Волинянка Оксана Ткачук колись і подумати не могла, що стане кравчинею, хоча бабусі й дідусь мали до цього хист. Однак нині дякує Богу, що послав їй саме таку професію, без якої уже себе й не уявляє.
Пошиття одягу стало невід’ємною частиною життя ветлівчанки, пишеи газета Нове життя.
Улюбленому заняттю пані Оксана приділяє кожну вільну хвилинку. Як сама жартує, щось інше по господарству не доробить, але замовлений одяг таки дошиє.
Замовляють одяг в Оксани із Любешова, Луцька, Володимира та інших населених пунктів. Нині з посмішкою згадує, як колись вважала професію кравчині непрестижною і навіть соромилася казати, що здобуває саме її. Тим паче, що стала ученицею Луцького центру професійно-технічної освіти майже спонтанно та випадково.
Життя тата Оксани Багнюк обірвалося, як вона була семикласницею. Коли ж закінчувала Невірську школу, обдумувала, яку життєву стежину обрати.
«Іти вчитися на кухаря у Камінь-Каширський, як це тоді робило чимало моїх однолітків, у тому числі й старша сестра, я дуже не хотіла. Бо то точно не моє. Мріяла стати лікаркою. Але розуміла, що мамі це буде фінансово сутужно. І от якраз у той момент зателефонувала моя рідна тітка та сказала: «Оксано, поступатимеш на швачку в Луцьк, житимеш у нас». Спочатку я, правда, засумнівалася. Але, подумавши пів дня, зрозуміла, що таки оберу цю професію», – пригадує Оксана Ткачук.
І дуже швидко вона тоді переконалася, що не помилилася у виборі. Адже навчалася на відмінно. А коли здобула диплом кравчині 4 розряду, влаштувалася на одну із луцьких фабрик із пошиття одягу. Там пройшла фактично всі щаблі практики. І саме цей період роботи тривалістю 7 років наша землячка називає найвагомішим у здобутті навик у своїй діяльності.
Коли ж у серце молодої дівчини запав парубок із Ветел, Оксана покинула обласний центр та пішла в невістки у сусіднє з Невіром село. Однак улюбленої справи не полишала, а ще більше до неї прикипіла.
«У студентські роки купила собі швейну машину. А потім свекруха мені подарувала оверлок. Отоді я вже змогла «розгорнути» свою діяльність», – каже Оксана Володимирівна.
Згодом жінка придбала і професійніше обладнання. Зрештою відмінні знання та хороша техніка і дають дієвий результат – слава про кравчиню Оксану з Ветел швидко розлетілася округою.
Нині особливою популярністю користуються спортивні костюми. А віднедавна – і камуфляжна форма та термобілизна для захисників. Спеціально для цього Оксана Ткачук оптом замовляє тканину, аби здешевити вартість пошитого виробу, за який і так просить мінімум. Також у її арсеналі є й чимало інших тканин. Тож в облаштованій кімнаті-майстерні буває досить таки тіснувато. Тим більше, коли назбирується чимало замовлень, то Оксані підсобляє помічниця, яку навчила азам кравецької майстерності.
Загалом шиє жінка понад 15 років. Але до цього часу добре пам’ятає своє перше замовлення. До того вона викроювала одяг лише собі, аж тут попросили пошити сукні для подружок нареченої.
«Я так переживала, що й не переказати. Хвилювалася, аби все добре зробити. І таки догодила замовницям. Адже одна після того замовляла весь одяг у мене упродовж кількох років, доки не виїхала за кордон», – розповідає ветлівчанка.
Оксана Ткачук нашила й понад сотню новорічних костюмів. Їх у попередні роки замовляли волиняни своїм дітям із різних куточків Любешівщини. А коли розпочалася повномасштабна війна, то всі амовлення відклала і шила військовим усе, що було потрібно: «розгрузки», форми, куртки, штани, пов’язки на руки, шапки, чохли на каски, ножі і лопати. Військовим шиє позачергово. Звертаються до майстрині не лише місцеві захисники, а й інші, які боронять Україну на передовій. Їм передає готові вироби волонтерами або пересилає новою поштою.
Швидкість, оперативність та точність у роботі – це те, що цінують замовники у роботі кравчині. І не один скаже, що у неї – справжній талант. Рідні кажуть гени теж дають своє, адже бабусі Оксани по татовій та маминій лініях теж шили. А дідусь викроював і майстрував чоботи.
Сама ж волинянка завдячує в підтримці своєму чоловікові.
«Мій коханий Олександр завжди мене підтримує. Особливо, коли я розпочинала швейну справу. Саме він допоміг корисними порадами і не тільки. В ті моменти, коли щось не виходить або якісь труднощі, він знає вихід із будь-якої ситуації. Так, я мала знання і практику, але саме він мені допоміг себе реалізувати. Якби не Олександр, я не стала би тією, ким зараз є», – переконана Оксана Ткачук.
Наталія Муха.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Рідним сказала, де я, коли вже тиждень була на фронті». Іванка Лемешко, госпітальєрка