Під час боїв на Курщині десантник 82 окремої десантно-штурмової Буковинської бригади ДШВ ЗС України Володимир самотужки утримував бойову позицію, чим перешкодив планам ворога пройти далі і дочекався своїх побратимів, які прийшли йому на допомогу.
Про це інформують у Десантно-штурмових військах ЗСУ.
«Близько доби я перебував на позиції сам, стримуючи атаки противника. Я не був упевнений, чи встигне прийти до мене допомога, але залишити позицію мені не дозволяла совість та військовий обов’язок», – розповідає кулеметник.
Згадує, їх на позицію зайшло п’ятеро, але вже через деякий час залишились троє – двоє бійців мусили відійти на іншу позицію, а на світанку почалась атака росіян.
За словами десантника, було дуже гаряче, адже противник “насипав” із усього – важкого піхотного озброєння та артилерії. У небі майже постійно висіли ворожі дрони, одні з яких вели розвідку і коригування вогню, а інші – скидали боєприпаси по оборонцям позиції.
«Я побачив як мій побратим несподівано похилився. Почав гукати його, але той не ворушився. Згодом зрозумів, що товариш вже неживий, адже куля, чи осколок поцілили йому в голову. А ще за кілька хвилин поранення отримав командир позиції, тому мусив бути терміново евакуйованим», – говорить кулеметник, який залишився з ворогом сам на сам.
На позиції Володимир перебував сам майже добу. Мав трохи їжі і води, але їсти не хотілось. А от відпочинку він потребував, бо смертельне стомився відбиватися від дій ворога та пильнувати за повітрям, щоб не потрапити під удар з дрону. Схоже, противник не міг повірити, що позицію обороняє усього один воїн, тому безперервно продовжував обстрілювати її. В такі моменти десантник намагався укритися, аби не потрапити під дію ворожого вогню.
Утім, як тільки піхота противника починала рух у напрямку позиції відважного десантника, то одразу ж наривалася на прицільний вогонь, змушена була відкочуватись на вихідні позиції.
«Я віруюча людина, тому молився, щоб Бог допоміг мені пройти це випробування. А ще робив те, чому мене так довго вчили – знищував ненависного ворога зі свого кулемету, виконуючи поставлений наказ», – скромно каже мужній боєць.
За словами командира десантно-штурмової роти, в якому служить кулеметником Володимир, те, що зробив його підлеглий – варте поваги.
«Ця позиція була практично ключовою в обороні мого підрозділу. Якби росіяни її захопили, то фактично змогли би вклинитися у наші бойові порядки, та значно вплинувши на логістичне забезпечення підрозділу», – каже командир офіцер-десантник.
І додає, що завдання ускладнювалось тим, що Володимир вів бойові дії в умовах відсутності зв’язку, а тому мусив приймати рішення самостійно. Далеко не кожен воїн на це здатен, але Володимир зумів, що допомогло йому протриматися до підходу підкріплення.
Це лише один із бойових епізодів, який яскраво свідчить про те, як в яких важких умовах українським воїнам доводиться виконувати поставлені завдання, але вони мужньо роблять це, демонструючи високий професіоналізм та незламність духу десантника.