Для кожного кохання означає щось своє. Хтось закохується у зовсім юному віці, хтось знаходить свою долю значно пізніше, хтось кохає через спільні захоплення та інтереси, а когось приваблюють протилежності, аби щодня відкривати нові грані своєї другої половинки. Комусь потрібні яскраві емоції, а комусь достатньо просто помовчати разом. Кохання – багатогранне, але основне – це те, що воно об’єднує дві душі і назавжди запалює вогонь у серцях кожного.
З нагоди Дня усіх закоханих, у ЛНТУ зробили спецматеріал про об’єднаних в університеті.
«Надзвичайно приємно, що ЛНТУ став місцем зустрічі для багатьох і поєднав не одну долю. Про те, як зустріли своє кохання і якими секретами щастя володіють, розповіли випускники ЛНТУ різних поколінь», – зазначають у ЛНТУ.
Ірина та Віктор Парадуха, випускники 1997 та 2000 років
«Я не знаю чи в нашому університеті ще у кого-небудь склалася так щасливо доля як у нас, але ми впевнені, що ми такі одні...», - так описує історію свого кохання Ірина.
«Якби писати родинну книгу то вона б починалася так: «16 листопада 1995 року біля 37 аудиторії в 11:20 їх познайомив спільний товариш Ящук Едік, якому набридло спостерігати, як вони ходять і поглядають один на одного і ніяк не знайдуть сміливості підійти, щоб вже не розлучатися. Їй було 17, її звали Іра. Вона була амбіційна, емоційна, мрійлива і справді дуже симпатична (в принципі, до цього часу нічого не змінилося). Йому було 21, він - старшокурсник, галасливий, дуже популярний КаВеНщик. І хоч його звали Віктор, проте усі називали юнака Парадуха і вона не підозрювала, що це прізвище, яке скоро носитиме й вона».
З того часу ми майже не розлучаємося і в цьому році вже буде 27 років як ми разом...
Щоранку ми зустрічалися, разом діставалися до Львівської, з нетерпінням чекали закінчення кожної пари, щоб на перерві обов'язково зустрітися хоча б на хвилинку, бо бігли з різних корпусів один до одного. А після пар до самого вечора ми гуляли містом, попри погоду влаштовували один одному сюрпризи, попри недостатність коштів, готувалися до семінарів в бібліотеках чи парках... І ще, завжди цілувалися... Сергій Іванович Пустюльга і Анатолій Костянтинович Семенюк - наші два декани, ганяли нас з підвіконь і невпинно запитували, коли нам набридне цілуватися? Минуло 27 років, а нам ще не набридло!
Віктор в 1997 році отримав диплом інженера-механіка за спеціальністю «Верстати і інструменти». В 1998 році ми одружилися. 2000 рік привів у родину Ірину - спеціалістку напрямку «Менеджмент організацій».
Наші здобуті знання дозволили нам на сьогодні мати пристойні і престижні робочі місця: Віктор працює інженером газотранспортної системи, Ірина 22 роки (з студентської лави) працює в системі ПриватБанку і в травні буде 9 років, як очолює базове районне відділення Привату».
На запитання про секрет кохання, Ірина відповідає: «Все просто, це - КОХАННЯ!!! Дві кохані донечки, родинне тепло, що разом створюємо щодня, просте розуміння, постійні розмови абсолютно про все, почуття гумору, пережиті разом труднощі, постійні мандрівки, кожен насичений один одним день. Ми - кращі друзі, ми - підтримка один одного, ми - одне ціле.
Хтось скаже, що все ідеально? Та ні. Ми сперечаємося,відстоюємо свої погляди, сваримося з питань виховання дітей, або обговорюючи, якісь спірні питання. Але довго не сердимося один на одного, бо завжди пам'ятаємо слова священика, який нас вінчав, що в житті буде по-різному, але все життя ми маємо пройти, стиснувши разом руки, бо віднині ми - одне ціле. А ще, цього навчило життя - нам шкода втрачати прожитий час на якісь негаразди, невдачі і погані дні, ми цінуємо кожну спільну хвилинку!
Чи святкуємо день закоханих? Звичайно!!! І він у нас не лише 14 лютого, а і в день знайомства - 16 листопада і день одруження - 25 липня і в будь-який день, коли у нас є для цього час і можливість!
Живемо ми в місті Ковель і прізвище Парадуха в усіх, хто нас знає, асоціюється з позитивом , енергією і щастям!
