвою "Кручу" передали на баланс загального відділу облвиконкому.
Далі тут був профілакторій Луцького водоканалу. Потім місто і область довго воювали між собою за ці стіни: за часів Богдана Шиби (ексмера Луцька) за «Кручу» розгорнулися цілі баталії.
Якийсь час приміщення було на балансі медколеджу, хтось говорив про корпус для студентів… А далі його передали «Волиньприродресурсу», хоч стати головним «бурштиновим офісом» «Кручі» не судилося.
Нинішня голова облради Ірина Вахович вважає, що «Кручу» варто продати з аукціону і мати з того толк для бюджету.
…І поки долю «Кручі» постійно переписують, будівля руйнується. Залишки «розкоші» ще вгадуються за просторими терасами з видом на Стир та Боратин, гнилим паркетом, різьбленими сходами і панелями.
Обранці оглядали колишній обкомівський готель і більшість із них сходилися на думці, що продати його вигідно буде нелегко.
«Це купити собі болячку!» - казали найбільш підприємливі.
«Я й не знав, що тут таке є…» - зізнавався дехто.
Як уже зазначала Ірина Вахович в інтерв’ю "Першому» питання про «Кручу» буде винесене на одну із найближчих сесій.
Складно бути табором в Гаразджі
Оглядини майна завершували у Гаразджі. Під самим лісом навпроти гарних маєтків розташувалася станція «Юний турист».
Двоповерховий будинок, що може вмістити 20 людей з ночівлею. Вежа для занять туризмом. Чимала територія… Дивно, як ця установа дожила дотепер, і ніхто й оком не кинув.
Обранців зустрічає керівник обласного Центру туризму та екскурсій Богдан Бальбуза. Показує умови для юних спортсменів. Тут, каже він, навіть у холодну пору року часто перебувають школярі, які займаються туризмом. Приміщення постійно використовується.
З клопотів – заміна котла (бо воно опалюється) і утеплення горішнього поверху та даху.
Далі за маршрутом – табір того ж таки центру туризму «Сонячний». Незвично бачити його порожнім і осіннім. За цей сезон він прийняв більше 6 сотень дітей, останні відпочивальники – школярі з Попасної.
Богдан Бальбуза показує клуб. Старезну дерев’яну будівлю з перекошеними стінами. Каже, то проблема. Не знають, що робити.
«Під знос!» - командує Вітів.
Ніхто не заперечує.
«А нащо утримувати два обєкти: попередній і цей? Невже не можна туристів привезти сюди? Це ж два сторожа тримати!» - бізнесовим оком оцінив ситуацію Олександр Омельчук.
«Те опалюється просто», - коментує хтось із працівників…
Два сторожа – дійсно недешево…
«Треба думати, що робити з цією стіною», - продовжує Богдан.
«Насипати тут щебню», – пропонує бізнесмен з фракції «Свобода» Юрій Цейко.
Стара мурована стіна, що тримає паркан, сиплеться. А позаяк на території табору постійно діти, це ще й небезпечно.
Подивилися. Оцінили. Будуть думати.
Текст і фото: Олена ЛІВІЦЬКА.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.