Неповторна, квітуча, щедра на врожаї та багата на талановитих людей українська земля знову стала чорним полем бою. За заповітну споконвічну мрію українського народу наші відважні захисники платять надвисоку ціну – власне життя. Одним із них був Герой із Володимирської громади – Павло Гасичак.
Про це пише газета «Слово правди».
Павло народився і все життя прожив у Володимирі. Навчався у садочку «Дзвіночок», а з 7-го класу – у школі № 2, де 11-й клас закінчив у 2010 році.
Класна керівниця, вчителька історії Людмила Козак ось що розповіла по свого учня: «Невисокого зросту, худорлявий, сором’язливий – це про Павла Гасичака, який після 9-го класу виявив бажання навчатися в нашому 10-А. Досить швидко знайшов спільну мову і з хлопцями, і з дівчатами. Що приваблювало у цьому юнакові? Найперше – його жага до читання, до пізнання нового. Зачитувався історичними романами, творами сучасних авторів. Ділився своїми думками, мріями, рекомендував щось почитати. А ще – його повага, любов до мами, молодшого брата. Ми не уявляли його військовим, бо мріяв стати політологом, істориком».
Після закінчення школи поступив у Волинський національний університет імені Лесі Українки на факультет історії, політології та національної безпеки. Але закінчив лише два курси, після пішов працювати у ТОВ «Гербор-холдинг».
А ще допомагав батькам по господарству, любив футбол. Із задоволенням їздив до батька в село Озютичі у Затурцівській громаді, де вони разом рибалили. Мріяв створити сім’ю… Але війна змінила все…
З початку повномасштабного вторгнення Павло не зміг спокійно сприймати події, які відбувалися у найскладніші для України часи. Він прийняв тверде рішення і вже 26 лютого 2022 року прибув до місцевого військкомату. Мама, Лілія Владиславівна, плачучи, відмовляла, казала, що «ти ж не служив в армії, ніколи не тримав зброї в руках, нічого не знаєш і не вмієш». Та син рішуче відповів: «Ти хочеш щоб та русня прийшла в наше місто, в наш дім і всіх повбивала? А я спокійно сидітиму?»
Стрілець Павло Гасичак служив у 100-ій окремій бригаді територіальної оборони 55-го батальйону першої стрілецької роти другого стрілецького взводу. Разом з побратимами виконували завдання з охорони та оборони північних державних рубежів України – облаштовували позиції на українсько-білоруському кордоні в межах Волинської області, проводили інтенсивну бойову підготовку.
30 березня 2023 року бійці бригади вже вирушили на Схід України і опинилися в ситуації, коли бажання воювати та нищити ворога було великим, а бойових навиків бракувало. А тут одразу повноцінні бойові дії – із застосуванням авіації, артилерії всіх калібрів, танків та піхоти. Це було надзвичайно складно. Наші військові обороняла рубежі в Серебрянському лісі, що на Луганщині.
Лілія Владиславівна постійно хвилювалась за сина. Коли ж він їй дзвонив, то не був багатослівним. Розповідав, що тут мало не на годину раніше, аніж на Волині, сходить сонечко. Проте й за небокрай воно сідає значно раніше. Казав, що йому подобається служба і що планує залишитись в ЗСУ після війни. То прислав відео і повідомлення «Бачиш, руки й ноги цілі – значить у мене все добре».
У вересні 2023 року приїхав у відпустку. Мама і бабуся не могли натішитися сином і онуком. Війна його змінила – він подорослішав, став серйознішим і відповідальнішим. За ці 10 днів переробив майже всю роботу у саду й на городі. Купив меншому брату нове ліжко. Коли настав час збиратись на фронт, пані Ліля просила сина не їхати, адже меблева фабрика дає своїм працівникам бронь. Павло навіть не хотів цього слухати, а лише сказав: «Мій прадід воював і дійшов до Берліна, а я дійду до москви».
Перед поверненням на схід він зізнався своїй рідній тітці, що має якесь передчуття, що більше додому не повернеться. І якщо так станеться, то щоб йому поставили пам’ятник на весь зріст і не сіяли чорнобривців, бо він їх не любить. На жаль, так і сталось. 31 жовтня 2023 року під час бойових дій в районі Серебрянського лісу Павло отримав поранення. Побратими вже виносили його з поля бою і неподалік села Діброва їх накрили артобстрілом. Хлопців поранило, а Гасичак отримав множинні осколкові поранення, несумісні з життям.
У бібліотеці школи, де навчався Герой, оформлений альбом і стенд пам’яті.
Людмила МАКАРЕНКО
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.