Танкісти 14 Окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого розповіли, як знищують ворога і що саме відчувають, коли їхній 40-тонний трофейний красень влучними пострілами знищує ворожу ціль.
Про це пише Служба зв’язків з громадськістю Князівської бригади.
Сержант Віталій – навідник гармати. Від нього багато що залежить, але головний чинник успіху – дії командира. Тож бійцеві “повезло”, адже командир їхнього Т-72 сам раніше був навідником гармати, тож попервах це дуже допомагало.
Віталій родом із м. Володимира. Чесно каже, що до мобілізації всі його знання про танки обмежувалися уявленням про раритетний Т-34, який стояв на постаменті. І взагалі: чомусь думав, що в ХХІ столітті така зброя нерентабельна і непотрібна. Але…
“Коли я вперше сів у танк, здійснив перші постріли, побачив результат, а потім, особливо на полі бою, то переконався: танк на війні техніка дуже потрібна і корисна”, – зізнається.
Він свій екіпаж він ні на який інший не проміняє. І у відпустки стараються разом їздити, і взимку на броні мерзлого сала нарізати, і коли гаряче, то точно знають: ніхто не підведе!
Перший бій Віталій провів під Дворічною. Зізнається, що тоді взагалі не уявляв, куди його привезли і чим те все пахне…
Отримали наказ відстрілятися по елеватору, де скупчилася жива сила окупантів і знаходився склад боєприпасів. Дронів окупантів у повітрі тоді було небагато (це зараз їх, як мух), навідник озирався довкола з люка, аж доки не відбувся перший ворожий приліт. І одразу зрозумів, що війна розслаблятися не дозволяє… Відпрацювали тоді успішно, повернулися в розташування цілими та неушкодженими. І буквально на адреналіні від позитиву!
На запитання, який із епізодів бойової роботи запам’ятався найбільше, сержант відповідає, що таких споминів дуже багато. От, наприклад, тільки приїхали на позицію, ще не встигли навестися і передати координати, як по танку ворог відкрив шалений вогонь. Вибухи були все ближче і ближче…
Страшно? Страшно. Але цей танковий екіпаж власний страх навчився дуже швидко конвертувати у вогневе жахіття для окупантів.
Але коли ворожі обстріли вважаються чимось буденним, а справжньою удачею, коли немає прямого влучання, то це, погодьтеся, оцінить навіть непрофесіонал.
Водій-механік Володимир у перший день повномасштабного вторгнення окупантів повернувся з Польщі на рідну Волинь. І добровільно поповнив лави 14 ОМБр.
Сержант каже, що під час бойової роботи діє автоматично, знаючи, чого від тебе чекає екіпаж. Але концентрацію втрачати не можна ні на мить!
“Треба перебувати в постійному русі, бо тоді противнику важче в машину влучити. Найнебезпечніші, звичайно, ПТРК. Саме таких два ще в 2022 році спалили мій перший танк... Але маневрувати треба так, щоб ти виконав поставлене завдання, а не якось хаотично. Ну, і моя найголовніша місія: як завіз хлопців на позицію, так маю назад і привезти! Я добровільно прийшов на цю війну. Знав, куди йду. Тому боятися не маю часу. Треба просто якісно робити свою роботу! Цим і займаюся”, – каже механік-водій Т-72.
Навіть коли ворог засобами РЕБ заглушив зовнішній зв’язок, і треба самотужки ухвалювати єдино правильні рішення.
Командир танку Володимир мав досвід участі в російсько-українській війні ще до повномасштабного вторгнення. Згадує, що в 93-ій ОМБр були дуже хороші бойові побратими, багато чому навчили… Але на Схід України в бурхливі дні кінця лютого 2022-го дістатися просто фізично не міг. Тому погодився долучитися до “чотирнадцятки”. З тих пір і воює в її складі.
Він уважно слухав, що говорив його екіпаж. Не перебивав. Не доповнював. Відчувалося, що думка хлопців для нього важлива. І вони залужили повне право її висловлювати. А тоді погодився пригадати кілька епізодів крайнього бою.
Тоді наші нарахували 18 пострілів уже українського Т-72: танкісти відпрацювали по повній, не тільки “розібрали” лісопосадку, куди просочився ворожий підрозділ, але й добили БМП противника, перетворивши “беху” на купу металобрухту в кіптяві.
“Діяти треба швидко і ефективно. Це основа основ. Як тільки двигун завівся і машина рушила на чергове завдання, концентруєшся тільки на роботі, яку треба виконати і повернутися. І нічого іншого в голові не залишається”, – лаконічно говорить командир танкового екіпажу.
Розказувати деталі про кожен виїзд?
“Навіщо? Хто був, той сам знає. А хто не був, тому пояснити неможливо!”, – вважає старший сержант.
Танковий екіпаж усвідомлює постійно небезпеку, знає, що танк для ворога пріоритетна ціль. Окупанти намагаються його знищити насамперед, адже не раз переконалися: то до них їде їхня смерть! Але в той же час він є грізною ударною силою і певним захистом для екіпажу. І він дуже потрібен українській піхоті на полі бою, навіть сама його поява буквально окрилює хлопців!
А ще танкісти прагнуть, щоб снарядів було в них стільки, скільки душа забажає, і кожен снаряд – щоб по окупантах!
Навідник гармати Віталій поділився заповітною мрією: “саданути” прямою наводкою в ворожий бліндаж так, щоб усе на молекули розлетілося. Ще краще колись взяти участь у параді Збройних Сил України на Красній площі та отримати дозвіл командирів розстріляти ненависний Кремль…
Що головне в танку? Запитання від дилетантів для дилетантів. Хлопці з гумором кажуть: “Головне в танку не бзд…ти!”.
Хто був танкістом, той знає, що вони мають на увазі насправді…
І чому ворогів називають, як і всі інші захисники України, просто “піда…ми”, зайвий раз пояснювати, мабуть, не треба.