Документальний фільм «Переломний момент: Війна за демократію в Україні», що розповідає про Майдан, анексію Криму та війну на Донбасі, увійшов до лонг-листа претендентів на премію «Оскар». Це американська стрічка, знята документалістом зі США Марком Джонатаном Харрісом та українським режисером Олесем Саніним.
До фільму ввійшли відомі та унікальні кадри, а серед його героїв — громадські діячі, активісти Майдану, волонтери, журналісти та політики. theБабель розпитав Олеся Саніна, як знімався «Переломний момент» і що ця картина означає особисто для режисера.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: Фільм луцького режисера Олеся Саніна претендує на «Оскар»
* * *
Я познайомився з Марком Джонатаном Харрісом дуже давно. Він збирався знімати фільм «Перебіжчик» — про дисидентів у Радянському Союзі. Я збирав матеріали та знімав два епізоди, був співрежисером. Ця картина ще не вийшла. Потім я декілька років працював з фондом «Шоа», який у нас знають як фонд Голокосту, або фонд Спілберга. Марк – один із його засновників.
Потім я мав їхати у США – працювати над проектом, до якого мав відношення Марк. Але в нас почалася революція, і я відмовився. Пішов на Майдан. Там, як і всі, знімав. Почав працювати з Reuters, щоб знятий матеріал кудись попадав. Ніякої мети знімати кіно тоді не було. Пізніше, коли вже почалася війна на Донбасі, Марк запитав, чим я займаюся, і запропонував зробити фільм.
Проблемою для українських співавторів стало те, що деякі речі [про Майдан та війну на Донбасі] були абсолютно не очевидні для західної публіки. Вона знала про ці події лише з репортажів на телебаченні. Люди в західному світі переконані, що з ними нічого поганого статися не може, що вони захищені, а інформація, [яку вони отримують зі ЗМІ], правдива.
Мене якраз цікавила тема російської пропаганди — того, що зараз ми називаємо гібридною війною. Америка тоді не розуміла, що є така проблема. Зараз вони в легкому шоці від того, що, виявляється, хтось може маніпулювати думками, журналісти можуть казати неправду і так далі.
* * *
У преамбулі картини розповідається, де взагалі розташована Україна і що з нею коїться. Я довго пручався, не хотів цього робити, але Марк казав: «Ні, цього ніхто не знає. Ми мусимо робити кіно для водія з Алабами». І він виявився абсолютно правий.
Більше 70 інтерв’ю, які ми взяли, залишилися за кадром. Це були волонтери, військові. На жаль, багато кого з них уже немає серед живих — було багато хлопців, які захищали Донецький аеропорт та Савур-могилу. Ми знаходили людей, яких знімали на Майдані, і відстежували, що з ними сталося далі. Знаходили матеріали про їхнє життя до революції. Потім разом обрали тих, на кому буде побудована історія. Матеріал, що не ввійшов до фільму, — фактично пам’ятка часу.
Цього року фільм вийшов у прокат у США. Найбільше здивувало глядачів те, що звичайні люди, вчителі, артисти, цивільні медики пішли на війну. Цікавими були відгуки від людей, які казали: «Ми фактично подивилися фільм про те, як Америка боролася за свою незалежність століття назад». Було багато позитивних відгуків від відомих кінокритиків.
Є такий сайт Rotten Tomatoes, досить популярний та впливовий, ми отримали там 100-відсотковий рейтинг і пораду дивитись наше кіно.
Я майже щасливий, що взявся до цього матеріалу і що вдалося щось із нього зробити. Коли я був на Майдані, розумів, що зараз ми просто живемо в історії, на сторінках підручників. Мене навіть зараз це не відпускає.
* * *
У фільмі є момент, який особисто для мене став складним досвідом. У день, коли на Майдані розстрілювали людей, я чергував з камерою біля Жовтневого палацу. Людина, яка стала однією з останніх жертв куль снайперів, стояла поруч зі мною.
З того часу я не дуже переконливо говорю слова про те, що краса врятує світ. Я зрозумів, що куля в одну секунду може знищити людину, і весь світ, який ця людина носила в собі, також буде знищений.
«Переломний момент» може виграти «Оскар» чи ні. Те, що картина взагалі потрапила до лонг-листа, — уже велика перемога. Ця картина буде існувати разом з іншими як знак епохи, дасть людям можливість зрозуміти відбиток часу та нас.
Довідково:
Олесь Санін – український кінорежисер, актор, оператор, продюсер, музикант і скульптор. Лауреат Державної премії України імені Олександра Довженка (2004). Заслужений артист України (2014). Народився 30 липня 1972 року у місті Камінь-Каширський на Волині
Випускник Луцької гімназії №4 імені Модеста Левицького (на час випуску - школа-гімназія №4). Закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого, 1993 року - акторське відділення (майстерня Валентини Зимньої), 1998 – курс режисури ігрового фільму (майстерня Леоніда Осики).
Проходив стажування в Голландії та США.
Від 1994 до 2000 — режисер, оператор, керівник департаменту фільмів і телепроектів в українському представництві міжнародної корпорації Internews Network. Продюсер кількох десятків документальних фільмів (виробництво Internews Network, Canal +, Канал 1+1, НТВ, ТНТ, POLSAT, DALAS studio, IKON, PRO Helvecia тощо).
Оператор кількох документальних стрічок. Режисер низки документальних й ігрових короткометражних фільмів.
Лауреат Державної премії України імені Олександра Довженка за фільм «Мамай» (2003), «Срібної медалі» Академії мистецтв України, «Срібної медалі» ім. Братів Люм'єр.
Олесь Санін грає на бандурі, торбані, колісній лірі, і продовжує волинську лірницьку традицію. Деякий час виготовляв музичні інструменти, успадкувавши ремесло від діда. Під псевдонімом Олесь Смик входить до Київського кобзарського цеху.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.