Ірина та Євген Дудка, випускники 1999 року
«Навчалися в одній групі. Наші долі поєдналися завдяки «Економіксу» (Макконнелл К.Р., Брю С.Л.), який був в наявності в міській бібліотеці у єдиному екземплярі. Тому змушені були читати за одним столом», - розповідає Ірина.
Про те, який секрет кохання у родині, Ірина каже: «Протилежності притягуються, підтримка один одного, життя в одному темпі». А от Євген додає: «Маємо спільні інтереси: хобі (прогулянки верхи, лижі), вподобання (пізнання нового та постійний розвиток)».
День святого Валентина закохана пара не відзначає, адже переконані, що прив’язуватися до певних дат не варто: «День святого Валентина не відзначаємо, до конкретних дат не прив‘язуємося, адже будь-коли можемо зробити собі свято!»
Випускники ЛНТУ одружилися 8 серпня 1998 року та уже мають прекрасного онука – Артура.
Ірина та Єген Дудка закінчили ЛНТУ в 1999 році, здобувши спеціальність «Економіка підприємства». Нині вони успішні підприємці та засновники компанії «Волинь-Зерно-Продукт».
Юліанна та Дем’ян Петрик, випускники 2020 року
«Разом із майбутньою дружиною ми навчались на факультеті обліку та фінансів в ЛНТУ. У нас інколи були спільні пари та екзамени, але на той час ми не були знайомі. Навчаючись на 1 курсі, ми зі студентською радою відвідали дитячий будинок і там була Юля, я тоді вперше її помітив …», - розповідає Дем’ян.
«Але наша історія розпочалась на 2 курсі. Я був одним із організаторів кіноперегляду Lutsk night cinema. Юля прийшла на перегляд кіно із подругою і перед початком заходу ми познайомились. Як це відбулось, не знаємо, напевно доля)) В той момент я відчув, це вона…. Відтоді спілкувалися щодня. Якраз в ЛНТУ ми організовували свято на Helloween і брали участь у флеш мобі. У нас були репетиції, які дали змогу проводити більше часу разом. Ми тоді ще придивлялись один до одного, але нам було цікаво разом. Так, разом ми уже 7 років. А одружилися в 2020 році».
Щодо секретів кохання, Юліанна запевняє, що нічого «секретного» у стосунках немає, головне, щоб обом було добре: «Секрету як такого немає. Нам просто завжди добре разом. І важливо завжди розуміти один одного».
Цілком підтримує дружину і Дем’ян: «Та немає секретів, підтримую дружину, нам добре разом і це дуже круто. Дякую їй за те, що вона є в мене) Це буде наш 7 спільний день Валентина) так як це будній день, ми вирішили піти в кіно, любимо так проводити час».
Закохана пара закіччила ЛНТУ у 2020 році. Юліанна авчалася за спеціальністю «Фінанси, банківська справа та страхування» на факультеті обліку та фінансів, а також на спеціальності «Економіка» на факультеті бізнесу. Сьогодні вона працює на посаді інспектора з кадрів у ТОВ «Теріхем Тервакоскі», ТОВ «Татрафан» та ТОВ «Пластхім Україна» .
Дем’ян навчався за спеціальностями «Товарознавство та торговельне підприємництво», «Менеджмент» та «Міжнародні економічні відносини» на факультеті бізнесу. Нині працює проєктним менеджером ГО «Молодіжна платформа» та є головою Молодіжної ради Волині.
Олена та Роман Кравчук, випускники 2009 та 2012 років
«В кожного з нас є своя історія і, яка б вона не була, чи дуже романтична чи дуже проста, вона - наша. Кожного разу, коли ми згадуємо історію кохання, вона нас надихає і надихає інших на те, що любов існує, вона є. Коли був зовсім юним, сказав собі, що одружуватися не буду. Але в моєму житті все почалося дуже рано. Я зустрів свою дружину і зробив їй пропозицію вийти заміж, коли вона буде до цього готова, коли їй було 13 років. Мені тоді було 16 і я уже мав серйозні наміри», - розповідає Роман.
