Вона пішла на війну, коли їй було 18. Зараз ця мужня дівчина, прикута до інвалідного візка, очолює батальйон «Госпітальєри». Мова йде про Яну Зінкевич, з якою журналістка «Першого» познайомилась на фестивалі «Бандерштат».
- Чим займаються «Госпітальєри»?
- Батальйон «Госпітальєри» виник 6 липня 2014 року, незадовго після початку війни. З перших боїв стало зрозуміло, що солдатів, волонтерів трохи є, а от структури, яка б займалася пораненими, евакуацією загиблих, спробами обміняти полонених, немає. Тому ми почали робити не те, що ми хочемо, а те, що потрібно було. Я вирішила взяти на свої плечі цю структуру, ця справа мені до душі, оскільки я колись хотіла займатися медициною. Ми не отримуємо кошти за нашу роботу, але за увесь час через батальйон пройшло близько півтисячі людей, які разом з нами несли важку ношу. Є у нас ще один «ювілей» - дві тисячі життів, які ми врятували, - поранені солдати, добровольці, цивільне населення. Також у нас діє школа, де протягом тижня людина, яка зовсім недотична до медицини, може отримати мінімальні знання, як надати допомогу собі, комусь, хто поруч.
- Яка ситуація із медичним обслуговуванням у зоні АТО?
- Був період, а це 2014-ий - середина 2016 року, коли все йшло добре, а потім усе пішло на спад, як і загалом в армії. Люди почали розчаровуватись, втомились, хтось звик, або ж просто почав наживатися…
- Ви молода жінка, на долю якої випало чимало випробувань. Окрім усього, у вашому житті трапилася і радісна подія – Ви стали мамою. Для чого вам волонтерська діяльність?
- Я знайшла для себе галузь, якою можу займатися максимально ефективно, незважаючи на усі мої недоліки – відсутності фізичного здоров’я, юність… Зараз це вже стало моїм дітищем, я не можу дозволити, щоб структура розпалась через мій стан. Скільки зможу, стільки її розвиватиму. Коли війна, на щастя, пройде, ми видозмінимо структуру чи передамо її в чиїсь руки. Так, я маю новонароджену доньку Богдану, їй 9 місяців. Вона народжена у війні. Це дитина, у якої велика жага до життя, здоров’я…Сподіваюсь, її чекає щось набагато веселіше, аніж мене.
-Нещодавно Ви підкорили карпатську гору Піп Іван. Як вам це вдалося?
- На свій день народження я з командою подолала гору Піп Іван, це друга за висотою гора після Говерли. Подолати таку відстань на візочку нелегко, довелось докласти багато зусиль… Але я це зробила, щоб надихнути бійців, які травмувалися під час АТО, аби вони не здавалися, незважаючи на війну, стан здоров’я, складнощі життя. Треба жити чесно і достойно, насолоджуватись життям.
- Яно, коли закінчиться війна?
- Думаю, через років 5-7, не менше. Це наші реалії. Будь-яка війна робиться через гроші, владу, розподіл сфер впливу. Багато дій могли бути радикальнішими, якби наша влада не боялася впасти з крісла. Але, думаю, в цьому випадку було б краще, аніж є зараз.
«Фестивалила» на «Бандерштаті» разом із госпітальєркою Ірина Костюк