Бажання зазирнути у майбутнє завжди було однією з інтригуючих мрій людства. Не дарма такими популярними є різні астрологічні прогнози та інші способи відкрити таємниці прийдешніх днів. Багато людей може сказати, що вони не цікавляться політикою. Але це не означає, що політика не цікавиться ними. Рівень життя, напрям розвитку країни та власної громади, корупція, злочинність і інші важливі моменти, - все це та сама політика. Тож спробуємо проаналізувати, чого нам чекати від 2018 року у політичній сфері.
Україна
2018 рік пройде під знаком підготовки до майбутній великих виборів, які заплановані на 2019 рік. Саме тоді збігає термін повноважень президента Петра Порошенка і нинішнього парламенту. Можна бути певним, що і президент, і переважна більшість народних депутатів мають велике бажання знову повторити політичний успіх 2014 року. Тому наступний рік вони гарячково шукатимуть способи переобратися, вибудовуватимуть майбутні союзи і вестимуть переговори.
Президент Петро Порошенко буде займатися чим завгодно, але навряд чи реформами. За таких умов рейтинги глави держави матимуть тенденцію до подальшого падіння. Глибина падіння залежить від самого Порошенка і активності його опонентів. Основним завданням Порошенка буде те, як забезпечити своє переобрання у 2019 році. Розпочнеться формування команди під вибори президента. Не виключені нові кадрові призначення, особливо на місцях.
Ймовірність зміни глави уряду у 2018 році незначна. Схоже, що Володимир Гройсман продовжуватиме керувати Кабміном. Вдаватиме вигляд, що активно здійснює реформування економіки. А насправді балансуватиме між різними політичними таборами і насолоджуватися тим, що за поточної конфігурації політичних сил замінити його непросто.
Верховна Рада демонструватиме подальшу деградацію у роботі. Відверто кажучи, нардепи і так не відзначалися ефективністю роботи у минулі роки. В наступному році ситуація має шанси стати ще гіршою. Хитка більшість буде час від часу демонструвати провали. Можуть посилитися протиріччя між «Блоком Петра Порошенка» та «Народним фронтом», які вестимуть торги за формат участі у виборах. Навіть приручені депутатські групи і колишні «регіонали» не будуть надійною опорою влади.
На цьому фоні, безперечно, зростатиме градус критики правлячої влади з боку різношерстої опозиції.
Юлія Тимошенко буде намагатися позиціонувати себе як основний опонент Петра Порошенка. Але її яскравий образ може трохи постраждати, якщо у політичній грі братиме участь Михаїл Саакашвілі.
«Самопоміч» займатиме свою нішу, проте Андрій Садовий навряд чи належатиме до плеяди провідних політичних зірок року.
Зберігатиметься словесна активність Олега Ляшка, який доводитиме, що він палкий захисник народу, і критикуватиме політичних опонентів (щоправда, не всіх і не з однаковою пристрасністю).
Позапарламентські політичні сили, якщо вони хочуть розраховувати на щось на майбутніх виборах, теж активізуються. Передусім, мова йде про націоналістів. Не виключена поява і нових політичних проектів під вибори. В цьому будуть зацікавлені як окремі олігархи, так і влада.
У 2018 році шанси на дострокові вибори відносно невеликі. Хоча і існують. Вони можливі у разі якихось надзвичайних ситуацій чи нового Майдану. З одного боку, причини для суспільного невдоволення існують. Передусім, це соціально-економічна ситуація та корупція і невиконання владою вимог Майдану. З іншого, суспільне розчарування і недовіра до політиків високі. Якщо влада не накоїть якихось дурниць, вона може сподіватися, що дотягне до часу виборів.
Волинь
На Волині основна інтрига полягає в тому, чи збереже свою посаду голова Волинської ОДА Володимир Гунчик. Чутки про його відставку ходять вже майже рік. Але досі вони не справдилися. З одного боку, Володимир Гунчик – людина президента. З іншого – не той, який має харизму та авторитет, аби забезпечити Порошенку хороший результат на виборах. Та і в протистоянні з головою облради Ігорем Палицею і командою УКРОПу голова ОДА виглядає іноді як хлопчик для биття. Рішення по Володимиру Гунчику може прийти в будь-який момент. Якщо у президента буде впевненість у тому, що його є на кого міняти.
