Йому 30, але важких історій має вже на ціле життя. Олексій на позивний «Мародер» із перших днів повномасштабного вторгнення був у пеклі війни. Він брав участь у боях за Київщину, звільняв Чернігівську область, потім була Донеччина, Запорізький напрямок і Харківщина.
Історію бійця написали на сторінці 104 бригади тероборони ЗСУ Рівненщини.
Я вирішив підписати контракт напередодні повномасштабки, в січні 22-го. Багато друзів і знайомих казали, що війна неминуча. Дослухавшись, прийняв рішення підписати контракт і пішов в 104 бригаду ТрО у Костопільський батальйон. Тому що воно логічно і правильно захищати той край, де ти живеш, де знаєш місцевість і всі стежки. Вдома і стіни допомагають, – пояснює своє рішення піти в тероборону боєць 59-го батальйону.
Але початок вторгнення чоловіка застав за межами рідної Костопільщини та навіть рідної області. Його відрядили на навчання в «Десну»:
Коли це все почалося, то нас прикомандирували до бойового загону. Ми з хлопцями зачищали від окупантів околиці Чернігова і інших населених пунктів. А з кінця березня вже працювали під Києвом.
Коли ворога відкинули з цих регіонів, то «Мародера» відпустили назад в батальйон. Дорогою він ще вирішив навідатись в селище Димер на Київщині, де колись допомагав будувати церкву. Йому було цікаво чи доробили її, бо там залишилося лише пошпаклювати та оформити іконостас.
Але результату так і не побачив. Від церкви лишилися тільки руїни й поруч три хрести, під яким поховали вбиту сім’ю священника. Росіяни по храму працювали з танка. Тепер ні церкви, ні хати, ні священника, – з болем згадує воїн.
На усіх наступних напрямках Олексій вже працював зі своїм батальйоном. Доводилося виконувати різну роботу: і сидіти в окопах, і збивати дрони довкола спостережного пункту, і вивозити побратимів.
Зараз через пережите маю повний букет проблем: свист у вухах після контузії, тремор і купа всього, але коли згадую скількох хлопців витягнув, то розумію, що моє рішення підписати контракт було недаремним. І дуже допомагає, що мене дружина підтримує в складні моменти, – ділиться «Мародер».
Проте йому дуже складно пригадувати тих, кого не встиг вивезти:
Було, що приїжджаю до домовленої хати, щоб забрати хлопців, а там величезна вирва замість будинку. Залізні стовпчики аж світилися від високої температури. Надіявся, що може вони встигли і десь в іншу хату перейшли.
Тож він почав гукати їх біля сусідніх будинків, але наткнувся на ворожу засідку:
Гукаю і бачу, в одному вікні силует, а потім автоматна черга. Відстрілюючись, я встиг заскочити в «Рошельку» і повний хід назад. І коли розвернувся, то в заднє колесо прилетіло з РПГ. Якось ми рушили далі, а потім удар головою об кермо, летить цегла, асфальт, стовпи, дерева. Наступного дня я дізнався, що біля машини приземлилася КАБ.
Того дня, каже Олексій, їх врятувала «Рошелька»:
Вона після попадання РПГ впала в режим аварії, тобто консервації. Ввімкнувся кліматконтроль, накачав в салон повітря, щоб нас вакуумом не розчавило так, як в танках. Це нас і врятувало.
Бувало так, що кілька діб доводилось не спати, бо постійно на рації і потрібно когось вивозити. Бувало, що й самого евакуйовували. І хай би як складно не було, але цей чоловік точно розуміє, що всі мусять працювати на перемогу і він робить усе, що вміє, аби вона таки настала.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.