З «екологічним міським транспортом» стійко асоціюється велосипед. Але останнім часом все популярнішою стає альтернатива. Самокати, гіроскутери, гіроборди та моноколеса втрачають статус лише іграшки у парку розваг і захоплюють все більше вулиць. Не лише у туристичних містах Європи, а й в Україні.
«Перший» разом з компанією-виробником бруківки Le Bruk запитав у лучан, як вони користуються транспортом, який не потребує пального.
Андрій Моклиця
викладач польської мови, 39 років, їздить на електросамокаті:
Самокат – це моя свобода від маршруток і таксі. В будь-яку точку Луцька на ньому можна дістатись в межах 30 хвилин. До того ж він екологічний і мобільний – без проблем складається і легко поміщається в багажник авто. Зараз я користуюсь маршрутками лише, коли холодно і йде дощ.
Раніше розглядав можливість купівлі електровелосипеда – він і швидший, і довше їде на одному заряді, але менш мобільний. З ним не зайдеш ні на роботу, ні в магазин, ні в якийсь заклад. А з самокатом я спокійно це роблю. Персонал супермаркетів вже змирився – просять лише не їздити всередині. Я навіть корзинку ставлю на деко і так ходжу магазином.
Мій самокат Xiaomi розганяється до 25 кілометрів за годину. Для міста цього цілком достатньо, але вже за межами Луцька відчувається, що порівняно з іншими видами транспорту я їду надто повільно. Заряджається він від звичайної розетки за чотири години. Я, наприклад, часто роблю це на роботі. Проїхати на одному заряді самокат може 30 кілометрів. Для такого міста, як Луцьк цього цілком достатньо. Від мого дому до роботи – 11 кілометрів. Заряду вистачає, щоб проїхати туди і назад.
Через перепади висоти, на тротуар не зручно виїжджати і з’їжджати з нього, тому я пересуваюсь проїжджою частиною. Хоча, звичайно, не дуже комфортно, коли за кілька сантиметрів від мене проїжджають вантажівки.
Цікаво, що на самокат водії реагують інакше, ніж на велосипед. Дивуються і переважно чемно об’їжджають. Кілька разів бувало, що сповільнювались, їхали поряд і намагались запитати, з якою швидкістю самокат рухається, як далеко може заїхати і так далі. За весь час не було жодного разу, щоб підрізали чи негативно реагували. Мої колеги і студенти теж позитивно сприймають цей транспорт. Думаю, я буду неостаннім, хто так їздитиме на наш факультет.
Самокат я купував рік тому в інтернет-магазині приблизно за 12 тисяч гривень. За цей час серйозних поломок не було, але коли потрібно було замінити колесо, і шиномонтажі, і веломайстерні сказали, що це не їхній профіль. Довелось робити все самостійно. Але, якщо знадобиться серйозніший ремонт, думаю, це буде проблемою. В Луцьку сервісних центрів немає і в Україні їх небагато. Але, зрештою, є ютюб і люди, які мають подібний досвід.
Іван та Іван Мирки
політик, 39 років та школяр, 14 років, їздять на гіроскутері:
Вперше покататись на гіроскутері ми спробували ще три роки тому, коли були в Одесі. Тоді ж загорілись ідеєю купити собі такий. Згодом знайшли в інтернет-магазині за 12 тисяч гривень.
Вчитись їздити тут практично непотрібно. П’ять хвилин практики і ти все вмієш. Головне – правильно зістрибувати назад і відчувати гіроскутер при поворотах. Хоча й без пригод не обійшлось – на Світязі Іван впав і поранив коліно – десять швів накладали. Тому катайтесь відповідально, в наколінниках.
Я вважаю, що це не тільки розвага, а й повноцінний транспорт. Якщо живеш і працюєш в центрі, можеш лише на ньому і пересуватись. У нас, на жаль, так не виходить. В нашому районі – багато бордюрів, перепадів висоти, тому часто доводиться злізати і переносити його в руках.
Хоча на відпочинку я гіроскутеру знайшов застосування – пересувався з хати на рибалку, в магазин. Їздив і по траві, і по щебню – все було нормально.
Розганяється він до 15 кілометрів за годину, а на одному заряді можна проїхати 20 кілометрів. Цілком вистачає на день.
Раніше вдома за гіроскутер мало не бійки були, а тепер всі зайняті – хто в школі, хто – на роботі, то мало кому і треба. А от, якби можна було в школу їздити, була б інша історія.
Зараз думаємо продати гіроскутер і купити таки електросамокат, тому що для міста він практичніший. Він безпечніший і стійкіший в умовах перепадів висоти. До того ж самокат складається і його зручно заносити в приміщення чи транспорт. Більше того – на самокаті можна їхати навіть, коли він розряджений. З гіроскутером це не пройде.