У Волинській облраді з першого погляду у Ігоря Палиці все під контролем. Але його доля значною мірою залежить від долі бізнес-партнера Ігоря Коломойського. А в останнього зараз серйозні проблеми у Лондонському суді. Основа могутності таких людей, як Ігор Палиця, – це великі фінансові можливості для його фонду і партії УКРОП. Дефіцит цих можливостей завдає неминучого удару по впливу.
Якщо Коломойський програє суд або якщо його активи довгий час будуть заморожені, Ігорю Петровичу доведеться самотужки вирулювати непросту ситуацію. Останнім часом голова обласної ради вже не дозволяє собі надто різких випадів у бік голови ОДА.
Не виключено, що Палиця піде на примирення з Банковою і це напряму вплине на його позицію в області. Та й про парламентські вибори думати потрібно. Якщо Ігор Палиця хоче повернутися у Верховну Раду, йому треба вже думати, як туди потрапити. Сумнівно, що УКРОП здолає 5% чи навіть 4% бар’єр. Значить, треба проситися до когось прохідного у прийми. Про це й буде думати Ігор Петрович.
Щодо інших політичних сил, які активні на Волині, то монолітна команда наявна хіба що у ВО «Свобода». Решта партій, представлених у обласній раді, є доволі аморфні. Мастодонта під назвою «Батьківщина» досі роздирають внутрішні чвари та розбрат. Зовнішня єдність партії у 2018 році, як і раніше, буде умовною і ілюзорною. Вплив радикалів, «Самопомочі», «Нашого краю» на політичні процеси є поверховим. Цим партіям не вистачає ні чіткої розгалуженої структури, ні досвіду. Щодо президентської «Солідарності», то її «самопочуття» залежатиме від позицій Петра Порошенка і від політики керівництва ОДА.
Зміна конфігурацій у обласній раді можлива, очевидно, лише за умови зміни голови Волинської ОДА. І за підтримки команди «Континіуму».
У 2018 році триватимуть вибори до ОТГ. На їхні результати на Волині великий вплив має не так політика, як різні форми матеріального заохочення виборців. На жаль, фактор підкупу – той фактор, з яким не можна не рахуватися, коли береш участь у виборах на Волині.
Луцьк
У 2018 році Луцьк може так і не отримати законного мера. Ймовірність призначення виборів міського голови через відсутність кандидата від умовної групи Порошенка і «Континіуму» є невисокою. З іншого боку, незважаючи на гучні заяви правлячої проукропівської більшості у Луцькій міськраді про готовність складати мандати і таким чином забезпечити одночасні вибори мера та депутатів, сумнівно, що вони підуть на це. УКРОП також не впевнений у тому, що Ігор Поліщук – найкращий кандидат, який виграє вибори.
Зараз УКРОПу і його союзникам у міській раді вигідна патова ситуація. Не проводячи виборів, вони керують містом. Маючи лише посаду радника виконуючого обов’язки міського голови, УКРОП почувається повноправним господарем обласного центру Волині. А Григорій Пустовіт задовольняється роллю весільного генерала і регента свого юного радника. От тільки цей радник має більшу вагу, ніж в.о. мера.
В збереженні статусу-кво зацікавлені і союзники УКРОПу по міській раді – «Батьківщина», екс-радикали та біженці з «Солідарності». Вони мають свої бонуси з політичного хаосу у Луцьку. Хтось вирішує особисті питання, хтось кадрові, а хтось отримує земельні ділянки та інші привілеї.
Кардинальні зміни у політичній конфігурації можливі лише після успіху операції з відкликання п’яти депутатів міської ради, яку затіяли опозиційні сили. Але чи буде на це достатньо часу і бажання? Тим більше, що з наближенням загальноукраїнських виборів президентській команді може бути не до цього. В усякому разі у наступному році стабільності у місті чекати не варто. Політичний маятник може коливатися з одного боку в інший. Лучанам варто готуватися до нових серій запеклої політичної боротьби і уважно стежити за тим, аби їх місто не стало жертвою дерибану ласих ділків.
Святослав Ворон