Письменник з Луцька Павло Коробчук поділився роздумами про плагіат в Україні.
Про це він написав у блозі на «Оpinion».
Слова автора подаємо без змін.
«На післяматчеву конференцію замість головного тренера приходить його водій і бідкається за паскудну гру команди, рішення судді називає печерським, розводиться про невдалу заміну Шовковського на Вороніна. Журналісти ставлять кілька в’їдливих запитань. Водій виправдовується, розпинається а-ля Кварцяний, слина з рота аж періщить. Усі розходяться. Нікому нічого не замуляло. Стоп, а чому ніхто не зауважив, що це був водій?
Або інше. Новорічне привітання замість президента країни оголошує корова. На всіх каналах видно роги, хвіст, який відбивається від мух, великим планом – вим’я. І ось ця минька смачно пережовує травичку й проголошує красиві слова. Стверджує, що наступного року ВВП зросте, гривня стабілізується, пенсії збільшаться, а площі полів для випасу взагалі подвояться! Дивиться на вас з екрану так довірливо, очі у неї вологі.
Ну, або ще приклад. Про хірурга. (До речі, ніколи не використовуйте приклади про хірургів, як це зараз роблю я. Це так затерто, феее. У, нас, завжди, так, – щойно письменник не там поставив кОму, відразу набігає тонна граманаці, виймають з рота дитячі соски й волають – уяви, якби ти був хірургом! Через неправильно поставлену кому людина потрапила б у кому, ууууу!) Так от, уявіть, що операцію з видалення зайвих штук у вашому тілі вам робить водій футбольної команди. Або головний редактор, скажімо, журналу Vogue…
О, точно, Vogue! Ось у чому річ. А то я вже майже забув, про що писав. Чи це не я писав?
Так от, зараз буде реальна історія. У журналі Vogue, як і в багатьох щомісячниках, на перших сторінках є колонка головного редактора. І от, головна редакторка українського Vogue Ольга Сушко взяла і перекопіювала майже СЛОВО В СЛОВО лист до читачів головної редакторки Шахри Амірханової з журналу Harper’s Bazaar, виданого в Росії ще в 2006 році. Плагіат джерельно чистої води.
Згодом Ольга Сушко зізналася, що в трудовому гаморі не встигає всього й довірила написати свою колонку якомусь позаштатному автору. Чому ж не хірургу, водію чи корові? І скільки своїх попередніх колонок вона довірила написати іншим людям? І який такий трудовий гамір важливіший за цю колонку на першій сторінці журналу?
Ти – головний редактор! Ти ж вмієш редагувати! І писати десь та й вчився! І колонка редактора – це твоє обличчя. Це твоя щомісячна сповідь. Це місце для прояву своєї мудрості, індивідуальності, інтелектуальної величі. Це ж не якась там халтура, ну.
Ок, хай собі з цією Ольгою Сушко. Хай вона собі сповідається у тихій келії своєї голови. Я трошки про інше. Цей маленький приклад використання чужої праці під своїм іменем –показовий. Він чітко екстраполюється загалом на ситуацію в країні і на поширений у цій частині планети постсовковий менталітет.
Від школярів, яких часто витягують на золоту медаль за вуха, до викладачів, кандидатів наук, докторантів тощо (чого вартий викритий у шаленому плагіаті докторант Інституту літератури ім. Т. Шевченка Дмитро Дроздовський зі «своєю» монографією «Множинність реальності в англійському постмодерністському романі»).
Від сільських голів, які зі святковою процедурою перерізання червоної нитки і з надутими кольоровими кульками відкривають новозбудовані автобусні зупинки у своїх неасфальтованих селах, нові ліхтарі в парках чи бетонні круглі смітники біля сміттєзвалищ. Тавишо! Нагадаю, це все збудовано за кошти платників податків, а представлено як досягнення локального чиновника.
До чиновників будь-яких рівнів, які якщо щось не так – відразу голову в пісок і спихають все на інших, а якщо щось вдалося – відразу рвуть на собі сорочку, мовляв, це я особисто піднімаю країну на ноги! Податків зібрано на N мільярдів більше – це все Кабмін власною персоною! Порушено на 3,14159 % кримінальних справ проти корупціонерів – так це ж особисто пани Луценко і Демчина ходили хвостиком за хабарниками, заламували їм руки і вдягали на них кайданки! Янукович звалив з країни – так це ж його віниками вимели кілька топ-опозиціонерів, який там Майдан, я вас прошу.
Принаймні це так подається, так відчувається.
Або ці всі генпрокурори без юросвіти. Ну, Вог з ними.
Створюють ілюзії, що вони досягли всього у житті самі. Виповзають на чужі ноунейм трупи й роздають автографи. Обкладають себе фейковими дипломами, медалями, нагородами, як якийсь «нейрохірург» і «геній» Андрій Слюсарчук. Півкраїни краденого успіху. Півкраїни ломаного хайпу. Півкраїни слюсарчуків і поплавських з фейковими презентаціями в Кембриджі.
А все чому – тому що не відчувають, що свою роботу треба виконувати самостійно. Не відчувають елементарного поняття власного сумління. Не відчувають дна власної особистості, над яким вони возвеличили своє его, розтулили кажаноподібні крила своєї архіважливості й вмиротворено витають, споглядаючи смердоплебеїв з висоти свого соколиного польоту.
Може, мені нагадають, що президенту його промови пишуть спеціальні люди. Так, так, відомо. Але ж у нього офіційно є спічрайтери. Він не є професійним редактором і не зобов’язаний писати текст від крапки до крапки. (Щоб не виглядало, що я порохобот, скажу, що я переважно зрадофіл, без уточнень, тут вам не політичне шоу).
У президента інші функції. Як він їх виконує – це інше питання. Так, як професійні функції футболіста – грати у футбол, у головного редактора – писати свою щомісячну редакторську колонку, у математика – складати 2 і 2.
До речі, 2 і 2 дорівнює 22. Нещодавно один знайомий математик попросив мене провести замість нього пару в університеті, і я добру годину доводив студентам, що 2 і 2 = 22. Правда ж, з мене класний математик? Правда ж, я був на своєму місці?
Ага, ледь не забув додати ще один момент. Цей текст – теж плагіат. Я замовив його у головної редакторки Vogue. Жартую, у її аутсорсного фрілансера. Жартую, у водія хірурга. Жартую, у Вороніна. Жартую, у Біллі Мілліґана. У одного з його особистостей. Ух, я щось вже заплутався. Хто ж писав цей текст?
Та й узагалі, все моє життя прожила інша людина – патлатий панк із гітарою через плече і зі спитою аортою через друге плече.
І Всесвіт наш не Всесвіт, а тривимірна проекція двовимірного оригіналу. Тому й планета Земля – в оригіналі не кругла, а пласка. Просто Земля боїться у цьому зізнатися. Щоб потім у Фейсбуку їй не довелося вибачатися.
І молитви наші – це молитви не до Того, а до когось Іншого. Бо Той саме поїхав на Edem Fashion Week. У нього не було часу нас вислухати.
А гріхи нам замолив Шовковський».
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.