На початку квітня 2022 року з окупованого міста Олешки Херсонської області на Волинь переїхали педагоги Лариса та Василь Пішки. Аби потрапити на підконтрольну частину України, подружжя подолало 15 російських блокпостів.
Яким було життя в окупації впродовж двох місяців та як облаштувалися на Волині, де зараз живуть і працюють, педагоги з Херсонщини розповіли Суспільному.
Олешки у перші дні повномасштабної війни
За словами переселенців, до сьогодні майже похвилинно пам’ятають перший день повномасштабного вторгнення.
"Я встаю о 5-й ранку і побіг по своєму маршруту. Біжу, ще темно, їдуть автівки в одному напрямку, реверсного руху ніякого немає. І це мене дуже здивувало. Я в проїжджого товариша питаюся: що сталося? Він каже: "Ти що не знаєш? Війна почалась", — пригадує Василь Пішко.
Протягом двох місяців подружжя ходило до школи, в якій Лариса працювала заступником директорка із виховної роботи, а Василь — викладачем предмета "Захист України". Там вони допомагали людям, які шукали прихисток.
"Всі викладачі, які зуміли себе перебороти та приїхати на допомогу, зібралися на чолі з директором. Ми почали звільняти приміщення від парт, барикадувати вікна, робили що і всі – готувалися захистити наших дітей", — каже чоловік.
"57 осіб було в підвалі у школі, — додає Лариса. — Уже люди були без будинків, їх потрібно було годувати, і ми зібрали по всім школам залишки. На велосипедах везли ті продукти, а люди зупиняли нас по дорозі, як в історичні часи голодомору, запитували, звідки ви їх везете".
На другий день повномасштабного вторгнення, пригадує Василь Пішко, почались важкі бойові дії на Антонівському мосту.
"Дорога від Нової Каховки, Скадовська — це автострада, де проводились бойові дії. Було дуже багато російської техніки, багато побитих наших хлопців. Ми вночі із тероборонівцями витягували українських бійців, старалися якось допомогти", — говорить Василь.
Життя в окупації
В Олешках до повномасштабного вторгнення проживало 28 тисяч. У березні 2022 року, каже Лариса Пішко, місто вже було без світла та газу: "Коли я побачила на площі 8 березня тисячі людей, які разом кричали "Олешки — це Україна", а потім ходою пішли до Антонівського моста, де окупанти. Ми не усвідомлювали, на яку небезпеку наражалися. Для мене тепер 8 березня — День протистояння Олешків російській навалі".
Через два місяці в Олешках почала працювати федеральна служба Росії. До цього вони поставили блокпости, але в місто не заходили, пригадує Василь Пішко. З його слів, в Олешках почали пропадати хлопці.
Виїзд з окупованого міста
З окупованого міста подружжя зважилося виїхати, коли російські військові почали шукати вчителя "Захисту України". В один наплічник зібрали документи та речі першої потреби, каже чоловік, та рушили у напрямку Миколаївської області. Подружжя подолало 15 блокпостів.
"Найстрашніший блокпост — через понтонний міст на річці Інгулець в сторону Снігурівки. Служба безпеки всіх зупиняла, м’ясо, продукти, їжу, гроші, золото, мобільні телефони позабирали. А хлопці призовного віку стояли в одних трусах і перевіряли сліди від автоматів, наколки ЗСУ, діти плачуть. Це було дуже страшно", — пригадує Василь Пішко.
Життя у новому місті
До Луцька родина Пішків приїхала 13 квітня 2022 року. Педагогічну діяльність подружжя продовжило у технічному фаховому коледжі Луцького національного технічного університету.
Лариса викладає географію. Василь – викладач предмета "Захисту України", навчає учнів володіти зброєю, тактичному переміщенню та тактичній медицині.
За словами Лариси Пішко, вони з чоловіком вирішили жити у Луцьку, щоб працювати для України, сплачувати податки й виховувати дітей.
"Дуже багато наших випускників зараз на фронті, дуже багато випускників працюють на підпільний формат. Ми можемо бути різними в географічному розташуванні, в кліматі, в продуктах, які вирощуємо на своїх городах. Все решта: українці та рідні душі", — говорить переселенка з Олешків.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.