У кожному місті є цікаві закутки. Вулиці з несподіваними назвами, героями та історіями. Маловідомі, на яких цікаво шукати щось особливе. І відомі, але які ніхто і ніколи не показував по-іншому. Закутки – те, що ховає душу кожного міста.
Ми ходимо луцькими закутками і шукаємо там історії, які можна розказати.
Різних: від добротних – до вже трохи «підстаркуватих».
Але тим не менш душевних))
– Та ну ви що думаєте я геть вже тупий?! Я в школі ж вчився, дівча-а-ата. В шко-лі. Колись в шко-лі ВЧИЛИ, понімаєте? - Аркадій втягував у себе міцний цигарковий дим і розказував, що він точно знає, хто такий Пржевальський, іменем якого названа невеличка вуличка в центрі Луцька. Його ми зустріли акурат на розі вулиці. Міряв кроками коротку дистанцію на 6 хат по два боки. Одразу видно: як у себе вдома))
Він розказує нам, що Пржевальський – то «великий вчений», географ, і сміється: «Що ви думаєте, я про нічого коня не знаю?!».
– Аркадій. Про свою вулицю розказує колоритно
Тим часом на першому ж будинку напочатку цієї вулички на вказівнику написано: «прИжевальського». І от «прИжевальського» цій вуличці пасує навіть більше.
Цікаво, чи помітив тут хтось із місцевих помилку?)
Аркадій каже: тут раніше був район, де жили євреї та українці, згадує, що його діда виселили сюди з Польщі. Точніше – спершу в Одеську область, згодом родина прорвалася ближче додому. Якщо вірити краєзнавцеві Вальдемару Пясецькому, тоді це вуличка була провулком Тильним.
Існує вулиця з кінця 19 ст. Відколи міська забудова розрослася приблизно до нинішньої вулиці Чехова. Цікаві назви у її «житті» – не новина. Найперше вуличка звалася… Бічна Кривої. У 30-х то був провулок Тильний. З 53-го – Пржевальського. Відтоді назви не змінювали.
Але Аркадій знає її цікавішу історію. Примружує очі. Просить вимкнути диктофон.
– У кінці 80-х тут була банда. А отут на розі була їхня вахта. Будою її називали. Отут «буда» стояла (показує на місце біля новобудови на розі Пржевальського). Ми біля крайньої хати зробили собі таку буду і тут збиралися хлопці з дівчатами. Ех, то була наша Рубльовка. Пам’ятаєш, як Горбачов прийшов до власті? Хлопці тримали центр, Балку, Пугачова. Як згадаю: «Modern Talking», «C. C. Catch», «Ласкавий май» пішов… Тут тусувалися. Курили, пили, з дівчатами танцювали. Але знаєш: ніхто не мав права на дівчину руку підняти, - згадує він стару як світ «романтику».
Там, де була напочатку 90-х «буда», тепер виросла новобудова. Хтось, кажуть, будує офіс.
…Раптом на Пржевальського звертає автівка. За кермом депутат Луцькради Артем Запотоцький. Серед кількох хат із вулиці Пржевальського є і його рідна.
І знає тут кожну шпаринку))
Виріс тут. Малим щозими на гірку над Сапалаїкою бігав. З хлопцями вздовж і впоперек колись сходили всю сусідню «Лучанку» (поруч – промзона, територія колишньої фабрики, нині дещо занедбана, хоча й обжита різними орендарями).
– Там знизу склад такий був, гори паперу такого великого лежали, от по ньому ми малими завжди любили лазити. Поки батьки не бачили. Чуть вище був склад обрізків з тканини,
– згадує він. І додає:– …Спокійно тут завжди. До речі, мені колись розказували, що вона називалася Тупикова. Але я ріс уже на Пржевальського. Тут усі всіх знають. Хоч і ніби в центрі. Це зараз тут вже – курорт: асфальт, ліхтарі… А до 2014-го нічого цього не було й близько. Отак і жили: центр міста, а болото місили. І світла – ніякого. Сюди цивілізація прийшла тільки при Романюку.
Гірки над річкою вже нема давно. Засипали. Вкінці Пржевальського – ворота, ланцюк, замок. Якщо зазирнути у хащі над Сапалаївкою, можна помітити, що під самісінькою «Лучанкою» хтось завбачливо вимурував добротну хатину. Тільки чомусь тримає її у бур’янах. Колись матиме гарний вихід з порогу на ту ж таки Сапалаївку…
Ми фотографуємо цікаві деталі вуличного життя. Троянду, яка заплела чийсь паркан і на диво зелена як для січня. У когось – підкову з дзвіночком на ганочку. Букет сухих квітів над дверима (чи не з Зелених свят). Новорічні гірлянди, які ще не зняли. Фрагменти давнішої забудови. Десь шматок хати. Десь шматок даху. Десь старий комин чи вікно.
Аркадій затягується вже четвертою цигаркою. І краєм ока поглядає на дорогу: у кого б то «стрельнути» п’яту.
В Артема закінчилися спогади. Заводить свою автівку. Над лобовим склом оптимістично хитнулися маленькі синьо-жовті боксерські рукавички.
– Заходьте, якщо що… – усміхається.
* * *
...Микола Пржевальський помер задовго до 53-го. Географ, учений. Відкрив чимало видів нових рослин і тварин. Російський учений, звичайно. За теорією. Направду – з роду запорозьких козаків. Його предки були Перевалами, потім – Перевальськими, згодом українських шляхтичів стали називали на польський лад – Пржевальськими. Народився у Смоленській губернії, де на службі опинився його батько.
Багато мандрував. Є версія, що він міг бути… батьком Йосипа Сталіна.
Текст: Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото: Ірина КАБАНОВА.