Однією з останніх зустрічей у двосторонній українській дипломатії року, що минає, стала зустріч президента України Петра Порошенка та його польського візаві Анджея Дуди у Харкові.
Зауважимо, що попри те, що українсько-польські відносини переживають непростий період, діалог на найвищому рівні упродовж останніх двох років є інтенсивним: президенти зустрічалися не менше восьми разів, а грудневі візити вже є практично традицією – у 2015-му році до Києва завітав Анджей Дуда, у 2016-му до Варшави літав український голова держави.
І, позаяк під Новий рік заведено підбивати підсумки, спробую також зробити це і для відносин України та Польщі – з акцентом на позитив (адже про негатив вже написано більш ніж достатньо).
Польща є для України передбачуваним партнером.
Так, у минулому, принаймні на певний час, залишилася ідеологія Гедройця як фундамент для польської політики щодо України; так, історичні питання домінують у двосторонньому порядку денному та публічному дискурсі навколо нього; так, Польща змінилася – як, зрештою, змінилася і Україна.
Однак, принаймні, позиція Польщі та її очікування щодо України є передбачуваними.
Це не означає, що Україна завжди має з ними погоджуватися. Це означає, що Україна має у своїх руках інструментарій для вироблення довготермінової стратегії щодо свого сусіда.
До речі, всіляко вітаю той факт, що міністр Клімкін розпочав свою серію відеоблогів саме з міркувань щодо українсько-польських відносин. Гадаю, міністерство має достатньо напрацювань і для статті-лонгріда, де міністр міг би викласти своє далекосяжне бачення на цю тему.
Польща може бути договороспроможною. Як і Україна.
Маю на увазі, перш за все, діалог двох держав щодо українського закону про освіту, який викликав бурхливу реакцію практично всіх західних сусідів України. Зокрема, Польща відмовилася підписувати спільний з Угорщиною лист до української влади, а просто відрядила до Києва свого міністра освіти, результатом чого стала Декларація щодо гарантій польській меншині в Україні та українській в Польщі щодо права навчання рідною мовою.
Країни можуть порозумітися, коли хочуть.
"Друзі України" в Польщі – це польська молодь, і Україна не має права їх втратити.
За словами польських викладачів, групи україністики у польських університетах переповнені, студенти прагнуть вивчати Україну, приїжджати сюди за програмами обміну та стипендіями. Однак відомо, що український уряд поки що таких стипендій не видає, а програми мобільності запроваджуються тільки польською стороною.
Україна, звичайно, небагата держава, але, на моє переконання, запровадження бодай мінімальних грантів для студентів і науковців критично важливих для України країн – це питання власної державної гідності, а у довгостроковій перспективі – запорука розширення "кола друзів України" в інших країнах.
У Польщі є з ким розмовляти. І серед владних структур, і серед опозиційних політиків, і серед експертного середовища.
Ці розмови можуть бути не завжди приємними, не завжди завершуватися консенсусом, однак їх необхідно підтримувати просто заради того, щоб вчитися – Україні розуміти нову Польщу, а Польщі – нову Україну.
Автор: Катерина Зарембо,
експерт Центру "Нова Європа"