Вже щонайменше тиждень Дональд Трамп тримає світ торгівлі у напрузі.
Його традиційно неочікувана заява про намір запровадити 20% мита на вироби зі сталі і 10% на вироби з алюмінію з мотивів захисту національної безпеки збурила торговельний світ.
Настільки, що генеральний директор СОТ Роберто Азеведо зробив окрему заяву із застереженням щодо ескалації обмежень у торгівлі, що матимуть ефект доміно і призведуть до глобальної рецесії. Ця загроза вже отримала назву світової торговельної війни.
І аналогія виправдана. Хоча активно ця тема обговорюється тиждень, велика кількість країн давно готувалася до такої можливості.
Заяви Трампа свідчать про використання статті 232 Акта про розширення торгівлі 1962 року. Розслідування на підставі цього положення тривало вже давно, і Міністерство торгівлі США (Department of commerce) подало Трампу звіт з його результатами ще 11 січня цього року.
Та й потенційні негативні результати можливих дій США вже обговорювались в СОТ влітку 2017 року.
Відтак попри неочікуваність заяви Трампа більшість торговельних партнерів вже були озброєні заходами у відповідь. Ситуація повністю повторює історію Першої світової, коли випадковий casus belli запустив машину військової мобілізації і тотальну війну.
Та поки це все – лише ймовірність війни, бо шлях від заяв і твітів до рішення ще не пройдено.
Чистий протекціонізм чи національна безпека?
Шкода від заяв Трамп вже заподіяна. І ця шкода – ідеологічна. Заяви Трампа і раніше були смачною поживою для тролів протекціонізму. З цієї перспективи ще одна ідея, як обмежити торгівлю, не має нас дивувати.
Утім, цього разу є певна особливість. Мита на основі згаданої статті 232 – це дії на захист національної безпеки, які визначено в Акті про розширення торгівлі. І саме це – свято на вулиці українських протекціоністів.
Риторика звіту і заяви Трампа один в один повторюють аргументи народного депутата від Радикальної партії Віктора Галасюка, що національною безпекою можна обґрунтувати все – і експортні мита на металобрухт, і заборону експорту лісу, і спотворення ринку державних закупівель.
Національна безпека – дуже зручне і дієве виправдання для протекціонізму.
Суто технічно винятки з міркувань національної безпеки – одні з найбільш широких і беззастережних в праві СОТ. Ми повернемось до статті ХХІ ГАТТ трошки згодом.
І в дискусіях про доцільність тих чи інших обмежувальних заходів йти проти аргументів національної безпеки досить важко. Той, хто каже, що цими аргументами не можна зловживати, виглядає апріорі зрадником.
Тому очевидно заручившись ідеологічною підтримкою Трампа, голос українських економічних націоналістів стане ще більш голосним і безапеляційним. Це ще більше звузить можливості раціональної дискусії.
А дискусія потрібна, бо обмеження торгівлі з мотивів національної безпеки – це скринька Пандори. Бо дуже тішить, коли торгівлю обмежуєш ти, і дуже прикро, коли торгівлю обмежують проти тебе. А в ситуації масової війни всіх проти всіх буде важко не нарватися на заходи, спрямовані проти українських товарів.
Як вижити в умовах світової торговельної війни?
Отже, маємо шанс дуже швидко побачити на практиці наслідки домінування такого підходу до торгівлі.
Не вдаючись у деталі того, як можуть виглядати дії США (мита, квоти чи тарифні квоти, для всіх чи окремих держав) і якими можуть бути правові форми дій у відповідь, спробуємо зосередитися на наслідках від поширення обмежувальних дій на металургійних ринках.
Перше – якщо ЄС, Канада, Японія і Китай застосують дії у відповідь, доступ до ринків стане складнішим. І є висока ймовірність, що це будуть дії не проти США, а проти всіх, а отже, і проти України. Це прямий негативний ефект на українську продукцію.
Друге – витіснений з ринку США метал створюватиме надмірну конкуренцію нашим виробникам на важливих для нас ринках. Глобальне питання надмірних потужностей стане ще чутливішим.
Умови ведення бізнесу стануть ще жорсткішими, і тиск на ціни посилиться.
Не варто забувати, що в нас зростання ВВП поки прямо залежить від цін на метал на світових ринках. Тобто постраждають і люди, і підприємства, і держава.
І дуже швидко і гостро постане питання: що робити? Рефлекторно можна захиститися від конкуренції стіною протекціонізму. Але захист від конкуренції – це і захист від економічної еволюції, і з великою ймовірністю ми перетворимося на індустріальний Галапагос.
Більш раціональний сценарій – це усвідомити, що мирно, вільно і взаємовигідно торгувати все ж таки вигідніше. І що нам, швидше, потрібен доступ до зовнішніх ринків металу, ніж захист внутрішнього ринку.
Така логіка реагування вимагає гарних відносин з торговельними партнерами, особливо з такими важковаговиками, як ЄС. І як би політично нас ЄС не підтримував, останнім часом ми дуже нашкодили у торговельній сфері.
Маємо з ЄС дедалі більший перелік дратівливих торговельних питань, які уряд не здатен конструктивно вирішити. У відносинах зі США ми так само вперто долаємо власноруч створені проблеми із захистом інтелектуальної власності, які загрожують участі України у загальній системі преференцій.
Когнітивний дисонанс національного інтересу
В умовах, коли ймовірна торговельна війна, спровокована США, може обухом вдарити по нашій економіці, ще складнішим є захист українських національних інтересів.
Тут варто повернутися до згадуваної вище статті ХХІ ГАТТ. Вона дає кожній стороні дуже широку свободу дій у тлумаченні того, що є загрозою національної безпеки, і повну свободу визначати заходи обмеження торгівлі, необхідні для цього.
Це положення права СОТ, швидше, було елементом зв’язку із загальним міжнародним правом і особливо Статутом ООН, який говорить про можливість застосування економічних санкцій з безпекових мотивів.
З одного боку, в світі існує консенсус, що держава вправі обмежувати торгівлю з мотивів національної безпеки і що ці санкції слід розглядати саме в контексті міжнародної безпекової політики.
Україна дуже і дуже розраховує на економічний тиск проти РФ з боку США, ЄС та інших партнерів. І для нас це питання безпеки.
А з іншого – для України неприйнятне зловживання безпековою риторикою для банального і безпідставного обмеження торгівлі. Ця позиція лежить в основі справи проти РФ щодо обмеження транзиту.
І утримувати баланс між цими двома інтересами буде дуже складно. Це вимагатиме довгострокової, сповненої нюансів дипломатичної і правової роботи. Яку ще складніше робити під бадьоре галасування фанатів безмежного протекціонізму.