Олександр на псевдо «Малюк» (кучерявіший, але з меншою бородою) і Сергій з позивним «Перебой» (не такий кучерявий, але з розкішнішою бородою) разом служать в одному взводі Ковельського батальйону Волинської бригади тероборони, яка продовжує успішно виконувати бойові завдання на сході України.
Ці хлопці разом зі своїми побратимами понад дві доби вели безперервний бій з навалою орків, які намагалися захопити наші позиції. Про воїнів розповіли у 100-й бригаді Тро.
– Безпосередньо ворог штурмував позиції сусідньої роти, але й нас постійно накривали вогнем і намагалися підійти ближче. Хлопці на спостережних постах передавали мені азимут, дальність, а я старався якнайшвидше вирахувати і передати координати роботи ворожих мінометів, ворожих АГС і так далі – аби наші мінометники змогли їх подавити. Дві доби планшет не глушився…, – розповідає «Малюк», який на війну прийшов 2014-го 18-річним юнаком,
– На строкову службу тоді брали тільки з 20 років, то я відразу уклав контракт і поїхав на передову. Відбув три ротації в АТО/ООС, 2018-го був поранений. Широкомасштабне вторгнення застало мене в Польщі, де працював після звільнення з військової служби. Відразу пішов у відділ кадрів підприємства, пояснив ситуацію і помчав на рідну Волинь – 25 лютого вже був у строю. Спочатку служив на посаді головного сержанта взводу – нині ж вже є командиром взводу. У будь якій ситуації ставлю перед собою дві мети: виконати бойову задачу і зберегти життя хлопців. Звісно, сам також мрію побачити свою сім’ю, свого сина, якому незабаром виповниться три рочки.
А ось «Перебой» свого часу відслужив «строчку», потім впродовж семи років служив у ДСНС на посаді командира взводу. У перші ж дні широкомасштабного вторгнення став до лав Волинської бригади тероборони, де служить на посаді стрільця. Цікавимося в пана Сергія, що допомагає витримувати титанічні навантаження – як от під час згаданого вище бою – коли впродовж кількох діб навіть не маєш хвилини, аби хоча б зробити кілька ковтків води. Хвильку подумавши, «Перебой» відповідає:
– Віра в Бога допомагає, у найскладніші хвилини читаєш подумки «Отче наш». Допомагає усвідомлення того, що на тебе чекають вдома. Приміром, згадаю свою принцеску – 10-річну донечку Ангелінку – і де ті сили беруться! А ще допомагає впевненість у своїх бойових побратимах – я довіряю цим хлопцям, як самому собі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Повернути себе мені дуже допомагають побратими». Історія воїна, який втратив пам'ять через війну
Читай усі важливі новини в телеграм-каналі ВЕЧІРНІЙ ЛУЦЬК!