Олег Іванчук
програміст, 24 роки, їздить на самокаті:
Декілька років тому я був волонтером на літературному фестивалі «Meridian Lutsk». На ньому письменниця з Ізраїлю замовила собі самокат, щоб їздити містом. Я подивився і подумав, а чому б собі такий не купити. Тим більше, перед тим в мене з під’їзду вкрали велосипед і треба було знайти транспорт, який можна не залишати у подібних місцях, але при цьому прийнятний за швидкістю. На той момент в Луцьку самокатів практично не було.
Декілька місяців виношував цю ідею і врешті купив собі самокат на день народження. Електричний не розглядав, бо, як на мене, це надто лінивий варіант, а в мене – сидяча робота і потрібно хоч якось рухатись.
Чотири кілометри з дому до роботи я долаю за хвилин 20-25 максимум. Інколи це навіть швидше, ніж маршруткою. При цьому не можу сказати, що я дуже сильно поспішаю – просто їду і отримую задоволення. Для мене це нормальне навантаження. Можливо, лише трохи більше зусиль потрібно докладати, ніж на велосипеді.
Так, якщо їхати самокатом в спеку, то, звичайно ж, можна доїхати геть мокрим. Тому в особливо спекотні дні доводиться брати з собою рушник/запасну футболку. Але якщо порівнювати із маршруткою, то краще вже промокнути своїм потом, ніж чиїмось.
Пощастило, що маю можливість їхати велодоріжками – вони якраз пролягають через мій маршрут. Єдине, що заважає, це пішоходи. Якось я купив собі дзвінок і сигналив їм, але він прожив лише тиждень – пішоходів було надто багато.
Цей самокат компактно складається, тому з ним запросто можна зайти в маршрутку, якщо наприклад, почався дощ. Також я заходжу з ним в магазини.
Особливістю мого самокату є надувні колеса. Це дуже важливо, щоб комфортно їздити на бруківці. Була можливість покататись на самокаті з твердими колесами і я зрозумів, що це явно не моє – все тарабанить. А на моєму було цілком комфортно пересуватись навіть територією фестивалю «Бандерштат». По суті Razor A5 Air – єдина модель в Україні з надувними колесами. Купував його в інтернет-магазині приблизно за 4 тисячі гривень. Я порахував, що за два роки відмови від маршруток він себе повністю окупив.
Поки я змінював лише колеса і це був справжній квест – знайшов їх аж на складі під Одесою.
Максим та Людмила
адвокат, 40 років та школярка, 10 років, їздять на моноколесі:
Максим: У нас моноколесо InMotion V5. Це колесо для початківців, на якому може навчитись їздити дитина. Максимальна швидкість у нього – 25 кілометрів за годину, а є такі, що розганяються до 60-70 кілометрів і їдуть на одному заряді 200 кілометрів, але вони й коштують не 12 тисяч, а в рази більше.
Купував його в першу чергу для доньки, бо це не просто розвага, а тренажер для розвитку відчуття рівноваги. Ми катались вже разів п’ять. Перші рази – тільки за руку, а тепер Люда може й сама їздити. Найскладніше – просто почати, бо є страх впасти. Поки донька відпочиває, я теж вчусь. Але забирати в дитини не буду, тому на роботу на ньому не їздитиму. Може на цьому потренуюсь і куплю собі потужніший, щоб їздити в потоці машин.
Дивуюсь, що в Луцьку практично ніхто не їздить на такому транспорті, хоча в Києві їх дуже багато. В Луцьку навіть купити проблематично – в місцевих магазинах немає. Свій ми замовляли в інтернеті.
Думали про самокат, але це не так цікаво. На нього став і поїхав, а тут вчитись треба. А ще в моноколеса є перевага – вільні руки. Можна їхати і, наприклад, знімати відео. Якщо порівнювати з гіроскутером чи гіробордом, то на них легше стояти, але вони менш мобільні. Моноколесо може заїхати на бордюр і навіть на сходи, а з гіроскутером так не вийде.
Якщо їздитиме Люда, то заряду вистачить кілометрів на 40, а якщо доросла людина – приблизно на 20. Все залежить від ваги. Ми катаємось годину і за цей час воно розряджається на 10-15%. Важить колесо близько 12 кілограмів – без проблем можна зайти з ним в транспорт.
Людмила: З катанням на велосипеді це зовсім не схоже. Навіть з гіробордом не можна порівнювати – на моноколесі набагато складніше, але це цікаво. Хочу навчитись так, щоб їздити на ньому в школу. Хоча з однокласників ніхто так не робить.
Текст: Віта Сахнік
Фото: Ірина Кабанова
Матеріал підготовлено за підтримки торгової марки Le Bruk. Le Bruk – це надійна та красива бруківка для вулиць, тротуарів, парків і подвір’їв, що служить десятиліттями.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.