«Все було дуже просто. Я зустрів свою дружину, коли ми займалися соціальною роботою і допомагали людям старшого віку. Відбулася технічна помилка і дві групи волонтерів зустрілися за однією адресою. Йдучи в одному з темних під’їздів Луцька, я розминувся з дуже милою, юною леді. Мій погляд зустрівся з її поглядом, ми подивилися один на одного і я запам’ятав цю дівчину не тим, що вона вразила мене чимось... Це просто був дуже світлий погляд очі в очі і я пам’ятаю його до сьогодні, такий милий простий і невимушений.
Якось ми опинилися в одній компанії друзів. Цю ж милу і хорошу дівчину привела її старша сестра. Вона була настільки скромною і простою дівчиною. Тоді не стояло питання зовнішності, а було внутрішнє особливе відчуття до людини, яке не можна описати словами. Я вирішив почати діяти і попросив її сестру запитати, що думає про мене ця дівчина чи має якісь почуття. Натомість, дівчина відповіла сестрі: «А може він через тебе ще й заміж мені буде пропонувати?».
Після таких слів я зрозумів, що потрібно самому якимось чином до неї підходити і щось говорити. Коли я приймав рішення почати будувати стосунки з цією дівчиною, я собі планував, що це має бути раз і назавжди. Я розумів, що це вона і все, просто не знав, як їй про це сказати.
Я обрав особливий день - 9 травня. Думав, ми будемо гуляти центром міста з друзями і в один момент вони зникнуть, а я залишуся з нею наодинці… так і сталось. Ми залишилися вдвох і я кажу: «Лєна, в мене дуже серйозна розмова до тебе, я розумію, що ти будеш моєю жінкою. Якщо ти готова трішки побути в очікуванні того, щоб ми одружилися, я з радістю це зроблю. Я дотримаю свого слова і обов’язково з тобою одружуся». Я очікував, що вона скаже, як довго мене чекала… але чуда не сталося і вона відповіла, що подумає.
Трохи згодом вона таки сказала, що готова. І з того дня ми прийняли з нею рішення одружитися в майбутньому і побудувати сім’ю. Її бабуся з 10 років навчила молитися за свого майбутнього чоловіка, що вона й робила. І відповідь на це питання прийшла через 3 роки, саме в той період ми починаємо зустрічатися.
Я вступив тоді ще в Луцький державний технічний університету на економіку підприємства, через кілька років забрав сюди і майбутню дружину, вона навчалася на банківській справі. В стінах дуже гарного, теплого, приємного університету наші роки проходили разом. Час, який мені потрібно було чекати, поки вона виросте, сягнув 7 років. 7 років я чекав на цю дівчину, здобував кваліфікацію, професію, навички і рівно через 7 років саме 9 травня, у нас відбулися заручини. 11 липня 2010 року ми з нею одружилися.
Це неймовірно, тому що ця історія триває вже багато років. Цьогоріч виповниться 12 років, як ми одружені і ще плюс 7 років зустрічання, тобто ми вже 19 років разом. Стільки років свого свідомо життя я знаю, що ця дівчина біля мене. Вона подарувала мені двох прекрасних доньок: Аніту, якій зараз сім та Меланію, якій три роки. Таким чином, у мене 3 дівчини вдома, яких я дуже люблю і ціную».
Щодо секретів кохання, Роман наголошує: «Любов є! Це не емоція в житті і не захоплення, а свідоме рішення вибрати того, кого любиш і бути щасливим.
В стосунках важливо не обирати за красою, бо красою потрібно тримати, а це дуже минуча річ. Потрібно, щоб стосунки були більш глибинні, серйозні, відповідальні, ґрунтовні… І хоча фізичні дані теж важливі, але на внутрішніх, духовних та емоційних почуттях цей шлюб стабільний і сильний».
«Хочу всім побажати кохання, не словом а ділом, відповідальністю, тому що любов довго терпить, любов милосердствує, любов не поводиться нечемно, не шукає свого, не рветься до гніву, а завжди все вірить і всьому сподівається. Тому бажаю кохання вам справжнього, чистого, правдивого і хай воно стане мотивацією для багатьох любити і жити любов’ю», - наголошує Роман.
Закінчивши ЛНТУ, Роман та Олена Кравчуки знайшли сімейне щастя та успішну професійну реалізацію. Роман є депутатом Луцької міської ради, ініціатором багатьох соціальних та просвітницьких програм для молоді та сімей, є інструктором із водіння автомобілем та пастором Луцької біблійної церкви.
Читати також: І в горі , і в радості: волинське подружжя прожило у парі 63 роки